АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремка В.В.
суддів: Винту Ю.М., Перепелюк І.Б.
секретар Ласій О.І.
з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_5, служба у справах дітей Чернівецької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” в особі Чернівецької філії на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 8 жовтня 2010 року,
встановила:
У квітні 2009 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом.
У подальшому позовні вимоги були змінені та доповнені.
Позивач зазначав, що 5 червня 2006 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався надати відповідачу кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 100000 доларів США окремими траншами зі сплатою 16% річних на суму залишку заборгованості за час фактичного користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 3 червня 2011 року.
Відповідач належним чином умов договору про повернення кредиту частками не виконує, тому станом на 12 березня 2009 року заборгованість за кредитним договором складає 99969,38 доларів США.
Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором 5 червня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно – житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1, загальною площею 458,10 кв. м.
Посилаючись на норми Закону України «Про іпотеку», позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із спірного житлового будинку.
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 8 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Посилається на неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед ПАТ „ПриватБанк” становить 12312,35 доларів США, яка є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки; кредит відповідачеві надавався на споживчі цілі, а право власності на предмет іпотеки у позивача виникло до укладення кредитного договору.
Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх внаслідок неповного з’ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права, що згідно п.п.1, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в частині підстав відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 5 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачем ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався надати відповідачу кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 100000 доларів США окремими траншами зі сплатою 16% річних на суму залишку заборгованості за час фактичного користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 3 червня 2011 року.
Відповідач належним чином умов договору про повернення кредиту частками не виконує, тому станом на 12 березня 2009 року заборгованість за кредитним договором за підрахунками позивача складає 99969,38 доларів США.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Таким чином позивач має право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 12 березня 2009 року заборгованість за кредитним договором складала 99969,38 доларів США(а.с.68).
Відповідачі стверджують, що ОСОБА_2 у серпні 2008 року не отримував нового траншу у розмірі 100000 доларів США.
Проте згідно банківських документів – оригіналів заяв про видачу готівки та сплату заборгованості за 28 серпня 2008 року, досліджених в суді апеляційної інстанції, вбачається, що оригінали таких документів, підписані від імені відповідача ОСОБА_2
Відповідачі належними доказами не довели, що ОСОБА_2 відповідні заяви про видачу йому готівки не підписувалися і що кошти за договором він не отримував.
Вказаного суд першої інстанції до уваги не прийняв, а тому прийшов до помилкового висновку про недоведеність факту заборгованості на суму 99969,38 доларів США та необхідність відмови у позові із зазначеної підстави.
Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, у випадках, коли з матеріалів справи вбачається, що письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону України "Про іпотеку" банком іпотекодавцю та/або боржнику не направлялася, то позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним, в його задоволенні може бути відмовлено. Тобто недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення па предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.
Позивачем додано до позову письмову претензію, адресовану відповідачу, про наявність у нього боргу та можливих наслідків у разі його непогашення(а.с.31).
Проте ПАТ „ПриватБанк” не доведено належними доказами про те, що ним надсилалася боржнику вказана письмова вимога і такі докази у справі відсутні.
Тому, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У позові ПАТ „ПриватБанк” про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити у зв’язку з передчасністю заявлених вимог.
В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки при відмові у задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмети іпотеки вимоги про виселення з житлового будинку – предмета іпотеки також задоволенню не підлягають.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 8 жовтня 2010 року в частині підстави відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити.
У позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_5, служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити у зв’язку з передчасністю заявлених вимог.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: