Справа № 2-3162 /2010
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2010 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :
головуючого судді - Біленко Л.В.
при секретарі - Кущієвої М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АРК (№126)» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення та стягнення заборгованості за користування комунальними послугами ,
В С Т А Н О В И В :
Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АРК (№126)» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення та стягнення заборгованості за користування комунальними послугами , мотивуючи вимоги тим, що відповідач з 1996 р. зареєстрований в кімнаті АДРЕСА_1 , яке знаходиться на балансі позивача, але з 2009 року він в гуртожитку не проживає, надає жиле приміщення для тимчасового проживання стороннім особам, які порушують правила проживання , комунальні платежі відповідач сплачує не в повному обсязі, має заборгованість. Вважають, що оскільки відповідач не проживає в гуртожитку він не потребує в цієї житловій площі, але звільнити її відмовляється. Просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, примусово виселити його з гуртожитку та стягнути заборгованість за комунальні послуги у розмірі 481,38 грн. та судові витрати.
В судовому засіданні 08.12.2010р. представник позивача заявила клопотання про залишення позову без розгляду.
Згідно до п.5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України , якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду, суд ухвалою залишає позовну заяву без розгляду.
Перевіривши відповідні повноваження представника позивача , надані довіреністю, враховуючи , що сторона самостійно розпоряджається своїми правами, суд доходить висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позов Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АРК (№126)» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення та стягнення заборгованості за користування комунальними послугами , залишити без розгляду.
Роз’яснити , що згідно до ч.2 ст. 209 ЦПК України особа , позовну заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що стали підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутись до суду повторно.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’яті днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яті днів з дня отримання ухвали.
Суддя
підпис Ухвала не набрала законної сили
З оригіналом згідно : Суддя –
Суддя -
В судовому засіданні представник позивача – Василец В.О., діюча на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала повністю, надала суду пояснення по суті позову.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, надав пояснення, що проживає в гуртожитку, але у зв’язку з регулярними відрядженнями по роботі та з інших поважних причин часто не буває вдома, жиле приміщення надає для тимчасового проживання своїм знайомим та родичам, комунальні послуги сплачує в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідача , допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, надавши правову оцінку доказам, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Зі змісту позову убачається, що між сторонами виник спір щодо користування жилим приміщенням , при вирішення якого насамперед застосуванню підлягають норми Житлового кодексу УРСР ( далі – ЖК УРСР) , з урахуванням роз’яснень, наданих Верховним Судом України в Постанові Пленуму № 2 від 12.04.1985р., а також нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини , пов’язані з проживанням громадян у гуртожитках.
Враховуючи роз’яснення Верховного Суду України, викладені в Постанові Пленуму № 2 від 12.04.1985р. судом з’ясовано, що приміщення, яке займає відповідача, є кімнатою в гуртожитку.
Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АРК (№126)» як гуртожиток, що убачається з довідки № 20/11-3703 від 16.09.2010р. (а.с.ХХХ)
Положение 5. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних \депутатів.
Положение об общежитии истца
Згідно до довідки №20/11-3702 від 16.09.2010р. в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа – ОСОБА_1, який є відповідачем по справі. ( а.с.ХХХ)
З тотожних пояснень сторін судом встановлено, що відповідач зареєстрований у спірному жилому приміщенні 05.04.1996р. як член родини ОСОБА_1 ХХХХХ , який на цей час працював ХХХХХ. Позивач в судовому засіданні питання щодо безпідставного проживання у зв’язку з незаконною реєстрацією не порушував.
Згідно до Положення (ответчика) назначение обжежития .
Перевіривши обґрунтованість висновків позивача про не проживання відповідача в жилому приміщенні тривалий період, суд встановив наступне.
Згідно до актів ХХХХХХХ,
Свідок ХХХХХ
Свідок ХХХХХ
Надані позивачем письмові докази про ХХХХ суд не вважає такими, які пояснюють поважність причин його відсутності в жилому приміщенні період, зазначений в актах та ХХХХ. Зі змісту довідки ТОВ СП «Инколаб Сервисез Украина» № 270 від 29.09.2010р.(а.с.) убачається, що за характером своєї роботи відповідач вибиває у відрядження, але відомостей про тривалість та періодичність відряджень довідка не містить. Надана позивачем копія посвідчення про відрядження в м. Маріуполь свідчить, що відрядження тривало 21 день, але печатки – однакові, що ставіть під сумнів ХХХ.
В судовому засіданні відповідач зазначив, що на даний час в жилому приміщенні не проживає, оскільки система опалення вже тривалий період потребує ремонту, але доказів цьому не надав.
Таким чином, суд доходить висновку, що дійсно позивач без поважних причин не проживає в жилому приміщенні гуртожитку тривалий період – з ХХХХХ
У відповідності до п. 15 Примірного Положення ХХХХХ жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.
Пунктом 17. Положення передбачено право громадян, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні,на вселення в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. При цьому вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається
лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації
Оскільки позивач обґрунтовує свої вимоги в тому числі тим, що відповідач здає жиле приміщення ХХХХХ стороннім особам, суд на підставі перевірки доказів , наданих сторонами з цього приводу, доходить наступного.
