У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

  Верховного Суду України у складі:

            головуючого                    Глоса Л.Ф.,                        

            суддів       Коротких О.А. і Таран Т.С.,

        за участю прокурора                     Вергізової Л.А.

розглянула в судовому засіданні в м.Києві 28 вересня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_4

    Цим вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

таку, що не мала судимості,

    засуджено за ч.2 ст.366 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на 1 рік 6 місяців; за ч.5 ст.191 КК України з застосуванням ст.69 КК України на 4 роки 10 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, на строк 1 рік без конфіскації майна.

    На підставі ст.70 КК України ОСОБА_4 шляхом часткового складання покарань за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, на строк 1 рік 6 місяців без конфіскації майна.

    На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та відповідно до ст.76 КК України на неї покладені обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти ці органи про зміну місця роботи і проживання.

    Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року вирок щодо ОСОБА_4 залишений без зміни.

За вироком суду ОСОБА_4 визнана винною та засуджена за те, що вона 25 листопада 2008 року, як матеріально - відповідальна особа – фахівець з операційно-касового обслуговування відділення № 746 АКІБ “УкрСіббанк”, отримала від ОСОБА_5 гроші в сумі 15 000 доларів США, які він вніс на поточний рахунок фізичної особи. Після завершення операції ОСОБА_4, зловживаючи службовим становищем, з метою заволодіння чужим майном, власноручно написала заяву від імені ОСОБА_5 про його бажання зняти кошти, які він поклав на депозит, тобто про скасування операції, гроші в сумі 15 000 доларів США з каси вилучила, тобто провела несанкціоноване сторнування касових документів і привласнила гроші.

Крім того, 15 грудня 2008 року ОСОБА_4, як матеріально - відповідальна особа отримала від ОСОБА_6 гроші в сумі 9000 гривень, які він вніс на поточний рахунок фізичної особи, вилучила їх з каси та привласнила.

30 грудня 2008 року ОСОБА_4, як матеріально - відповідальна особа взяла з каси банку гроші в сумі 10 000 доларів США, та привласнила їх, заподіявши шкоду банку на загальну суму 180426 гривень.

    У касаційному поданні прокурор не оспорює кваліфікацію дій ОСОБА_4 і доведеність її вини, але вважає, що був невірно застосований кримінальний закон, призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості. З цих підстав просить вирок щодо ОСОБА_4 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Вергізової Л.А., яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог закону щодо загальних засад призначення покарання, встановлених ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Як зазначено у ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини  Кримінального кодексу України, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України за цей злочин.

При призначенні покарання засудженій ОСОБА_4 суд, на думку колегії суддів, не дотримався вимог зазначеного закону і не навів  належних мотивів про можливість застосування ст.69 КК України та звільнення її від відбування покарання з випробуванням.

У вироку суд зазначив, що при призначенні покарання враховує ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_4 злочину, дані про її особу – раніше не судима, мала позитивну характеристику за місцем проживання та визнав обставинами, що пом’якшують покарання – щире каяття, часткове відшкодування заподіяної шкоди, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних та особистих обставин – тяжкий матеріальний стан у родині, необхідність придбання ліків для матері, яка страждає на тяжке захворювання. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив, а тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 не є особою, яка становить суспільну небезпеку, і її виправлення можливе без відбування покарання.

На думку колегії суддів, суд не достатньо врахував, що ОСОБА_4 вчинила умисний особливо тяжкий злочин, заподіяна злочином шкода АКІБ “УкрСіббанк” не відшкодована. Крім того, суд не належно мотивував свій висновок про можливість застосування ст.69 КК України, пославшись на одну із підстав – вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних та особистих обставин. ОСОБА_4 під час судового слідства пояснювала, що привласнила гроші не для особистих потреб, а на прохання її хлопця. Тому висновок суду про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних та особистих обставин не грунтується на матеріалах справи.

    За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду про можливість застосування при призначенні покарання ОСОБА_4 ст.ст.69,75,76 КК України належним чином не мотивований. Суд при звільненні ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням послався на тіж обставини, які врахував при призначені покарання з застосуванням ст.69 КК України, і не сформулював висновку про можливість її виправлання та перевиховання без відбування покарання.

Порушення вимог кримінального закону при призначенні покарання ОСОБА_4 залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість постановлених щодо неї судових рішень, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

    Якщо при новому розгляді справи винність ОСОБА_4 буде доведено, обсяг обвинувачення не зміниться або не будуть встановлені інші обставини, які можуть істотно вплинути на міру покарання, то обране  їй покарання з застосуванням ст.ст.69,75,76 КК України слід вважати м’яким.

Керуючись ст.394-396 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

касаційне подання заступника прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, щодо ОСОБА_4 задовольнити.

Вирок Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_4 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.

С У Д Д І :

              Глос Л.Ф.                    Коротких О.А.                 Таран Т.С.