АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-165/2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Носик М.А.
Суддя-доповідач Крилова О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Бабак А.М.
Спас О.В.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року по справі за позовом Служби у справах дітей Василевської районної державної адміністрації Запорізької області, в інтересах малолітніх дітей до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василевського району Запорізької області про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, -
ВСТАНОВИЛА :
У травні 2010 року Служба у справах дітей Василевської районної державної адміністрації Запорізької області, в інтересах малолітніх дітей звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василевського району Запорізької області про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.
В позові зазначала, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання дітей. У кімнатах гуртожитку, де вона проживає антисанітарія, брудно. Діти не доглянуті, відсутні продукти харчування. Неодноразові бесіди на протязі тривалого часу з відповідачкою щодо належного виховання та утримання дітей не мали позитивного результату. Відповідачка не працює, не має паспорта, засуджена за скоєння злочину. Найменший син відповідачки – ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться у Будинку дитини «Сонечко» у м. Запоріжжі. Інші діти – з березня 2010 року в Оріхівському обласному притулку для дітей. ОСОБА_3 дітей не відвідує, матеріально не допомагає.
Посилаючись на зазначені обставині просила суд відібрати у ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 її малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10. без позбавлення батьківських прав; передати малолітніх дітей на опікування органу опіки і піклування Василіської районної державної адміністрації.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року позов задоволено.
Відібрано у ОСОБА_3 без позбавлення батьківських прав дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10.
ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_4 передано на опікування органу опіки та піклування Василевської районної державної адміністрації Запорізької області.
Стягнуто з ОСОБА_3 в доход місцевого бюджету судовий збір у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з таких підстав.
За ст. 213 рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Натомість оскаржуване рішення не відповідає цим вимогам.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 170 Сімейного кодексу України. суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2 - 5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Відібрання дитини у батьків – є винятковою санкцією за невиконання батьківських обов'язків.
Підставою для відібрання дитини від батьків є:
1) ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
2) жорстоке поводження з дитиною;
3) хронічний алкоголізм або наркоманія;
4) експлуатація дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва;
5) інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Характер небезпеки, її місця в житті дитини визначається в кожному випадку окремо. Для відібрання дитини необхідно встановити факт існування небезпеки.
У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК).
Вирішуючи спір у даній справі, суд врахував як доказ існування небезпеки та неналежного виконання відповідачкою своїх обов’язків акти обстеження її побутових умов, які складалися в 2007 році, тоді як позов заявлено у травні 2010 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок служби у справах дітей райдержадміністрації складений та підписаний одноособово керівником служби, в його основу покладено єдине відвідування сім’ї, в акті про відвідування зазначено лише про поганий стан житла (не білені стіни, не фарбовані вікна, брудна підлога), наявність продуктів харчування в недостатній кількості (але які критерії покладені в оцінку достатності не зазначено).
В акті не міститься жодної обставини, яка надавала б підстави для вирішення питання про необхідність вжиття термінових заходів для вилучення дітей з сім’ї і поміщення у притулок.
Натомість в справі містяться численні характеристики на відповідачку та дітей, надані школою, сусідами, з яких вбачається, що відповідачка опікувалася дітьми, позитивно характеризувалася.
Також в справі містяться численні звернення та скарги відповідачки в різні інстанції, спрямовані на охорону інтересів її дітей, вирішення їх житлових та побутових проблем.
Зазначеним обставинам суд не надав ніякої оцінки, хоча вони свідчать про те, що відповідачка вживала заходів для поліпшення матеріально-побутових умов виховання дітей, цікавилася їх навчанням та поведінкою у школі. З тих характеристик на дітей, які містяться справі неможливо зробити висновок, що вони перебувають у такому стані, коли невжиття заходів їх вилучення з сім’ї може створити загрозу для безпеки їх життя та здоров’я і негативно вплинути на їх виховання.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню.
Ухвалюючи нове рішення в справі, апеляційний суд враховує положення ст.170 СК України, за змістом яких суд лише у виняткових випадках за наявності виключних обставин може відібрати дітей від матері.
Європейський суд з прав людини (Справа "Савіни проти України" (Заява N 39948/06) у своєму рішенні від 18.12.2008 наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".
При цьому визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 Конвенції.
Європейським судом зазначалося, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Отже, відповідне рішення про відібрання дитини та вилучення її з сімейного оточення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.
Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує.
З матеріалів справи не вбачається жодних обставин поведінки відповідачки або умов проживання дітей, які б надавали підстави вважати, що залишення їх на вихованні матері на даний час створюватиме для них яку-небудь небезпеку.
За практикою Європейського суду сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.
Натомість у даній справі містяться звернення як відповідачки так і школи (а.с.72) до райадміністрації про надання допомоги у вирішенні житлових питань, які залишені без вирішення.
Отже, позивачем не надано достатніх доказів про те, що матеріально-побутові умови дітей та ставлення відповідачки до виховання дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров'я.
Разом з тим, Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року ст. 111 передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків".
За статтею 112 цього ж закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини...Держава надає батькам... допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей..., захищає права сім'ї".
Крім того діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили ( ст. 114 цього ж Закону)".
Такі ж положення містяться у Конвенції ООН про права дитини, де зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову служби у справах дітей Василівської райдержадміністрації Запорізької області про відібрання дітей у ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позову служби у справах дітей Василівської райдержадміністрації Запорізької області до ОСОБА_3 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :