Справа № 2-22/11р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М ‘Я М    У К Р А Ї Н И

10 січня 2011 року                                    Попаснянський районний суд Луганської області

в складі:  головуючого судді                           Суббота М.І..                   

                при секретарі                                   Соловйової О.І.       

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Попасна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Міський молочно-виробничий комбінат»Первомайського КРСУ ( ДП «ММВК») про визнання наказу про звільнення не дійсним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

встановив:

Позивач з 08.11.2007р. перебував  в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді  водія, а наказом відповідача № 66к від 14.10.2010р., був звільнений на підставі ст.. 38КЗпП, за власним бажанням.

В поданному позові позивач посилається на те, що він 12.10.2010р., написав заяву про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін, але відповідач звільнив його на підставі ст.. 38 КЗпП, за власним бажанням, з 14.10.2010р., про що він 27.10.2010р. отримав поштою наказ № 66к від 14.10.2010р. Вважаючи цей наказ незаконним, позивач просить суд визнати наказ № 66к від 14.10.2010р. про його звільнення недійсним, змінити формулювання причин його звільнення, шляхом зміни запису № 7 від 14.10.2010р., у трудовій книжці на запис від 12.10.2010р. про звільнення його на підставі п.1ч.1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12.10.2010р., моральну шкоду в розмірі 50 000грн., та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 6000грн.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що керівництво підприємства не погодилось на звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП і позивача було звільнено згідно чинного законодавства, про що надав заперечення.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, вважає необхідним у задоволенні позову відмовити повністю  з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено з пояснень сторін і це підтверджується матеріалами страми (л.с.14), позивач дійсно з 08.11.2007р., знаходився з відповідачем в трудових відносинах, де працював на посаді водія, з чим погодились сторони і це додатковому доказуванню не підлягає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Як встановлено з пояснень позивача та його представника, позивач 12.10.2010р. надав заяву секретарю підприємства про його звільнення за угодою сторін, яка не була підписана та узгоджена керівником підприємства, а 27.10.2010р., отримав поштою наказ про звільнення на підставі ст.. 38 КЗпП, за власним бажанням, з 14.10.2010р. ( л.с.5).

Згідно роз»яснень Пленуму ВС України, викладених у постанові від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»(п.8), що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП ( за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника ( ст.. 38 КЗпП).

Свідок ОСОБА_2 пояснив, що він сам домовлявся з керівництвом підприємства про звільнення його сина (позивача), за угодою сторін. Поштою вони отримували листи та повідомлення від відповідача про необхідність з»явитися на підприємство для отримання трудової книжки та заробітної плати, але син відмовився від отримання трудової книжки та заробітної плати у зв»язку з тим, що не був згоден з підставою його звільнення і тоді відповідач поштою надіслав копію наказу про звільнення та трудову книжку.

Ці обставини підтвердив у судовому засіданні і сам позивач.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3- директор ДП «ММВК», пояснив, що позивач не звертався до нього особисто про звільнення за угодою сторін, а заяву позивача отримав від секретаря підприємства та прийняв рішення про звільнення позивача за власним бажанням, тому, що домовленості з ним про звільнення позивача за угодою сторін не було.

Таким чином, враховуючи всі вище зазначені обставини суд вважає, що між позивачем та керівництвом підприємства ДП «Міський молочно-виробничий комбінат»Первомайського КРСУ, не було взаємної домовленості про звільнення позивача на підставі п.1 ст. 36 КЗпП ( за угодою сторін), у зв»язку з чим його правильно було звільнено на підставі ст.. 38 КЗпП ( за власним бажанням).

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно пояснень позивача у судовому засіданні, а також це убачається з матеріалів справи, позивач на день звільнення не працював, та з вимогою про виплату йому зарплати після звільнення до відповідача не звертався, хоча отримував неодноразові поштові повідомлення відповідача, про необхідність її отримання.

Враховуючи вище наведене суд вважає необхідним відмовити у задоволені позову і про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 50000грн., за їх безпідставністю,  у зв»язку з тим, що позивач не вимагає поновити його на роботі, а звільнення його за ст.. 38 КЗпП, не перешкоджало його працевлаштуванню, сам, як зазначено вище, відмовлявся в отриманні трудової книжки, також відсутністю в діях відповідача порушення будь яких прав позивача, що могли завдати йому моральної шкоди.

Таким чином, враховуючи вище вказане, суд вважає відмовити позивачу і в стягненні з відповідача витрат пов»язаних з оплатою правової допомоги у розмірі 6000грн.

Вирішуючи позов таким чином суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь держави судові витрати по оплаті держмита в сумі 2560 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн., від яких він на підставі ст..4, Декрету КМУ від 21.01.1993р. № 7-93 «Про державне мито»та ст.. 81 ЦПК, був звільнений від сплати, при поданні позову.

На підставі  викладеного, ст.38, 232, 235 КЗпП України, керуючись ст.ст.10,60,367,212-215, ЦПК України, суд –

Вирішив:

 У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Міський молочно-виробничий комбінат»Первомайського КРСУ про визнання наказу про звільнення не дійсним, зобов»язання зміни формулювання причин звільнення, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 держмито на користь держави у розмірі 2560 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.  

Рішення може бути оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області, через Попаснянський райсуд.

                 Суддя: