донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.01.2011 р.                                                             справа №36/170

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:           Шевкової  Т.А.

суддів           Акулової  Н.В. ,  Черноти Л.Ф.

за участю  представників сторін:                                                                             

від позивача:                      ОСОБА_1 дов. від 05.11.2010 року

від відповідача:Ревизська Ю.О. дов. від 11.01.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ  

на рішення господарського суду Донецької області

від26.10.2010р.

у справі№ 36/170 (суддя Марченко О.А.)

за позовомФізичної особи –підприємця ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродукт»м. Донецьк

про стягнення 111 880грн. 45коп.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродукт»м. Донецьк 111 880грн. 45коп., з яких: 65 000грн.00коп. –сума неоплаченого товару, отриманого за договором №1/2804 від 28.04.2009 року про поставку обладнання, пені в розмірі 6 864грн.41коп., 3% річних в розмірі 2 004грн.89коп., інфляційних витрат в розмірі 4 699грн.15коп. та штрафу в розмірі 33 312грн.00коп.

Господарський суд Донецької області рішенням від 26.10.2010р. у справі № 36/170 визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 65000грн.00коп. за договором на поставку обладнання № 1/2804 від 28.04.2009 року необґрунтованими, недоведеними, безпідставними та залишив їх без задоволення, також залишив без задоволення вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, штрафу, клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача не задовольнив.

Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ, не погоджуючись з рішенням господарського суду подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010р. у справі № 36/170 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник скарги вважає, що господарський суд дійшов до помилкового висновку про відсутність між сторонами договору отримання відповідачем товару саме за умовами договору, посилаючись на безпідставність залишення господарським судом вимог про стягнення заборгованості за отриманий товар у зв’язку із частковою неоплатою вартості пастерізаційно-охолоджувальної установки.

Заявник скарги вважає, що рішення господарського суду не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню згідно із ст. 104 ГПК України, так як мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими.

Представник заявника скарги у судовому засіданні апеляційної інстанції надав судовій колегії для огляду оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи і були надані позивачем в обґрунтування своїх вимог. Дані документи були оглянуті судовою колегією та повернені представнику позивача у судовому засіданні, про що свідчить відмітка представника позивача на заяві від 11.01.2011 року.

Представник відповідача вважає рішення господарського суду від 26.10.2010р. у справі № 36/170 законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та  складено протокол судового засідання.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Між ПП «ОСОБА_3»та ТОВ «Інтерпродукт»28.04.2009 року укладено договір № 1/2804 на поставку обладнання.

Відповідно до п.1.1 договору позивач взяв на себе зобов’язання передати у власність покупця (відповідача) товар згідно специфікації № 1, яку сторони визначили невід’ємною частиною договору.

Відповідач за умовами цього договору взяв на себе зобов’язання прийняти та сплатити поставлений товар на суму договору 96 000грн.

Сторонами в пункті 2.2 договору зазначено про те, що право власності на товар переходить від поставщика до покупця з моменту підписання накладної.

В пункті 2.3 договору сторони визначили строк поставки товару та проведення пусконалагоджувальних робіт до 10.05.2009 року.

Із копії додатку № 1 до договору вбачається, що сторонами узгоджений асортимент товару, що поставляється на суму 86 000грн., вартість збірки та випробування складає 10 000грн.

При узгодженні протоколу розбіжностей до договору сторони визначили підписання договору 30.04.2009 року, а в п.6.1 договору встановили строк дії договору –до повного виконання зобов’язань.

Позивач отримав 06.05.2009 року перераховані відповідачем, на виконання п.3.2 договору № 1/2804 від 28.04.2009 року, платіжним дорученням № 144 від 06.05.2009 року кошти у сумі 26 000грн. у якості передоплати за устаткування.

По накладній №2/0605 від 06.05.2009 року позивач відпустив установку, а представник відповідача ОСОБА_4, якій діяв за довіреністю НБЛ № 682748 від 05.05.2009 року отримав її. Із копії доручення (а.с. 16 том № 1) вбачається, що довіреність видана на отримання від ПП «ОСОБА_3.»цінностей згідно з рахунком № 2/0505 від 05.05.2009 року.

Накладна №2/0605 від 06.05.2009 року містить підпис уповноваженої особи відповідача та печатки підприємств.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити.

Накладна №2/0605 від 06.05.2009 року, яка міститься в матеріалах справи, відповідає вимогам цих нормативних актів, накладна є первинними документом, яка фіксує факт здійснення господарської операції, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов’язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Сторонами не надано суду доказів укладення інших договорів.

При наявності встановлених апеляційним господарським судом обставин, колегія суддів вважає, що між сторонами існували договірні взаємовідносини по поставці обладнання, асортимент, підлягаючого поставці товару, узгоджено сторонами у додатку № 1 до договору і отримання даного асортименту товару підтверджено відомостями внесеними до накладної № 2/0605 від 06.05.2009 року, тому висновок господарського суду про те, що отримання товару за даною накладною не відноситься до поставки товару за умовами вищевказаного договору є помилковим.

Відповідач платіжним дорученням № 238 від 01.07.2009 року із посиланням на договір 1/2804 від 28.04.20090 року перерахував позивачу 5000грн. та надіслав факсограму із пропозицією у якості кінцевого розрахунку за договором прийняти напої власного виробництва та виробниче устаткування. Дана пропозиція позивачем відхилена.

06.07.2010 року позивач направив на адресу відповідача акт звірки розрахунків, якій відповідач залишив без розгляду.

14.07.2010 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 01/10 від 14.07.2010 року з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар, дана претензія відповідачем залишена без задоволення.

Відповідачем не надано суду документів, підтверджуючих погашення заборгованості за отриманий товар у сумі 65000грн.00коп.  

У відповідності до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.  Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Згідно ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 ЦК України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, і в матеріалах справи є докази отримання товару, обумовленого в договорі, додатку до договору № 1 та накладній, а відповідачем не надано документів, підтверджуючих оплату отриманого товару у повному обсязі, слід визнати доведеним матеріалами справи факт наявності заборгованості у сумі 65 000грн.

Проаналізувавши вищенаведене судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 65 000грн.00коп. боргу, тому рішення господарського суду в цій частині визнається таким, що не відповідає матеріалам справи та обставинам встановленим апеляційним господарським судом, підлягає скасуванню, позовні вимоги про стягнення 65 000грн. –задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Оскільки відповідачем не виконані належним чином прийняті на себе   зобов’язання, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 2 004грн.89коп. та інфляційних витрат в розмірі 4 699грн.15коп.  

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи в умовах договору № 1/2804 від 28.04.2009 року сторони не передбачили відповідальність за невиконання грошових зобов’язань у вигляді сплати пені та не визначили її розмір, тому  нарахування пені здійснено безпідставно, а позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 6864грн.41коп. визнаються такими, що не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на п.5.3 договору, у якості підстави для нарахування пені є необґрунтованими, оскільки даний пункт договору свідчить про те, що сплата пені та відшкодування заподіяних збитків не звільняє винну сторону від виконання зобов’язань з цим договором та не містить відомостей щодо узгодження сторонами сплати неустойки.  

Позовні вимоги в частині стягнення штрафу у сумі 33 312грн.00коп. визнаються судовою колегією такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В розрахунку штрафу позивач посилається на п.п.5.3, 4.4 договору № 1/2804 від 28.04.2009 року.

Відповідно до п.4.4 договору за безпідставну відмову від оплати товару покупець сплачує штраф у розмірі 0,1% від загальної суми договору за кожен день прострочення платежу.

Статтею 230 ч.1 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач здійснив розрахунок штрафних санкцій без урахування  обмеження періоду нарахування штрафу шестимісячним строком згідно ч. 6 ст. 232 ГК України.

За змістом п.1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

З зазначеного слідує, що частина 6 статті 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Оскільки штраф пред’явлено з пропущенням строку позовної давності,  позовні вимоги про стягнення 33 312грн.00коп. штрафу визнаються судовою колегією такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд, в порушення приписів статті 43 ГПК України, всебічно, повно і об’єктивно не дослідив матеріали справи в їх сукупності, не встановив дійсні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, тому колегія суддів частково скасовує рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010р. у справі № 36/170 про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення боргу, 3% річних, інфляційних витрат, приймає нове рішення, яким  задовольняє позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 про стягнення з ТОВ «Інтерпродукт»65 000грн.00коп. –боргу за отриманий товар, 3% річних в розмірі 2 004грн.89коп., інфляційних витрат в розмірі 4 699грн.15коп., в іншій частині рішення господарського суду про стягнення пені в розмірі 6 864грн.41коп. та штрафу в розмірі 33 312грн.00коп. залишає без змін, за мотивами, викладеними в постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ задовольнити частково.  

Рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010р. у справі № 36/170 скасувати частково, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 м.Дніпропетровськ задовольнити в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродукт»м. Донецьк 65 000грн.00коп. –заборгованості, 3% річних у сумі 2 004грн.89коп., інфляційних витрат у сумі 4 699грн.15коп.  

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.                 

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродукт»м. Донецьк на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 м. Дніпропетровськ 65 000грн.00коп. –суми заборгованості, 3% річних у сумі 2 004грн.89коп., інфляційні втрати у сумі 4 699грн.15коп., 358грн.52коп. –суми державного мита, сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою, 717грн.04коп. –суми державного мита, сплаченого, при зверненні з позовною заявою, 184грн.00коп. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Господарському суду Донецької області згідно з вимогами статті 117 Господарського процесуального кодексу України видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України “Про виконавче провадження”.

Головуючий          Т.А.  Шевкова

Судді:          Н.В.  Акулова

          Черноті Л.Ф.

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

          4 ДАГС