АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОІ ОБЛАСТІ

             Справа № 22 ц  - 13935/2010 р.                              Головуючий по першій  інстанції

                                                                                  Жилка О.М.                                                                                                      

                                                                                Суддя-доповідач  Обідіна О.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А ЇН И

            2010  року      грудня    місяця    « 13»   дня                                   м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого:                          Обідіної О.І.                                              

Суддів:                          Дорош А.І. , Карнауха П.М.            

            при  секретарі                            Киві  А.М.  

розглянувши у відкритому  судовому засіданні цивільну справу за  апеляційною скаргою  ОСОБА_3  на рішення Ленінського районного суду  м. Полтави від  1 вересня 2010 року  по справі за позовом  ОСОБА_3   до Державного  підприємства «Полтавський  регіональний науково-технічний центр   стандартизації , метрології  та сертифікації про скасування наказу, поновлення  на роботів  та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

  колегія суддів  ,  заслухавши доповідь судді -  доповідача  Обідіної О.І.

В С Т А Н О В И Л А :

    Рішенням  Ленінського районного суду м. Полтави від  01.09.2010 р.   позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено дату звільнення  ОСОБА_3 , начальника відділу  кадрів Державного  підприємства «Полтавський  регіональний науково-технічний центр   стандартизації , метрології  та сертифікації»  із займаної посади з 14.07.2009 року на 14.09.2009 року.

Стягнуто з Державного  підприємства «Полтавський  регіональний науково-технічний центр   стандартизації , метрології  та сертифікації» на користь ОСОБА_3  5655 грн.56 коп. середнього заробітку, із врахуванням  індексу інфляції за  період з 14.07.2009 р. по 14.09.2009 р. , з урахуванням  суми податку  та інших обов»язкових платежів.

В іншій частині позовних  вимог  ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині стягнення середнього  заробітку за  час вимушеного прогулу допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції , його оскаржила позивач, яка в апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення  в частині   відмови в задоволенні позовних  вимог скасувати та постановити в цій  частині нове рішення про їх задоволення.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно  ст. 308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу  і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд  першої інстанції  ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права .

По справі встановлено,  що позивач  ОСОБА_3  з  01.04.2004 р. була призначена на посаду    начальника  відділу кадрів  ДП Полтавський  регіональний науково-технічний центр   стандартизації , метрології  та сертифікації».

Генеральним директором  ДП  «Полтавський  регіональний науково-технічний центр   стандартизації , метрології  та сертифікації» 04.03.2008 р.   видано наказ №84 «Про зміни в структурі та в штатному розкладі» , згідно з яким  з 04.03.2008 р.  ліквідовувався  відділ кадрів з посадами.

На  виконання вказаного наказу, 17.03.2008 р.  був виданий наказ № 82-к про  звільнення  начальника  відділу кадрів ОСОБА_3  за п.1 ст.40 КЗпП України  через два місяці  з моменту ознайомлення з даним наказом, у зв»язку з відсутністю вакантної посади , яка б відповідала  її освіті та  спеціальності.

Позивач  була ознайомлена з наказом  № 82-к від 17.03.2008 р.   1 квітня 2008 р.  

В травні 2008 р. адміністрація  підприємства звернулась до профспілкової організації про надання згоди на звільнення працівника ОСОБА_3  на підставі  п.1 ст.40 КзПП України.

Рішенням  первинної профспілкової організації   від 21.05.2008 р.  відмовлено  в наданні згоди на звільнення позивача .

23.05. 2008 р.  генеральним директором  підприємства було повторно направлено  подання про надання  згоди на звільнення ОСОБА_3  , з посиланням на неотримання  адміністрацією впродовж передбаченого законом строку відповіді  профкому на попереднє звернення про її звільнення.

23.05.2008 р. профком попередньо  розглянув вказане звернення та прийняв рішення про визнання  нелегітимним рішення профкому від 21.05.2008 р. та призначив  чергове засідання з розгляду подання  про звільнення ОСОБА_3 на  02.06.2008 р.

Проте,  повторне подання  адміністрації  профспілковим комітетом  фактично залишилось не розглянутим, оскільки ніякого  рішення по ньому прийнято не було.

В подальшому, профспілковим комітетом було прийнято рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем , але вже з інших підстав – за п. 3 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від  01.04.2009 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду  Полтавської області від  06.07.2009 р., накази  №  191 –к від 03.07.2009 р. та № 206-к від 22.07.2008 р.  про оголошення догани ОСОБА_3 та про її звільнення на підставі п.3 ст.40 КЗпП України  скасовані  та  поновлено позивача на роботі на посаді начальника  відділу кадрів.

Наказом № 158 –к від 07.07.2009 р.   на підставі вказаних судових рішень  ОСОБА_3 поновлено  на  посаді начальника відділу кадрів з 22.08.2008 р.

Наказом № 169-к від 14.07.2009 р.  ОСОБА_3  звільнено з посади  начальника відділу кадрів  у зв»язку  з скороченням  штату працівників на підставі п.1ст.40  КЗпП України згідно наказу  № 82-к від  17.03.2008 р. .

