АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОІ ОБЛАСТІ
Справа № 22 ц - 14327/2010 р. Головуючий по першій інстанції
Крючко Н.І.
Суддя-доповідач Обідіна О.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А ЇН И
2010 року грудня місяця « 20 » дня м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Обідіної О.І.
Суддів: Карнауха П.М. , Прядкіної О.В.
при секретарі Киві А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів,
колегія суддів , заслухавши доповідь судді - доповідача Обідіної О.І.
В С Т А Н О В И Л А :
В листопаді 2009 р. позивач звернувся до суду з позовом про повернення безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що впродовж 1994-2008 р.р. надсилав кошти своїй довіреній особі – відповідачу ОСОБА_3 для придбання останнім нерухомого та рухомого майна для забезпечення функціонування релігійної громади Церкви Христової м . Полтави . Вказані кошти належали як йому особисто, так і були передані в його розпорядження Церквами Христовими , розташованими в містах США.
За 2000-2006 р. на ім»я ОСОБА_3 були перераховані кошти на загальну суму 139 970 доларів США. Після розірвання відносин між сторонами, ним заявлено вимогу про повернення коштів як набутих без достатньої правової підстави, у зв»язку з чим, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, ставить питання про стягнення з відповідача останніх.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 13.10.2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовлено за безпідставністю.
Скасовані заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12.10.2009 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, останнє оскаржив представник позивача, який просить рішення скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування посилається на невірне застосування до спірних правовідносин , які тривали протягом 2000-2003 р.р. положень ЦК України, замість положень ЦК УРСР. Вважає, що невірне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 11 та 202 ЦК України призвело до неправильного вирішення справи , має місце безпідставне не застосування при розгляді справи положень статті 469 ЦК УРСР та помилкове тлумачення судом першої інстанції судом вимог ст.1212 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.299 ЦПК України до апеляційної скарги приєдналась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Релігійна громада Полтавської Церкви Христової м. Полтави .
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
По справі встановлено, що з 1994 р. позивач ОСОБА_1 як член Лейк Х»юстиньської Церкви Христової в США здійснював в Україні, в тому числі і в м. Полтаві, місіонерську діяльність, наслідком чого стало заснування в м. Полтаві релігійної громади Церкви Христової.
В період з 22.09.2000 р. по 07.07.2006 р. на особові рахунки ОСОБА_3, відкриті у Полтавській філії АКІБ «УкрСиббанк» надходили грошові кошти на суму 182320 доларів США, що в еквіваленті становить 1455642 грн.88 коп. , платниками яких були громадяни США ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та Лейк Х»юстонська Церква.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримував спірні кошти на законних підставах , якими в даному випадку є правочини, за змістом яких одна особа, при наявності спільних з отримувачем домовленостей, розпорядився своєю власністю у вигляді грошових коштів шляхом направлення їх банківським переказом на ім»я іншої особи ( отримувача) , який після отримання грошових коштів , набув на них свої цивільні права. Свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував посиланням на ст. 11 , ст. 202, 204 ЦК України.
З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовував заявлені вимоги положеннями ст. 1212, 1213 ЦК України.
Вказаною нормою встановлено загальні положення про зобов»язання у зв»язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Разом з тим, зобов»язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов : повинно мати місце набуття або зберігання майна, набуття або зберігання здійснено за рахунок іншої особи, відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.
В даному випадку відсутність правової підстави означає, що відповідач мав збагатитися за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом , іншими правовими актами чи правочином.
В даному випадку, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що при направленні позивачем на ім»я відповідача грошових переказів помилок допущено не було, правильно зазначалось адреса отримувача та його ім»я.
Також матеріали справи не свідчать про те, що відповідач був неналежним отримувачем коштів чи підставою отримання останнім спірних коштів були помилкові або неналежні перекази. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що ініціатор переказу в подальшому висловлював свою незгоду з діями отримувача по використанню таких коштів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для набуття ОСОБА_3 права на вказані кошти, як отриманих законним шляхом на підставі банківського переказу, здійсненого належним ініціатором на адресу належного отримувача , що, в свою чергу , виключає стягнення коштів з підстав, визначених ст. 1212 ЦК України.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача як на доказ відсутності достатньої правової підстави висновки, викладені в рішенні Київського районного суду м. Полтави від 18.08.2009 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору комісії дійсним, його виконання та про визнання права власності на майно. Оскільки в цьому випадку суд відмовив в задоволенні позовних вимог внаслідок недотримання сторонами при укладанні договору комісії вимоги закону щодо форми договору комісії, який повинен укладатись в простій письмовій формі.
Беручи до уваги, що вказані висновки стосувались саме договору комісії , а не інших правовідносин між сторонами , твердження позивача про відсутність будь-якої правової підстави отримання відповідачем таких коштів, не можна поширювати на інші цивільні права та обов»язки , у зв»язку з чим не заслуговує нам увагу як підстава для застосування ст. 1212 ЦК України.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки місцевого суду.
Посилання апелянтів на те, що переказ грошових коштів згідно ст. 1 п.1.24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не є видом правочину, не спростовує висновки суду першої інстанції про набуття відповідачем спірних коштів на правовій підставі, що виключає зобов»язання останнього повернути такі кошти, як зазначено в ст. 1212 ЦК України.
Твердження про те, що відповідач, не заперечуючи факту отримання коштів, не надав суду доказів достатньої правової підстави їх отримання , не приймається колегією суддів до уваги , оскільки законом покладено на сторони обов»язок доводити обставини , на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень , а відтак як позивач був зобов»язаний довести факт набуття відповідачем спірних коштів без достатньої правової підстави, так і відповідач зобов»язаний довести обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про існування обставин, з якими закон пов»язує скасування рішення суду , колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
С У Д Д І :
З оригіналом згідно С У Д Д Я Обідіна О. І.