ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12.09.06р. | Справа № 3/217-06 |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкор-Сервіс", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Капітал", м. Дніпропетровськ
3-я особа Відкрите акціонерне товариство "Орсільмаш", м. Оріхів, Запорізька область
про визнання недійсним договору
Суддя Юзіков С.Г.
ПРЕДСТАВНИКИ:
позивача - Завгородній О.В., дов. від 22.06.2006р.
Мокрий О.М., дов. від 01.01.2005р.
відповідача - Кузнєцов А.О., представник, дов. б/н від 16.05.2006р.
3-ї особи - не з'явився (про час і місце засідання суду сповіщений належно)
СУТЬ СПОРУ:
Позивач просить визнати недійсним договір факторингу від 12.10.2004р., укладений з Відповідачем.
Відповідач позов не визнав оскільки на момент укладання Договору факторингу він був торговцем цінними паперами і мав відповідну ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Таким чином, підприємство було, згідно з чинним законодавством, фінансовою установою і мало право укладати такі договори.
04.07.2006р. від Позивача надійшли пояснення про те що, факторинг внесено до банківських послуг. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" торгівля цінними паперами та факторинг є різними фінансовими послугами. Відповідно до п. 70 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку на ДКУПФР покладена функція ведення реєстру об’єднань, фінансових установ, які здійснюють діяльність на ринку цінних паперів та їх похідних, а не саме фінансових установ. Відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів: а) діяльність по випуску цінних паперів; б) комісійну діяльність по цінних паперах; в) комерційну діяльність по цінних паперах. У перелічених видах діяльності не передбачено право торговця цінними паперами на здійснення операції факторингу. Тому, маючи ліцензію на право здійснення торгівлі цінними паперами, виданою ДКЦПФР, на підставі якої Відповідачем укладено оспорюваний договір, Відповідач не мав Відповідно ї ліцензії на здійснення факторингу. Уповноваженим органом, що видає ліцензії на здійснення фінансових послуг, відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка створена відповідно до Указу Президента України №1153/2002 від 11.12.2002р. та діє на підставі Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України №292/2003 від 04.04.2003р. Крім того, Відповідач за оспорюваним договором не придбав у власність цінні папери, а отримав їх разом з іншими документами (договори, накладні, акти звірок, довіреності, додаткові угоди) лише як одні з документів, що підтверджують право грошової вимоги до боржника.
Третя особа надала клопотання в якому просить розглядати справу без її участі та просить позов задовольнити у повному обсязі.
12.09.2006р. Відповідачем подано пояснення до відзиву, у якому вказано, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 626, 628, 638, 639, 640, 1077 ЦК України, 180 ГК України, так як сторонами не досягнуто істотних умов договору, а саме: згоди щодо обов’язку Фактора (Відповідача) передати клієнтові (Позивачеві) грошові кошти у розмірі й порядку відповідно до додаткової угоди №1 і графіку розрахунків, які є невід'ємною частиною договору (п.1.3 договору), щодо розміру і порядку винагороди (комісійних) Фактору (Відповідачеві) за надання Позивачеві послуг відповідно до додаткової угоди № 2 і графіку розрахунків , які є невід'ємною частиною договору. Також Відповідач надав копії: спірного договору; додатку № 1 від 12.10.2004р. до договору –акт прийому-передачі документів, за яким Клієнт передав Факторові засвідчені копії документів, визначених п. 1.2.1. договору; додаткової угоди № 1 від 15.04.2005р. до спірного договору, у якій відображено домовленість про передачу Відповідачем Позивачеві в рахунок погашення кредиторської заборгованості простого векселя на суму 25 706,19 грн.; акту прийому-передачі простого векселя від 15.04.2005р. (додаток №1 до Договору факторингу); додаткової угоди № 2 до договору, якою передбачено обов’язок Відповідача сплатити Позивачеві у розрахунок за право грошової вимоги Клієнта (Позивача) до Боржника (3-ї особи), яка відступається Фактору (Відповідачеві), грошові кошти у розмірі 25 706,19 грн. без ПДВ, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Позивача на протязі 150 банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди. Також у додатковій угоді обумовлено, що Комісійна винагорода згідно з п. 1.4. Договору непередбачена.
Справа згідно зі ст. 75 ГПК України розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва до 09 год. 30 хв. 07.07.2006р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
12.10.2004р. сторонами укладено договір факторингу (далі Договір), за яким Відповідач зобов’язався передати грошові кошти в розпорядження Позивачеві за плату, а Позивач, зобов’язався відступити Відповідачеві право грошової вимоги до Третьої особи.
У п. 1.2. Договору сторони обумовили, що право грошової вимоги Клієнта (Позивача), яке відступається Фактору (Відповідачеві), це грошові вимоги, заявлені Клієнтом до Боржника (3-ї особи) в порядку ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та подані Клієнтом до господарського суду Запорізької області у справі №20-34/21-13 у вигляді заяви № 125 від 30.03.2004р. про грошові вимоги до боржника на суму 2 321 384,75 грн. Клієнт відступає Фактору право грошової вимоги до Боржника на суму 1 160 692,375 грн.
Пунктом 1.3. Договору встановлено, що Фактор зобов’язується передати Клієнту грошові кошти у розмірі та у порядку згідно з додатковою угодою №1 та графіку розрахунків, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Умови щодо винагороди Факторові обумовлені у п. 1.4. Договору, яким визначено, що такою винагородою за надані Клієнтові послуги є комісійні в розмірі та порядку згідно з додатковою угодою № 2 та графіку розрахунків, які є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 2.1.1 Договору Позивач зобов’язався передати (за актом приймання-передачі) Відповідачеві у момент підписання даного Договору, засвідчені копії усіх документів, зазначених у п. 1.2.1 Договору та усі інші необхідні документи на вимогу Відповідача, необхідні останньому для виконання даного Договору і які підтверджують дійсність відступленої Позивачем грошової вимоги до 3-ї особи (боржника). Факт передачі вказаних документів підтверджується додатком № 1 від 12.10.2004р. до Договору.
За п.2.2.1, 2.3.1 Договору Позивач має право отримати грошові кошти відповідно до п.1.3-1.3.1 Договору, Відповідач зобов’язується провести розрахунки з Позивачем на умовах п. 1.3.-1.3.1 Договору.
Отже, оскільки за вказаною угодою про відступлення права вимоги Позивачем на платній основі відступається Відповідачеві певна грошова вимога, така угода представляє собою не звичайну зміну сторони в зобов`язанні, врегульоване главою 47 ЦК України, а факторинг, правила здійснення якого викладені у главі 73 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦК України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Згідно з п. „а” ст. 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй "Про відступлення дебіторської заборгованості" від 12.12.2001р., відступлення означає передачу за домовленістю однією особою іншій особі договірного права (...) на платіж грошової суми, належної з третьої особи, та не суперечать положенням пункту 2 розділу В доповнення до додатку V "Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (ратифікованої Законом України №237/94-ВР від 10.11.94р.), якими встановлено, що до банківських та інших фінансових послуг відносяться в тому числі всі види кредитування, включаючи факторинг.
Водночас національне законодавство України містить спеціальні норми, які регулюють певні особливості відступлення права грошової вимоги, як то факторинг (глава 73 ЦК України), які, в силу положень ст. 4 і 6 ЦК України та правил застосування загального та спеціального законів, підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між Позивачем і Відповідачем, внаслідок укладення Договору.
Так, зі змісту ч.3 ст.1079 ЦК України випливає, що відступати право вимоги за договором факторингу можна тільки банку або фінансовій установі, а також фізичній особі – суб’єкту підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; Уповноважений орган - спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Відповідно до Указу Президента України №1153/2002 від 11.12.2002р. створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Установлено, що Комісія є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Комісія діє на підставі Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України №292/2003 від 04.04.2003р.
Згідно зі ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” факторинг вважається фінансовою послугою.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" торгівля цінними паперами та факторинг є різними фінансовими послугами (п. 10,11) . Відповідно до п. 70 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку на Комісію покладено функцію ведення реєстру об’єднань, фінансових установ, які здійснюють діяльність на ринку цінних паперів та їх похідних, а не саме фінансових установ.
Згідно зі. ст. 26 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" (у редакції чинній на момент укладення Договору) торговці цінними паперами вправі здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперів: а) діяльність по випуску цінних паперів; б) комісійну діяльність по цінних паперах; в) комерційну діяльність по цінних паперах. У перелічених видах діяльності не передбачено право торговця цінними паперами на здійснення операції факторингу.
Статтею 29 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" (у редакції чинній на момент укладення Договору) визначено, що при прийнятті доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів. Торговець цінними паперами зобов'язаний подавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені правилами фондової біржі.
Відповідач не надав суду доказів того, що у період укладання Договору перебував у Державному реєстрі фінансових установ, а також документів, які б посвідчували його право надання саме факторингових послуг чи доказів виконання вимог ст. 29 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", хоча ухвалами суду від 30.05.2006р. і 14.07.2006р. його зобов’язано надати документи, що обґрунтовують обставини, викладені у відзиві, дозвіл на здійснення факторингових операцій на момент укладення спірного Договору.
Щодо посилання Відповідача на те, що сторонами при укладанні Договору не досягнуто усіх істотних умов, у зв’язку з чим, договір слід вважати не укладеним і тому провадження у справі підлягає припиненню, судом не приймаються, так як на виконання умов Договору (п.1.3, 1.4), сторонами 15.04.2005р. укладено додаткові угоди № 1 та № 2 якими обумовлено порядок розрахунків між сторонами.
Таким чином, Договір не відповідає вимогам ст.1079 ЦК України та статей 1, 4 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, підставою для визнання договору, як правочину, недійсним є недодержання в момент вчинення договору стороною (сторонами) вимог, які встановлені Цивільним кодексом України, а також іншими актами цивільного законодавства, а також вчинення правочину особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням навіть одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним.
Договір, укладений Позивачем та Відповідачем, обсяг цивільної правоздатності якого обмежений положеннями ст. 1079 ЦК України, порушує вимоги чинного законодавства (ст. 1079 ЦК України та статей 1, 4 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”) - є недійсним у цілому з моменту його укладення, відповідно до положень частин 1 і 2 ст.203, ст.215 і 217 ЦК України та ст. 207 ГК України.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, позовні вимоги Позивача до Відповідача про визнання недійсним Договору підлягають задоволенню.
Сторони не надали суду доказів пред’явлення до оплати простого векселя, отриманого Позивачем від Відповідача, у зв’язку з чим, на час розгляду даної справи, суд не застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача. Керуючись ст. 4, 27, 33, 34, 49, 75, 77, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним у цілому з моменту укладення договір факторингу від 12.10.2004р., укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкор-Сервіс" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Капітал".
Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Капітал" (49023, м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 31865146, р/р 26509-130120 у ЗАТ "Банк НРБ-Україна", м. Київ, МФО 320627) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкор-Сервіс" (51911, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Виробнича, 4/2, код ЄДРПОУ 25021552, р/р 26001485718001 у Дніпродзержинській філії КБ "Приватбанк", МФО 305965) 85,00 грн. - витрат на державне мито, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя С.Г.Юзіков
Рішення підписане 15.09.2006р.