АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-122 / 2011 р. Головуючий у 1-й інстанції: Федченко І.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.,
суддів: Сапун О.А.,
ОСОБА_2,
при секретарі: Петровій О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2010 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, Запорізької філії Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк ( далі Банк ) до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, Запорізької філії Відкритого акціонерного товариства ВТБ, третя особа: Банк України, про розірвання кредитного договору, визнання недійсним іпотечного договору, -
ВСТАНОВИЛА :
12 травня 2009 року Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про солідарне стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки.
Зазначало, що 25 липня 2008 року був укладений кредитний договір № Я 511/ 04\-111, за умовами якого Банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 130 000 доларів США строком до 24 липня 2028 року з процентною ставкою 14 відсотків річних для придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1.
Належне виконання зобов'язань ОСОБА_3 було забезпечене порукою ОСОБА_5, з якою 25 липня 2008 року укладений договір поруки № П-111\Ф4.
Крім того, 25 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 1-11/Ф/4, предметом якого є квартира АДРЕСА_1
Оскільки свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 належним чином не виконував, станом на 27 квітня 2009 року виникла заборгованість по сплаті кредиту та процентів в розмірі 1 047 299 грн. 95 коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.
27 липня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому зазначав, що за кредитним договором він отримав кошти в сумі 130 000 доларів США по курсу Банк Банку України станом на 25 липня 2008 року по 5,05 грн., сума кредитних коштів у гривнях дорівнювала 656 500. Строк кредитування за договором 20 років.
Кошти видані за цільовим призначенням на придбання квартири АДРЕСА_1 яка після придбання 25 липня 2008 року передана в іпотеку на підставі іпотечного договору № 1-111/Ф/4.
З моменту укладення кредитного договору він добросовісно виконував всі умови угоди. Заборгованість за основним зобов'язанням виникла у кризовий період і на момент подачі позову дорівнювала 138 721,71 дол. США ( 1 082 029,33 грн. ). Вважає, що в даному випадку мають місце форс-мажорні обставини, тому різниця в 430 000 гривень, що залишається на ньому як невиконання зобов'язання, не може бути покладена до виконання лише на позичальника, а має бути зарахована сторонами по договору пропорційно, тобто вимоги Банку необхідно зменшити на 50 відсотків від росту курсу долара США з моменту отримання кредитних коштів до моменту подачі позову до суду.
Крім того, грошовою одиницею України є гривня. Доходи він також отримує тільки в національній валюті, тому двічі звертався до Банку з проханням про зміну умов кредитного договору та зниження процентної ставки, оскільки матеріальне становите його погіршилось. Однак його звернення залишено поза увагою.
Також вважав, що Банк за спірною кредитною угодою не залучав іноземну валюту, а перерахував на рахунок продавцю квартири гривневий еквівалент вартості житла за угодою купівлі - продажу нерухомості.
Посилаючись на викладене, просив розірвати кредитний договір № R511/04-111 від 25 липня 2008 року, визнати недійсним іпотечний договір № 1-111/Ф/4.
У жовтні 2009 року ВАТ ВТБ Банк збільшило позовні вимоги і просило солідарно стягнути з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_5 заборгованість, яка утворилася станом на 13 жовтня 2009 року, на загальну суму 1 169 014 коп. 83 коп., судовий сбір в сумі 1 700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. ( а. с. 49-51 ).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2010 року с тягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ВАТ ВТБ Банк поточну заборгованість за кредитом 1 014 589,13 грн.; прострочену заборгованість за кредитом 9 012,77 грн.; індекс інфляції за прострочку кредиту 89,70 грн.; прострочені відсотки за користуванням кредитом 124 181,27 грн.; поточну заборгованість за відсотками 3 980,65 грн.; 30 % річних за несвоєчасне повернення кредиту 1 057,68 грн.; пеню за прострочені відсотки 16 103,63 грн.; судовий сбір в розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне розгляду справи 30 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ВАТ ВТБ Банк, ЗФ ВАТ ВТБ Банк про розірвання кредитного договору та визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону, просить рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ВАТ ВТБ Банк в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи представника апелянта та заперечення представника Банку, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні спору встановлено, що відповідно до кредитного договору № R511/04-111 від 25 липня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит ( грошові кошти ) в іноземній валюті в сумі 130 000 доларів США строком до 24 липня 2028 року під 14% річних для придбання квартири АДРЕСА_1
У виконання зобов’язань за кредитним договором з ОСОБА_5 укладено договір поруки № П-111/Ф/, а з ОСОБА_3 – іпотечний договір № 1-111/Ф/4, предметом якого є придбана ним квартира ( а. с. 9-18,38-39 ).
За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов’язана надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то в разу прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів.
Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов’язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, у випадку невиконання умов договору.
Оскільки ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконував, передбачені умовами договору платежі вносив несвоєчасно і не в повному розмірі, суд обґрунтовано, відповідно до положень статей 554,1050 ЦК України солідарно стягнув заборгованість з боржника та поручителя. Розмір заборгованості підтверджений розрахунком, доданим до матеріалів справи, його правильність не спростована апелянтом.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом про розірвання кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки, ОСОБА_3 посилався на те, що у 2008 році відбулась істотна зміна обставин, якою він керувався укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу американського долару по відношенні до курсу гривні України, що потягло за собою значне здороження кредитного курсу та суттєве порушення співвідношення майнових інтересів сторін та значного перевищення витрат позичальника на погашення кредиту.
Згідно статей 625,629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами і боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Посилання ОСОБА_3 на положення статті 652 ЦК України безпідставні.
Так, за змістом вказаної статті у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно.
При цьому, за змістом статті 60 ЦПК України, обов’язок довести ті обставини на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на позивача. ОСОБА_3 не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв’язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладанні угоди.
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Банк Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Банк Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою № 496 Правління Банк Банку України від 12 листопада 2003 року, офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення угоди не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Виходячи із змісту статей 1046,1054 ЦК України, а також згідно до пункту 4.1 спірного кредитного договору відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства, а підстави для розірвання вказаного договору та визнання недійсним договору іпотеки відсутні.
Районний суд повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам і ухвалив правильне рішення, в якому навів відповідні доводи з посиланням на норми матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно.
Керуючись ст.ст. 307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :