СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 грудня 2010 року Справа № 2-8/5389-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Антонової І.В.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Титаренко Дмитро Сергійович, довіреність № б/н від 02.04.10, товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ";
представник відповідача, Подольний Олександр Вікторович, довіреність № б/н від 01.11.10, закрите акціонерне товариство "Пансіонат "Канака";
третя особа, не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А. ) від 11.10.2010 року у справі № 2-8/5389-2009
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" (вул. Радянська, буд. 6, кв. 17,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (вул. Першотравнева, 34 кв. 44 ,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210)
до Закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" (Привітне, м. Алушта,98521)
3-тя особа Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
про визнання договору оренди удаваним, визнання додаткових угод до договору нікчемними правочинами, визнання набуття права власності та стягнення 49436,45 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А. ) від 11.10.2010 року у справі № 2-8/5389-2009 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" подало апеляційну скаргу, просило скасувати рішення, позов задовольнити, посилаючись, що суд першої інстанції безпідставно застосував строк позовної давності.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, закрите акціонерне товариство "Пансіонат "Канака" вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та наполягає на тому, що при укладенні договору оренди від 04.12.2001 року сторони мали намір передати об’єкт нерухомого майна тільки у тимчасове користування.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 23 листопада 2010 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року суддю Заплава Л.М. було замінено на суддю Остапову К.А.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року розгляд апеляційної скарги був відкладений.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року суддів Остапову К.А., Фенько Т.П. було замінено на суддів Антонову І.В., Заплава Л.М.
У судове засідання 14 грудня 2010 року представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
У жовтні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака", просило визнати договір оренди об'єкту нерухомості, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ" та закритим акціонерним товариством „Пансіонат „Канака" 04.12.01 року удаваним та таким, що вчинений з метою приховання правочину купівлі-продажу об'єкту нерухомості - павільйону їдальні (старої), за адресою м. Алушта, п/в. Привітне на території пансіонату „Канака". Визнати товариство з обмеженою відповідальністю „РИФ" таким, що набув право власності на нерухоме майно - одноповерховий спальний корпус, розташований за адресою Україна, АР Крим, м. Алушта, с. Привітне, вул. Курортна (Канакська балка), буд. 34 з 03.04.2007 року. Визнати додаткову угоду до договору від 04.12.2001 року, укладену 18.06.2004 року між закритим акціонерним товариством „Пансіонат „Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ" нікчемним правочином, що порушує публічний порядок. Визнати додаткову угоду №3 до договору від 04.12.2001 року, укладену 25.08.2004 року між закритим акціонерним товариством „Пансіонат „Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ" нікчемним правочином, що порушує публічний порядок. Стягнути з закритого акціонерного товариства „Пансіонат „Канака" на користь товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ" 49 436,45 гривень та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 04.12.2001 року фактично є договором купівлі-продажу, з огляду на що вище перелічені додаткові угоди є нікчемними.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вважав його безпідставним, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності та на те, що з вимог, заявлених позивачем, прийнято рішення у справі № 2-21/12059 (а.с. 48-52, том 1).
Третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у поясненнях просив позов задовольнити частково, в частині визнання удаваним правочином договору оренди об’єкту нерухомості №26 від 04.12.2001 року , в частині визнання нікчемними правочинами додаткових угод до цього договору від 18.06.2004 року, від 25.08.2004 року, а також в частині стягнення грошових сум. Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності з 03.04.2007 року (а.с. 113, том 1).
