А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

      Справа № 22ц-138                                     Головуючий по першій

                     2011 рік                                              інстанції Яковенко Н.Л.

                                                                                              Суддя-доповідач Лобов О.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

    26 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючої судді Акопян В.І.

суддів Лобова О.А., Петренка В.М.

при секретарі Фадєйкіній Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4  на рішення Київського районного суду м.Полтави від 14 жовтня 2010 року у справі за позовом Колективного підприємства «Краса і мода» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення нікчемності договору, витребування майна.  

    Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,    

В С Т А Н О В И Л А:

    У березні 2010 року КП «Краса і мода» звернулося до суду із вказаним позовом, просило з урахуванням змін до позову ухвалити рішення, яким встановити нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна – нежитлових приміщень  площею 180,4 м.кв., по АДРЕСА_1, укладеного 05 лютого 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, витребувати зазначене нерухоме майно у ОСОБА_4

    Заявлені вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_3 незаконно зареєструвала на себе право власності на спірні приміщення та, не являючись власником майна, незаконно продала їх ОСОБА_5 У подальшому спірні приміщення також незаконно були перепродані ОСОБА_4

    Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 14 жовтня 2010 року позов задоволений: встановлена нікчемність договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом  Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 05 лютого 2010 року за реєстровим номером 193, укладеного між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стосовно об?єкта нерухомого майна – нежитлових приміщень загальною площею 180,4 м.кв., розташованих в будинку літера А-5 по АДРЕСА_2; витребувані у ОСОБА_4 нежитлові приміщення загальною площею 180,4 м.кв., розташовані у будинку літера А-5 по АДРЕСА_2 (реєстраційни номер 21651158) та повернуті КП «Краса і мода»; вирішене питання про судові витрати.

    В апеляційних скаргах ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

    В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що висновки суду суперечать встановленим обставинам. Суд, зокрема, безпідставно залишив поза увагою те, що ОСОБА_3 набула право власності на спірні приміщення на підставі рішення суду, яке вступило у законну силу і ніким не оскаржене та не скасоване.

    Задоволення вимоги про витребування майна у ОСОБА_4 суперечить вимогам ст.387, ст.388 ЦК України.

    У письмових запереченнях КП «Краса і мода», посилаючись на безпідставність доводів апеляційних скарг, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.    

      Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

    Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 грудня 1995 року орендне підприємство побутових послуг «Роксолана», правонаступником якого є КП «Краса і мода», у встановленому порядку набуло право власності на нежитлові приміщення загальною площею 180,4 м.кв., розташовані в будинку літера А-5 по АДРЕСА_2 (надалі – «спірні приміщення»).

Згідно договору купівлі-продажу від 06 грудня 2005 року КП «Краса і мода» в особі директора Александрової Л.Г. продало, а ПП «Універсальна компанія «Фенікс» купило спірні приміщення.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20 травня 2008 року встановлена нікчемність вказаної угоди.

Рішенням третейського суду Шеховцова  від 08 січня 2008 року у рахунок стягнення заборгованості ПП «Універсальна компанія «Фенікс» перед ОСОБА_3 звернуте стягнення на належне ПП «Універсальна компанія «Фенікс» майно (спірні приміщення) і за ОСОБА_3 визнане право власності на це майно.

Право власності на спірні приміщення зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі вказаного рішення суду і ухвали Октябрського районного суду м.Полтави від 14 січня 2008 року про видачу виконавчого документа.

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом  Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 05 лютого 2010 року за реєстровим номером 193, фізична особа – підприємець ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 придбала у власність спірні приміщення.

На підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим номером 248, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбав у власність спірні приміщення.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу є нікчемним в силу ст.228 ЦК України. Оскільки спірні приміщення вибули з володіння позивача не з його волі іншими шляхом, то відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України спірні приміщення мають бути повернуті власнику.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам та ґрунтується на законі.

    Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_3 на час укладення договору купівлі-продажу 05 лютого 2010 року була законним власником спірних приміщень, оскільки придбала їх у власність на підставі рішення третейського суду, яке не скасоване, та зареєструвала право власності у встановленому порядку колегія суддів до уваги не приймає виходячи з наступного.

    Відповідно до ст.236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

    Частиною1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю.

    Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

    Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20 травня 2008 року встановлена нікчемність договору купівлі-продажу від 06 грудня 2005 року, згідно якого КП «Краса і мода» в особі директора Александрової Л.Г. продало, а ПП «Універсальна компанія «Фенікс» купило спірні приміщення.

Таким чином, за станом на 08 січня 2008 року ПП «Універсальна компанія «Фенікс» не було законним власником спірних приміщень, отже фактично рішенням третейського суду Шеховцова за ОСОБА_3 визнане право власності на майно, власник якого не був стороною третейської угоди.  

    Окрім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_3 була співвідповідачем у справі за позовом КП «Краса і мода» до ПП «Універсальна компанія «Фенікс» про визнання права власності на спірні приміщення, оскаржила рішення господарського суду Полтавської області від 22 жовтня 2009 року, яким позов задоволений.

    Тобто, ОСОБА_3, знаючи висновки суду про не набуття ПП «Універсальна компанія «Фенікс» права власності на спірні приміщення свідомо уклала договір купівлі-продажу від 05 лютого 2010 року.

    Не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для витребування спірних приміщень у ОСОБА_4, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що спірні приміщення вибули з володіння КП «Краса і мода» не з його волі іншим шляхом, відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України є підставою для витребування майна.

    Не ґрунтуються на законі доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про безпідставність вимоги про витребування спірних приміщень, оскільки він ними фактично не володіє.

    Згідно закону (ч.4 ст.334 ЦК України, ч.3 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень») право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.

    Таким чином, при вирішенні спору про витребування нерухомого майна термін «володіння» не слід ототожнювати з фізичним використанням нерухомого майна.    

      Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростовують висновків суду, отже рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

    Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

    Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4  відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 14 жовтня 2010 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                          В.І. Акопян

    Судді                                                                   О.А. Лобов

                                                                                       В.М. Петренко