А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

Справа № 22ц-167                  Головуючий по першій

                                 2011 рік                         інстанції Савченко Л.І.

                                                                        Суддя-доповідач Лобов О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    26 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі

головуючоЇ судді Акопян В.І.,

суддів  Лобова О.А., Петренка В.М.

при секретарі Фадєйкіній Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Шишацького відділення Миргородської ОДПІ про поділ майна подружжя та виключення майна з опису.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, з урахуванням змін і доповнень, просила ухвалити рішення, яким поділити спільно нажите майно, а саме визнати за позивачкою право власності на садибу АДРЕСА_1, на нежитлову будівлю-магазин і земельну ділянку під нею по АДРЕСА_2, у власності відповідача залишити дві земельні ділянки площею 3,85 га кожна на території Гоголівської сільської ради, холодильник і телевізор; виключити належне їй майно з постанови слідчого  про накладення арешту.

    Заявлені вимоги мотивовані тим, що майно, яке вимагає позивачка, істотно збільшилося у ціні завдяки її особистої праці та власних коштів.

    Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2010 року позов задоволений частково:

    За ОСОБА_3 визнане право власності на ? частину нежитлової будівлі-магазину по АДРЕСА_2; на ? частину садиби АДРЕСА_1 і ? частину земельної ділянки, на якій вона розташована;

    За ОСОБА_4 визнане право власності на ? частину нежитлової будівлі-магазину по АДРЕСА_2; на ? частину садиби АДРЕСА_1 і ? частину земельної ділянки, на якій вона розташована; дві земельні ділянки площею 3,85 га кожна на території Гоголівської сільської ради.

    Виключено з постанови начальника СВ Шишацького РВ ГУМВС України в Полтавській області від 10 червня 2010 року вказівку про накладення арешту на ? нежитлової будівлі-магазину по АДРЕСА_2 і на ? частину садиби АДРЕСА_1  

    У задоволенні решти  позовних вимог відмовлено.

    Додатковим рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2010 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 303 грн. 87 коп. витрат зі сплати судового збору, 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  

    В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності на всю нежитлову будівлю та виключення цього об?єкту нерухомості з постанови слідчого і виділення відповідачу телевізора та холодильника, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вимог.

    Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що висновки суду суперечать встановленим обставинам, які сторонами не заперечувалися.

Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог у разі порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

    Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 липня 1969 року.

    Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 11 червня 2010 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 розірваний.

    За час перебування у шлюбі сторони придбали у спільну сумісну власність наступне майно: нежитлова будівля-магазин по АДРЕСА_3, яка розташована на земельній ділянці площею 0,85 га, дві земельні ділянки кожна площею 3,85 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.  

    Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 17 вересня 2009 року за ОСОБА_4 у порядку спадкування визнане право власності на садибу АДРЕСА_1.

    Постановою начальника СВ Шишацького РВ ГУМВС України в Полтавській області від 10 червня 2010 року з метою забезпечення виконання вироку відносно ОСОБА_4 накладений арешт  на садибу АДРЕСА_1 і нежитлову будівлю-магазин по АДРЕСА_3.

    Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання за позивачкою права власності на нежитлову будівлю-магазин, суд першої інстанції виходив з того, що визнання ОСОБА_4 позову у цій частині є намаганням уникнути цивільної відповідальності у кримінальній справі.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим та таким, що суперечить вимогам закону, встановленим фактичним обставинам з наступних підстав.

    Відповідно до ч.3 ст.73 СК України при відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладене на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане за кошти, здобуті злочинним шляхом.

    У матеріалах справи відсутні належні докази про те, що нежитлова будівля-магазин по АДРЕСА_3  придбана ОСОБА_4 за кошти, здобуті злочинним шляхом.

    За змістом ст.70, ст.71 СК України основним критерієм визначення часток подружжя у спільній сумісній власності є домовленість між ними.  

Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 домовилися про те, що нежитлова будівля-магазин по АДРЕСА_3 при поділі майна виділяється позивачці.

Відкидаючи надані ОСОБА_3 докази про те, що вона є підприємцем і використовує нежитлову будівлю-магазин для ведення підприємницької діяльності, для чого власними коштами і працею істотно збільшила її вартість, суд першої інстанції порушив вимоги ст.212, ст.213 ЦПК України, оскільки практично ті ж самі докази були визнані судом належними і достатніми при вирішенні питання щодо визнання спільною сумісною власністю садиби АДРЕСА_1.

За таких обставин рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права власності на  нежитлову будівлю-магазин слід скасувати, ухваливши у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Як роз?яснено у пункті 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивачка не надала суду належних і допустимих доказів про наявність на час розгляду майна, що підлягає поділу, а саме холодильника і телевізора, отже доводи апеляційної скарги про неправильність рішення суду у цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2010 року у частині вирішення питання про належність нежитлової будівлі-магазину по АДРЕСА_3 скасувати, ухваливши у цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_3 Лукичною право власності на нежитлову будівлю-магазин, розташований по АДРЕСА_3.

Виключити з постанови начальника СВ Шишацького РВ ГУМВС України в Полтавській області від 10 червня 2010 року вказівку про накладення арешту на нежитлову будівлю-магазин, розташований по АДРЕСА_3.

В іншій частині рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                           В.І. Акопян

    Судді                                                                     О.А. Лобов  

                                                                                         В.М. Петренко