Уточнивши позовні вимоги, товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" просило визнати договір оренди об’єкту нерухомості, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "РИФ" та закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" 04.12.2001 року удаваним та таким, що вчинений з метою приховування правочину купівлі –продажу із розстроченням платежу об’єкту нерухомості –павільйону їдальні, за адресою: місто Алушта, п/в Привітне на території пансіонату "Канака". Визнати товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" таким, що набуло право власності на об’єкт нерухомості, орендований за договором оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року з 03.04.2006 року. Застосувати до додаткової угоди до договору оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року, укладеної 18.06.2004 року між закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” наслідки нікчемного правочину і стягнути з закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" на користь товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ” 49 436,45 грн., надмірно сплачених за договором оренди нерухомості від 04.12.2001 року. Застосувати до додаткової угоди №3 до договору оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року, укладеної 25.08.2004 року між закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” наслідки нікчемного правочину, що порушує публічний порядок, та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” право на відшкодування витрат, пов’язаних з реконструкцією об’єкту нерухомості, орендованого за договором оренди від 04.12.2001 року. Стягнути з закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" судові витрати (а.с. 3, том 2).
Клопотанням від 11 лютого 2010 року закрите акціонерне товариство "Пансіонат "Канака" просило призначити будівельно-технічну та бухгалтерську експертизу та зупинити провадження у справі (а.с. 4-6, том 5).
Представник позивача проти клопотання заперечував та просив його відхилити, посилаючись, що у спорі не має потреби у визначені сум, оскільки позивач не порушує питання про стягнення витрат на реконструкцію з відповідача, а лише намагається визнати своє прао на відшкодування таких витрат взагалі (а.с. 12-13, том 5).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2010 року у справі призначено судову бухгалтерську та судову будівельно-технічну експертизу (а.с.36-38, том 5).
Згідно висновків судової економічної експертизи №643 від 29.06.2010 року та будівельно технічної експертизи №650 від 07.07.2010 року не виявилось можливим відповісти на поставлені перед експертом питання (а.с. 48-79, 84-96, том 5).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.08.2010 року провадження у справі поновлено, справа призначена до розгляду (а.с.1, том 6).
Заявою від 07.09.2010 року закрите акціонерне товариство "Пансіонат "Канака" просило застосувати наслідки спливу позовної давності (а.с. 28-29, том 6).
Оскаржене рішення мотивоване посиланням на пропуск товариством з обмеженою відповідальністю “РИФ” строку позовної давності та необґрунтованістю позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18.12.2009 року №14 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно з абзацом 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18.12.2009 року №14 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні у позові одразу з декількох підстав, у зв’язку з пропуском строку позовної давності та у зв’язку з необгрнтованістю.
Зазначені обставини є підставою для скасування судового акту згідно пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України та прийняття нового рішення.
Приймаючі нове рішення, судова колегія враховує наступне.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пунктом 9 цих Положень встановлено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
На час укладання договору від 04.12.2001 року діяв Цивільного кодексу УРСР, норми якого підлягають застосуванню для оцінки законності вищезазначеного договору.
Разом з тим, оскільки спір між сторонами виник після 01.01.2004 року, що наслідків укладеного договору підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Згідно частини 2 статті 58 Цивільного кодексу УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
У випадках, коли здійснюється удаваний правочин, разом з ним здійснюється і реальний правочин. Отже, мають місце два правочини —правочин, здійснений з метою створити, змінити або припинити певні права і обов'язки, і правочин, здійснений з метою прикрити перший правочин.
У відповідності з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
З матеріалів справи вбачається, що 04.12.2001 року між закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" та товариством з обмеженою відповідальністю "РИФ" було укладено договір оренди об’єкта нерухомості (з правом викупу), відповідно до умов якого строк оренди зменшується у випадку дострокового внесення всієї суми орендної плати за 10 років, що тягне перехід об’єкта у власність орендаря (пункт 4.2 договору). Крім того, пунктом 4.3 договору передбачено, що після закінчення строку оренди об’єкт переходить у власність орендаря за умови повного і своєчасного внесення орендної плати та виконання умов цього договору.
У випадку відмови орендаря використати право викупу повернення орендного об’єкта орендодавцю після закінчення строку оренди здійснюється шляхом двосторонньої комісії (пункт 7.1 договору).
Пунктом 9.1 договору передбачено, що він не підлягає розірванню в односторонньому порядку, крім випадку, коли одна зі сторін систематично порушує умови договору і строк зобов’язань.
Отже, умови зазначеної угоди на момент її укладання передбачали можливість викупу об’єкта оренди, дострокової сплати орендної плати та перехід права власності на об’єкт до орендаря.
Разом з тим, глава 25 Цивільного кодексу УРСР, яка регулювала відносини майнового найму, не передбачала можливості переходу права власності на орендований об’єкт.
Так, згідно статті 256 Цивільного кодексу УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату, тоді як, відповідно до статті 224 Цивільного кодексу УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Судова колегія вважає, що зі змісту договору від 04.12.2001 року вбачається, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, однією з умов якого була розстрочка сплати суми, визначеної сторонами –50 000 грн.
Про вищевикладене свідчить і пункт 4.2 договору, яким було передбачено перехід права власності на об’єкт до позивача.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З врахування вищенаведеного судова колегія вважає, що позовні вимоги про визнання удаваним договору оренди на об’єкт нерухомості від 04.12.2001 року підлягають задоволенню.
Отже, з моменту сплати позивачем визначеної у договорі суми останній набув право власності на об’єкт нерухомості, а саме павільон їдальні (старої) , площею 597 кв.м, розташований на ділянці 794 кв.м.
Згідно статті 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
Як було зазначено вище, умовами договору від 04.12.2001 року було передбачено перехід права власності до орендаря після сплати всієї суми, визначеної договором.
Відповідно до довідки бухгалтерського обліку товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ” від 01.10.2009 року остаточний розрахунок за об’єкт здійснено 03.04.2006 року (а.с. 30-31, том 1).
За таких обставин судова колегія вважає, що вимога товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ” про визнання його таким, що набув право власності на об’єкт нерухомості з 03.04.2006 року також підлягає задоволенню.
Доводи представника відповідача про невідповідність обраного позивачем способу захисту права положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відхиляються, оскільки, як було зазначено вище, частиною 2 пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Також безпідставними є посилання відповідача на наявність судового рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-21/12059, яким товариству з обмеженою відповідальністю „РИФ” відмовлено у позові до закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" про визнання права власності на одноповерховий спальний корпус № 34, літера "Ш", площею 326, 7 кв. м., навіс - літера "ш" площею 38,8 кв. м., навіс - літера "ш-1" площею 11,5 кв. м., навіс - літера "ш-2" площею 26,2 кв. м., розташовані у м. Алушта, с. Привітне.
Зазначене рішення не є преюдиціальним у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України стосовно спору, що є предметом розгляду у справі № 2-8/5389-2009.
Також необґрунтованими є доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до статті 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріали справи свідчать, що про невизнання права власності товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ" на орендоване майно відповідачем - закритим акціонерним товариством „Пансіонат „Канака" позивачу стало відомо після повного розрахунку за це майно. Доказом невизнання права власності позивача став лист закритого акціонерного товариства „Пансіонат „Канака" від 22.08.2007 року вих. №52, який товариство з обмеженою відповідальністю „РИФ" отримало 05.09.2007 року.
Щодо нікчемності додаткових угод від 18.06.2004 року та від 25.08/.2004 року, якими з договору від 04.12.2001 року виключені умови про перехід права власності на об’єкт до позивача та про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ” права на відшкодування витрат з реконструкції об’єкта, судова колегія зазначає, що, згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Оскільки зазначені угоди спрямовані на порушення майнових прав товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ”, вони є нікчемними.
Відповідно до пунктів 4,5 статті 216 Цивільного кодексу України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
За таких обставин враховуючи, що матеріали справи підтверджують перерахування позивачем на користь відповідача суми 49 436,45 грн., що останнім не заперечується, зазначена сума підлягає стягненню з закритого акціонерного товариства „Пансіонат „Канака" на користь товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ”.
З тих же підстав слід визнати за позивачем право застосувати до додаткової угоди №3 до договору оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року, укладеної 25.08.2004 року між закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” наслідки нікчемного правочину, що порушує публічний порядок, та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” право на відшкодування витрат, пов’язаних з реконструкцією об’єкту нерухомості, орендованого за договором оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року.