Згідно до Акту від 01.07.2010р. (а.с.ХХ), акту від 08.07.2010р. (а.с.ХХХ) , рапорту техніка-оглядача підприємства від 14.07.2010р. (а.с.) відповідач надає жиле приміщення,ХХХХ, для проживання стороннім особам.
В акті від 08.07.2010р. зазначено конкретну особу – ОСОБА_2 ЖХХ, яка на час перевірки ХХХХХХ.
Аналогічні покази в судовому засіданні надали свідки ХХХХХХХ.
Факт проживання у його жилому приміщенні інших осіб відповідачем визнаний в письмових запереченнях на позов (а.с.ХХ) та підтверджений ним в судовому засіданні з посиланням на те, що інші особи , в тому числі ОСОБА_2 ХХХ с малолітніми дітьми , є його родичами та друзями та він надає їм можливість проживати в гуртожитку ХХХ. Доказів ?????
Як встановлено в судовому засіданні, будь-яких дозволів на надання жилого приміщення для тимчасового проживання стороннім особам відповідач не отримував, до адміністрації підприємства та профспілкового комітету з цього приводу не звертався.
Оскільки п. 18 Типового положення ХХХХ встановлено, що громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані використовувати надану жилу площу відповідно до її
призначення, а саме для проживання , то суд погоджується з позивачем, що надаючи для інших осіб, відповідач порушує Ххххх
Суд не знаходить підстав для застосування ст..ю96 ЖК, (вигода)
своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за
комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного
положення.
Положение VI. Плата за користування жилою площею в гуртожитку і за
комунальні послуги
38. Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що
знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не
перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими
ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за
користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх
відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою
площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати
(тарифах), установлених для будинків державного та громадського
житлового фонду.
39. Плата за користування жилою площею в гуртожитку і за
комунальні послуги вноситься не пізніше десятого числа наступного
за оплачуваним місяця.
41. З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може
бути виселено:
Гуртожитки, як зазначено у ст. 127 ЖК України, призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.
Згідно зі ст. 128 ЖК України та п. 9 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року за № 208, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Відповідно до п. 17 Примірного положення про гуртожитки громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім’ї громадянина, які проживають разом з ним.
до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення та стягнення заборгованості за користування комунальними послугами ,
що спірна квартира належить позивачці на праві приватної власності на підставі договору дарування від 10.06.2003р. ( а.с. 7)
Відповідне убачається з витягу з реєстру права власності на нерухоме майно
( а.с.8).
Згідно до Особистого рахунку № НОМЕР_1 в спірній квартирі крім позивачки зареєстровані відповідачка – ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4 та їхній малолітній син – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. ( а.с.9).
Згідно до ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача чи членів його сім’ї за ними зберігається житлове приміщення впродовж шістьох місяців. З зазначеного вбачається, що обов’язковою умовою для визнання громадянина таким, що втратив право користування житловим приміщенням є факт його відсутності на житловій площі без поважних причин понад шість місяців.
Судом встановлено, що відповідачка зареєстрована в спірній квартирі 12.08.2003р. як член сім’ї – дружина сина позивачки ОСОБА_4 Шлюб між ОСОБА_4 та відповідачкою розірваний , що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, згідно до якого 17.07.2009р. в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 293. ( а.с. 10).
З пояснень позивачки, які визнані в судовому засіданні й відповідачкою та підтверджені третьою особою – ОСОБА_4, судом встановлено, що в 2008 році відповідачка та її малолітній син залишили спірну квартиру , зібравши свої речі.
Факт відсутності відповідачки та її сина в спірній квартирі впродовж півтора роки підтвердили свідки : ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_6 показав, що регулярно буває в спірній квартирі, періодично ночує там, відповідачку та її сина там не зустрічає, їхні особисті речі в квартирі не бачив.
Згідно до ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. З пояснень відповідачки та третьої особи, які є батьками малолітнього ОСОБА_5, останній з їхньої згоди після припинення шлюбних відносин залишився проживати з матір’ю за адресою : АДРЕСА_2
Таким чином , судом встановлено , що відповідачка та її малолітній син без поважних причин не проживають у спірній квартирі з 2008 року, залишили квартиру добровільно, спроб вселитись в квартиру не робили, позивачка перешкод у користуванні житловим приміщенням відповідачці не чинила. При таких обставинах суд приходить до висновку, що відповідачка та її малолітній син втратили право користування житловим приміщенням.
Суд доходить висновку, що позивачка, яка є власником квартири, має право вимагати усунення перешкод в здійсненні свого права користування та розпорядження своєю власністю, що передбачено ст. 391 ЦК України.
Вимог щодо стягнення з відповідачки судових витрат не заявлено.
На підставі викладеного, у відповідності до ст. 71,72 Житлового кодексу України , ст.160 Сімейного кодексу України , керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, ЦПК України , суд
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , треті особи : ОСОБА_4, орган опіки та піклування Керченської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 Крим.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подачі у 10-денний строк з дня оголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подачі після цього впродовж 20 днів апеляційної скарги, або шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня оголошення рішення
Суддя : підпис Л.В. Біленко Рішення набрало законної сили
Копія вірна : _________________ 2010р.
Суддя - Суддя -
Суддя Л.В. Біленко
Рішення не набрало законної сили
Суддя Л.В. Біленко