Справа № 2-3874 /2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2010р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :
головуючого судді - Біленко Л.В.
при секретарі - Кущієвої М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в розпорядженні власністю шляхом виселення
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим , що він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в якій в 2002 році як члени сім’ї були зареєстровані відповідачі : його дружина та діти. Фактично шлюбні відносини між ним та відповідачкою ОСОБА_2 на час її реєстрації в спірній квартирі були припинені, він проживав в Російській Федерації, де й продовжує проживати на даний час. 12.05.2010р. шлюб між ним та відповідачкою розірваний, 09.07.2010р. ним укладений шлюб з іншою особою, з якою вони до того проживав в цивільному шлюбі та мають дочку, ІНФОРМАЦІЯ_1. Без його згоди в спірній квартирі були зареєстровані малолітні діти відповідачів ОСОБА_3. та ОСОБА_4 Договір про користування жилим приміщенням між ним та відповідачами не укладався, добровільно знятись з реєстрації та виселитись з квартири вони відмовляються. Оскільки він та його дружина на території РФ не мають житла, він вирішив продати спірну квартиру для придбання житла , але в оформленні договору купівлі-продажу йому було відмовлено, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі Просить суд усунути перешкоди в розпорядженні ним своєю власністю шляхом виселення відповідачів із спірної квартири.
В судове засідання позивач не з’явився, будучі належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. Представник позивача – ОСОБА_6, діюча на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення по суті вимог.
Відповідачі проти задоволення позову заперечують, оскільки вони вселились до спірної квартири як члени сім’ї позивача, там зареєстровані та постійно проживають, іншого житла не мають.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідачів, вивчивши обставини по справі та перевіривши їх доказами, надавши доказам правову оцінку, суд дійшов висновку , що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину (а.с.6). Згідно до довідки Кримського республіканського підприємства «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» право власності позивача на зазначену квартиру зареєстровано в законному порядку. (а.с.34).
Згідно до особового рахунку № НОМЕР_1 в спірній квартирі з 21.05.2002р. зареєстровані відповідачі, а крім того зареєстровані : з 15.08.2010р. - малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2; з 15.06.2010р. – малолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 19.08.2010р.- малолітній ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4. (а.с. 10) Як встановлено в судовому засіданні, малолітні особи , зареєстровані в квартирі, є дітьми відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Заочним рішенням Керченського міського суду АРК від 17.07.2007р. ОСОБА_3. було відмовлено в задоволенні позову до тих самих відповідачів про захист цивільного права шляхом виселення. Зазначене судове рішення Ухвалою Апеляційного суду АРК від 10.10.2007р. визнане правильним по суті, але частково змінено – з рішення виключено посилання на ст..ст. 116 та 157 Житлового кодексу УРСР, оскільки позивач зазначеними статтями статями ЖК УРСР свої позовні вимоги не обґрунтовував. (а.с.40).
12.05.2010р. шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 розірваний, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.(а.с.7)
Згідно до Свідоцтва про народження 25.06.2009 р. у позивача народилась дочка ОСОБА_11. (а.с.8)
09.07.2010р. позивачем укладений шлюб з ОСОБА_12, на підтвердження чого надано копію Свідоцтва про шлюб. (а.с.9)
Як убачається з наданих позивачем довідок, на території Багаєвського району Ростовської області Російської Федерації, де мешкає на даний час позивач із сім’єю, він та його дружина власного та приватизованого житла не мають. (а.с.11-12, 35-36).
За відповідачами право власності на нерухоме майно в м. Керчі не зареєстровано, що підтверджується Довідками Кримського республіканського підприємства «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (а.с.50-53)
Судом встановлено, що відповідачі проживають в спірній квартирі з 2002 року до теперішнього часу.
Свідок ОСОБА_13 показала, що всі відповідачі по справі проживають в АДРЕСА_1 з 2002 року . Оскільки вона є сусідкою сім’ї ОСОБА_1 , то вона щодня бачить їх, зустрічає на сходах , у зв’язку з неналежною звукоізоляцією постійно чує , як в квартирі бігають малолітні діти.
Згідно до акту , складеного начальником ЖЕД № 7 спільно із представником позивача та підписаного двома жильцями будинку АДРЕСА_1, в спірній квартирі постійно проживають мати, син та дочка з двома дітьми. (а.с. 41). Оскільки акт не містить більш конкретних відомостей щодо фактичного проживання/непроживання в спірній квартирі кожного з відповідачем, а доказування згідно до ч.4 ст. 60 ЦПК не може ґрунтуватись на припущеннях, суд залишає зазначений акт поза увагою.
Встановивши вищенаведені обставини по справі , на підставі правової оцінки доказів суд доходить наступних висновків.
Оскільки в своєму позові позивач посилається на норми ст.316,319 та п.4 ч. 1 ст.406 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) , суд у відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України оцінює обставини по справі та докази у відповідності до визначених позивачем правових підстав.
Гарантуючи захист права власності , закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав , способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386 , 391 ЦК України.
Посилаючись на п.4 ч.1 ст. 406 ЦК України, позивач вважає, що з розірванням шлюбу відповідачі втратили статус членів його сім’ї, отже обставини, на яких вони мали право на проживання в квартирі (сервітуту), припинились.
З такими висновками позивача суд не погоджується , виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачі були зареєстровані в спірній квартирі на законних підставах як члени сім’ї позивача, що убачається з письмових доказів по справі (а.с.10).
Ствердження позивача , що на час реєстрації відповідачів в квартирі шлюбні відносини між ним та відповідачем ОСОБА_2 були фактично припиненими суд не приймає до уваги, оскільки належними доказами це не доведено.
Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Той факт, що позивач не проживає разом з відповідачами в спірній квартирі, на що звертала увагу представник позивача при обґрунтуванні позовних вимог, на думку суду не має значення для вирішення справи по суті, оскільки позивач залишив спірну квартиру добровільно, створення йому перешкод в користуванні квартирою не встановлено.
Посилання позивача на те, що після розірвання шлюбу відповідачі не є членами сім’ї і тому не мають права на проживання у квартирі, яка належить йому на праві власності, суперечить положенням закону, оскільки згідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР (далі – ЖК УРСР) припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користування займаним приміщенням осіб, зазначених в ч.2 ст. 64 ЖК УРСР , до яких в тому числі належать дружина та діти власника . Виходячи з положень частини 3 ст. 64 ЖК УРСР , колишня дружина та діти, якщо вони продовжують проживати у спірній квартирі , мають такі ж права та обов’язки як і члени сім’ї.
Суд не приймає до уваги посилання позивача про відсутність угоди між ним та відповідачами про безкоштовне користування жилим приміщенням , оскільки відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Суд не знаходить підстав для погодження з думкою позивача щодо порушення вимог закону при реєстрації в спірній квартирі малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки згідно до положень ч. 4 ЦК України містом проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання його батьків , в ч. 1 ст.65 ЖК УРСР зазначено, що на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згода всіх проживаючих в жилому приміщенні не потрібна.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що припинення сімейних відносин з позивачем - власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї – відповідачів , права користування займаним приміщенням, тому вони не можуть бути позбавлені права на користування цим житлом на підставі правових норм, якими регулюється право власності.
Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК УРСР, ст. 311 ЦК України право на житло, зокрема, користування ним та усунення перешкод у користуванні підлягає судовому захисту у випадку порушення таких прав особи.
Будь-яких належних доказів тому, що відповідачі перешкоджають позивачу в користуванні власністю суду не надано.
Вирішення питання щодо судового захисту прав власності на нерухоме майно із застосуванням такого способу захисту порушеного права як виселення закон пов’язує з існуванням самого факту порушення права власника на користування та розпорядження своїм майном , або перешкоджання у здійсненні таких повноважень з боку інших осіб, за які особа може бути виселена з жилого приміщення з урахуванням положень житлового законодавства . Виселення громадян з жилого приміщення може проводитись лише на підставі норм житлового законодавства, а саме статей 116 і 157 ЖК УРСР.
У відповідності до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених вимог , на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь в розгляді справи. В своєму позові позивач не наводить обставин та правових підстав для виселення відповідачів у відповідності до положень ЖК УРСР, тому суд, вирішуючи справу у межах позовних вимог, відповідні обставини не встановлював , правову оцінку їм не надавав.
Згідно до ст. 88 ЦПК України при відмові в задоволенні позову судові витрати , понесені позивачем, компенсуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,10,11,57, 60, 212-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в розпорядженні власністю шляхом виселення відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу протягом десяті днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя –
Повний текс рішення виготовлений
28.12.2010р.