Доводи третьої особи - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про необхідність відмови у позові в частині визнання товариства з обмеженою відповідальністю „РИФ” таким, що набув право власності на об’єкт оренди відхиляються як такі, що суперечать обставинам справи.
Крім того, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2010 року у справі № 2-28/1769.1-2010, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року, у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" про визнання договору дійсним, визнання права власності на спальний корпус, що знаходиться за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, с. Привітне, вул. Курортна (Канакська балка), буд. 34 відмовлено.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Матеріали справи містять квитанції про сплату позивачем судових витрат при зверненні з позовом, а саме: про сплату державного мита у сумі 494,36 грн. (а.с. 38, том 1) за подачу позову з майновими вимогами, про сплату державного мита у сумі 340 грн. за подачу позову з немайновими вимогами (а.с. 34-37, том1), витрати на інформаційне –технічне забезпечення у сумі 236 грн. (а.с. 39, том 1).
Крім того, позивач сплатив судові витрати у зв’язку зі зверненням з апеляційною скаргою, а саме: 247,18 грн. та 182 грн. (а.с. 5-9, том 7), що підтверджується квитанціями про сплату державного мита.
Отже, зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.10.2010 року у справі № 2-8/5389-2009 скасувати.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" до закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака", третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 про визнання договору оренди удаваним, визнання додаткових угод до договору нікчемними правочинами, визнання набуття права власності та стягнення 49 436,45 грн. задовольнити.
Визнати договір оренди об’єкту нерухомості, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "РИФ" та закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" 04.12.2001 року удаваним та таким, що вчинений з метою приховування правочину купівлі –продажу із розстроченням платежу об’єкту нерухомості –павільйону їдальні за адресою: місто Алушта, п/в Привітне на території пансіонату "Канака".
Визнати товариство з обмеженою відповідальністю "РИФ" таким, що набуло право власності на об’єкт нерухомості, орендований за договором від 04.12.2001 року з 03.04.2006 року.
Застосувати до додаткової угоди до договору оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року, укладеної 18.06.2004 року між закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” наслідки нікчемного правочину і стягнути з закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" (Привітне, м. Алушта,98521) (р/р 260020131327 у ЗАТ „Ощадбанк Росії”, МФО 320627, ідентифікаційний код юридичної особи 30122156) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" (вул. Радянська, буд. 6, кв. 17,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (вул. Першотравнева, 34 кв. 44 ,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (ідентифікаційний код юридичної особи 31624111) 49 436,45 грн., надмірно сплачених за договором оренди нерухомості від 04.12.2001 року.
Застосувати до додаткової угоди №3 до договору оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року, укладеної 25.08.2004 року між закритим акціонерним товариством "Пансіонат "Канака" і товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” наслідки нікчемного правочину, що порушує публічний порядок, та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „РИФ” право на відшкодування витрат, пов’язаних з реконструкцією об’єкту нерухомості орендованого за договором оренди об’єкту нерухомості від 04.12.2001 року.
Стягнути з закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" (Привітне, м. Алушта,98521) (р/р 260020131327 у ЗАТ „Ощадбанк Росії”, МФО 320627, ідентифікаційний код юридичної особи 30122156) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" (вул. Радянська, буд. 6, кв. 17,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (вул. Першотравнева, 34 кв. 44 ,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (ідентифікаційний код юридичної особи 31624111) 1263,54 грн. витрат з державного мита.
Стягнути з закритого акціонерного товариства "Пансіонат "Канака" (Привітне, м. Алушта,98521) 9р/р 260020131327 у ЗАТ „Ощадбанк Росії”, МФО 320627, ідентифікаційний код юридичної особи 30122156) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" (вул. Радянська, буд. 6, кв. 17,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (вул. Першотравнева, 34 кв. 44 ,Жовті Води, Дніпропетровська обл.,52210) (ідентифікаційний код юридичної особи 31624111) 236,00 грн. витрат на інформаційне –технічне забезпечення розгляду справи.
Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді І.В. Антонова
Л.М. Заплава