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що   звільнення позивача здійснено у відповідності до вимог трудового законодавства, оскільки у відповідача мали  місце  зміни в  структурі та в штатному розкладі,  внаслідок яких   ліквідовано відділ  кадрів та юридичний відділ та створено  єдиний відділ правової та кадрової роботи. Оскільки на момент звільнення позивача  у відповідача були відсутні вакантні посади, які б відповідали  освіті та спеціальності  останньої , профспілковим комітетом надано згоду на  її звільнення згідно до  ч.4 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії  діяльності »   ,  порядок звільнення позивача  був здійснений у відповідності до положень ст. 49 -2 КЗпП України ( за виключенням дотримання  вимоги про  персональне  попередження про наступне звільнення , яке повинно мати місце не пізніше  ніж за два місяці)  , суд першої інстанції  прийшов до висновку  про відсутність підстав  для поновлення останньої на роботі.

З вказаним висновком як з таким, що грунтується на матеріалах справи та нормах закону, погоджується  колегія суддів .

Відповідно до  ч.3  ст. 40 КЗпП України  звільнення з підстав,  зазначених у пунктах 1,2,  і 6 цієї статті допускається, якщо  неможливо  перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як  вбачається з матеріалів  справи – штатного розпису, введеного в дію 04.03.2008 р.( на момент видання наказу про  зміни в структурі та в штатному розписі)  у відділі правової та  кадрової роботи   мались посади   начальника відділу та дві посади    інженера по роботі з персоналом 1 категорії  . ;  станом на  01.04.2008 р. ( на момент видання наказу про звільнення  у зв»язку з відсутністю посади, яка б відповідала освіті та спеціальності позивача)   по штатному розпису  у відділі  правової та кадрової роботи  також мались посади начальника відділу та дві посади  інженера по роботі з персоналом  1 категорії , станом на  момент звільнення позивача в липні 2010 р.  по штатному розпису  підприємство у відділі  правової та кадрової роботи  ( кадрова група)  мало  дві посади  інженера по роботі з персоналом 1 категорії та посаду провідного інженера .  Про те, вказані посади  були  заповнені , вакансій  по   даним посадам   , а також вакансій по посадам в межах однорідної професії -   підприємство не мало, про що свідчать  докази по справі, які не були спростовані  позивачем в ході розгляду справи.

Разом з цим, судом першої інстанції вірно звернуто  увагу на те, що  при звільненні позивача відповідач допустив порушення  вимоги  ст. 49 -2 КЗпП України  в частині персонального попередження про наступне звільнення, яке повинно мати місце не  пізніше ніж за два місяці.

Встановивши, що відповідачем не було додержано стоку попередження  працівника про звільнення,  суд першої інстанції обгрунтовано змінив дату звільнення позивача , зарахувавши строк попередження , протягом якого він працював та  вирішив питання про стягнення на користь ОСОБА_3   заробітної плати за цей час.

Разом з цим , колегія судів не погоджується з  правовою  оцінкою суду першої інстанції     дій  профспілкового органу  та тлумачення положення ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» .

Так,  згідно ст. 39 Законом  України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»  орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі  пропуску цього терміну вважається, що  профспілковий орган два згоду на розірвання трудового договору. Тобто, вказаною нормою передбачені правові наслідки  пропуску профспілковою організацією строків   повідомлення   роботодавця про прийняте рішення.  Однак, судом першої інстанції  вказана норма помилково застосована  у випадку, коли профспілковий  комітет, отримавши повторне  подання адміністрації на звільнення позивача   за п.1 ст.40 КЗпП України   взагалі ніякого   рішення не приймав  , і його бездіяльність з цього приводу була розцінена  судом першої інстанції як надання згоди  на звільнення позивача.

Вказані дії профспілкового органу  розцінені колегією суддів як фактична бездіяльність з приводу розгляду подання адміністрації підприємства про надання згоди на звільнення працівника ,   у зв»зку  з чим при розгляді  апеляційної скарги в колегії суддів  виникла  необхідність   вирішити питання про  розгляд профспілковим комітетом  звернення адміністрації  про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 за   п. 1 ст. КЗпП  України.

22.11.2010 р.  профспілковий комітет первинної профспілкової організації ДП «Полтавастандартметрологія»  розглянув подання адміністрації про розірвання трудового договору з ОСОБА_3 з підстав п.1 ст.40 КЗпП України. За результатами  засідання, профспілковий орган прийняв рішення про надання такої згоди.

Оскільки   суд першої інстанції невірно витлумачив  норми матеріального права, проте  останні не призвели до невірного вирішення справи,  колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення  посилання на застосування до спірних правовідносин  положення  ст. 39  Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» .

Апеляційна скарга  не містить нових фактів чи засобів доказування, якіб спростували висновок суду першої інстанції.

Посилання апелянта  на недотримання відповідачем  положень  ст. 49-2 КЗпП України  , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки  відповідно до наданих сторонами доказів по справі  на час звільнення позивача   вакансій в межах однорідних професій та посад  на підприємстві не існувало.

Доказів про те, що позивач  мала  переважне право на залишенні на роботі. Остання в ході розгляду справи не надала, оскільки  матеріали справи не містять даних перед ким вона мала такі переваги і в чому останні  проявлялись.

Враховуючи, що рішення суду постановлене з дотриманням вимог закону, колегія суддів не вбачає підстав для  його скасування.

Керуючись ст. 303, 308 , 315, 317   ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А   :  

Апеляційну скаргу  ОСОБА_3  відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від  1 вересня  2010 року залишити без змін.

Виключити  з мотивувальної  частини рішення посилання на застосування положення ст. 39    Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення  рішення і може бути оскаржена  до Вищого спеціалізованого Суду України  з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

С У Д Д І   :    З оригіналом згідно                 С У Д Д Я         Обідіна О. І.