АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-523/2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Лихосенко М.О.
Суддя-доповідач Крилова О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Бабак А.М.
Спас О.В.
при секретарі Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Запорізький кабельний завод» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ВАТ «Запорізький кабельний завод» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В позові зазначав, що з 20.11.2008 року працював у відповідача слюсарем-ремонтником 5 розряду.
21.01.2010 року, його викликали до відділу кадрів, де запропонували звільнитися з роботи за власним бажанням, а коли він не погодився, то йому стали погрожувати, що штучно створять підстави для звільнення. Він піддався на тиск та погрози з боку адміністрації та за умови виплати йому вихідної допомоги в розмірі 3000 грн., написав заяву про звільнення з роботи за згодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України з 22.02.2010 року.
В той же час на підприємстві розпочала діяти нова профспілкова організація НППО ВАТ «ЗКЗ» де його запевнили, що зможуть захистити від дій роботодавця та незаконного звільнення, а тому 03.02.2010 року він вступив до вказаної профспілки та 03.02.2010 року він написав заяву на ім’я керівника підприємства про відмову від звільнення та відклик своєї зави про звільнення з роботи за згодою сторін, яка була отримана ними 08.02.2010 року.
З 15.02.2010 року по 22.02.2010 року він хворів, що підтверджено лікарняним листом.
23.02.2010 року він вийшов на роботу та пропрацював цілий день.
Після робочого дня його ознайомили з наказом про звільнення у зв’язку з тим, що він раніше подавав заяву про звільнення за згодою сторін.
24.02.2010 року адміністрація не допустила його до роботи та оформила його звільнення, видала трудову книжку, однак розрахунок не провела та не виплатили обумовлену суму вихідної допомоги в розмірі 3000 грн.
Своє звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки він відкликав свою заяву про звільнення за згодою сторін. Крім того, звільнення проведено не в обумовлений сторонами день 22.02.2010 року, а тільки 24.02.2010 року тобто трудові відносини між ним та підприємством були продовжені до 23.02.2010 року., а отже за таких обставин згода про звільнення втрачає значення.
Посилаючись на зазначені обставині просив суд визнати незаконним наказ № 49 від 23.02.2010 року про його звільнення з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України та поновити його на роботі на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду. Видати трудову книжку без запису про звільнення; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру корегованої середньомісячної заробітної плати, в загальний сумі 20559,50 грн. відповідно до наданого розрахунку; стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 15000 грн., оскільки незаконним звільненням йому були спричинені моральні страждання, що суттєво порушило його життєві зв’язки, він був позбавлений права на труд, його принижували.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2010 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 36 КЗпП України серед підстав припинення трудового договору передбачає таку як угода сторін.
Звільнення за угодою сторін передбачає наявність двосторонньої домовленості робітника та адміністрації підприємства про припинення трудового договору.
Відповідно зо змісту цієї статті та роз’яснень Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9, 06.11.1992, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Як вбачається з матеріалів справи сторонами було досягнуто згоди про припинення трудового договору, але згода про анулювання домовленості досягнута не була, працівник був попереджений про відмову анулювати угоду, про це ж зроблено відмітку на заяві позивача про відкликання своєї заяви на звільнення.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що при досягненні угоди про звільнення з цих підстав відсутнє право у сторін відмовитися від угоди в односторонньому порядку.
Посилання позивача на те, що з метою його звільнення та спонукання до написання заяви про звільнення було вчинено тиск на нього нічим не підтверджені.
Натомість за ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження тиску з боку адміністрації підприємства, або інших дій, спрямованих на спонукання позивача подати заяву про звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Посилання позивача на те, що його було звільнено не у день, про який зазначалося в заяві 22.02.10р., а лише з 24.02.10р. не впливають на правильність висновків суду.
Так, звільнення позивача проведено наказом №49 від 23.02.10р. звільнили позивача з роботи за п.1 ст. 36 КЗпП України, та у цей же день позивач був ознайомлений з наказом про звільнення під розпис і отримав трудову книжку, що підтверджено наказом про звільнення та журналом видачі трудових книжок.
Такий наказ було видно 23.02. 10 р. у зв’язку з тим, позивач був тимчасово непрацездатний з 15.02. по 22.02.10р., що підтверджено лікарняним листом.
Доводи позивача про те, що 23.02.10р. він був допущений до роботи а отже його трудові правовідносини були продовжені з роботодавцем на невизначений строк безпідставні, оскільки продовження роботи має значення при звільненні за заявою працівника за власної ініціативи.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку між сторонами склалися правовідносини з приводу звільнення за згодою сторін, де у них у обох відсутнє право відмовитися від реалізації угоди в односторонньому порядку, а крім того, 23.02.10р. вже було видано наказ про звільнення позивача, він підписував обхідний лист, перебував на підприємстві при вирішенні питань звільнення. Відповідач в табелю обліку робочого часу відзначив 23.02.10р. як відпрацьований день, оскільки це був день звільнення позивача, та оплатив його відповідно до вимог закону.
За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :