АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОІ ОБЛАСТІ

             Справа № 22 ц  - 14104 /2010 р.                              Головуючий по першій  інстанції:

                                                                                                                  Куцин В.М.                                                                                                    

                                                                                                 Суддя-доповідач:   Обідіна О.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А ЇН И

            2010  року   листопада   місяця    « 10 »   дня                                            м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого:                          Обідіної О.І.                                              

Суддів:                           Дряниці Ю.В., Дорош А.І.          

            при  секретарі                          Киві А.М.          

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3  на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від  30 вересня 2010 року по справі за позовом  ОСОБА_3 до Миргородської міської ради про визнання права власності на самовільно  збудоване  нерухоме майно,

  колегія суддів,  заслухавши доповідь судді -  доповідача  Обідіної О.І.

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2009 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом  про визнання  за ним  права власності  на Ѕ частину  завершеного будівництвом  будинковолодіння , розташованого АДРЕСА_1 , просив виділити в натурі  вказану частину житлового домоволодіння та визначити порядок користування присадибною ділянкою.

В обґрунтування посилався на те, що  вказаний будинок    був побудований впродовж 1989-2004 р.р.  спільно з дружиною ОСОБА_4, тому є  спільною сумісною власністю  подружжя.  Будинковолодіння розташоване на двох земельних ділянках,  одна з яких була виділена  під будівництво  індивідуального будинку колишній дружині ОСОБА_4, а  іншу вона успадкувала згідно свідоцтва про право на спадщину. Оскільки ОСОБА_4  не бажає  узаконювати  побудоване  будинковолодіння, ухиляється від ведення його в експлуатацію, просив в порядку ст.  331  ЦК  визнати право власності  як на   новостворене майно.

Рішенням  Миргородського міськрайонного суду  від 30 вересня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права  власності  на 1/ 2 частину  завершеного будівництвом будинковолодіння  і виділення в натурі Ѕ частини  завершеного будівництвом будинковолодіння, розташованого АДРЕСА_1 , Полтавської області , яке складається з житлового будинку літ. «Д-2»,  загальною площею 101, 8 кв.м., сарай-гараж-літня кухня літ. «Є», загальною площею 97,2 кв.м.,  сарай з прибудовою  літ. «ЖЗ», загальною площею 27,4 кв.м.,  погребу вхідного літ. «1», загальною площею 9,4 кв.м.,  вбиральні літ. «К» загальною площею 1,1 кв.м.  та споруд №3-№6 та визначення порядку користування  присадибною  територією, на якій розташоване домоволодіння – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі, посилаючись на невірно встановлені обставини  в частині визначення  користувача земельної ділянки, на якій розташоване самовільно побудоване приміщення та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело на його думку до невірного вирішення спору, просив  рішення скасувати та постановити нове про задоволення  позову в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив   рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Миргородської міської ради №177 від 21 червня 1989 року виділено земельну ділянку площею 600 кв.м. АДРЕСА_1 в м. Миргороді ОСОБА_4 для будівництва житлового будинку площею 54,36 кв.м.

Згідно свідоцтва про право на спадщину  за заповітом від 5 жовтня 1992 року ОСОБА_4 успадкувала майно ОСОБА_6, що знаходиться АДРЕСА_2 і розташоване на земельній ділянці держфонду розміром 712 кв.м., таким чином  вказане будинковолодіння розташоване  на двох земельних ділянках – АДРЕСА_2 та  АДРЕСА_1. та перебуває  у володінні  ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка АДРЕСА_2 перебуває в користуванні ОСОБА_4, а не Миргородської міської ради, а позивачем ОСОБА_3 не надано доказів щодо надання йому вказаної земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Крім того, спірний будинок не прийнятий в експлуатацію згідно  до порядку встановленому Кабінетом Міністрів України,  тому висновок судової будівельно-технічної експертизи про готовність  будинку до експлуатації  не є  підставою  для задоволення прозову. При цьому, судом першої інстанції вірно послався на  необхідність виконання   власниками самочинно побудованого майна вимог Закону України «Про планування і забудову територій» та  вимог ст. 18 Закону  України «Про основи містобудування».

Оскільки забудовниками не  вчинено дій, які передбачені  Положенням про прийняття закінчених будівництвом об»єктів,  суд  відмовив  в задоволенні позову. .

З вказаними висновками  місцевого суду  погоджується колегія суддів .

Враховуючи, що  позивачем  позов пред’явлено з підстав  , визначених ст. 376 ч.3 ЦК України ., суд першої інстанції  обґрунтовано звернув увагу на те, що  земельна ділянка, на якій розташовано  самочинно побудоване  нерухоме майно , позивачу  в передбаченому законом порядку  під уже збудоване майно – не передавалась, а відтак позовні  вимоги  в цій частині задоволенні бути не можуть.

Крім того, враховуючи  принцип диспозитивності цивільного процесу, колегія суддів звертає увагу, що позивачем  до Миргородської міської ради пред»явлена вимога про  визнання права власності на Ѕ частину спірного нерухомого майна як подружжю, з підстав , визначених  Сімейним Кодексом України  - ст. 68,69, 70, 71  СК України.  При цьому,  дружина  позивача  як інший співвласник  подружнього  майна зазначена позивачем лише як третя особа.

Оскільки, позивачем  не надано жодного доказу на підтвердження  порушення, оспорювання чи не визнання  Миргородською  міською радою прав та свобод  ОСОБА_3 , в тому числі при вирішенні питання про розподіл  майна подружжя,  пред»явлені в цій частині  позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування , які б спростували висновок суду першої інстанції. . З доводів  апелянта  не вбачається підстав, з якими закон пов»язує  скасування рішення суду та постановлення нового рішення по справі.

Беручи до уваги, що судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 303, 308,  314,  315  ,317 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

 Апеляційну скаргу ОСОБА_3  відхилити.  

 Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від  30 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.                                            

          Судді: