Справа № 2-483/2011  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И  

12 січня 2011 року                     м. Сімферополь  

Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О, при секретарі Халілової Е.С., за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розділ сумісного майна подружжя,  

ВСТАНОВИВ:  

ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила розділити в натурі спільне майно, нажите нею із відповідачем підчас знаходження у шлюбі, зазначивши перелік цього майна у своєї позовній заяві в 32-х пунктах, 16 з яких просила визнати за нею, решту за відповідачем. Крім цього, вона просила певне майно, яке не увійшло у зазначені 32 пункти, в кількості 11 пунктів, визнати її особистою власністю, виключивши його з числа спільного майна, а майно, зазначене у окремих 8 пунктах, - визнати особистою власністю їх дітей, також не включивши його у спільне майно подружжя. Оскільки вартість майна, яке вона просить виділити відповідачу перевищує вартість того майна, яке вона просить залишити собі, то вона також просить стягнути на її користь з відповідача компенсацію в сумі 64841,58 грн. Стягнути з відповідача судові витрати.  

У судовому засіданні позивачка та її представники позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач скориставшись наявністю в нього ключів від квартири позивачки АДРЕСА_1, без її відому влітку поточного року вивіз їх спільне майно в невідомому напрямку. Де воно наразі знаходиться вона не знає. Спірним автомобілем розпорядився без її відома.  

Відповідач позов не визнав, суду пояснив, що з квартири він пішов не взявши жодної сумісно нажитої речі. Карабін для полювання і пістолет (засіб для відстрілу гумових куль) являються його особистою власністю, покупалися ним самим для себе, відповідачка навіть не має дозволу на їх зберігання. Спірний автомобіль вони купували під кредит і задля того, щоб з ним розрахуватися, він його реалізував, покривши їх спільний борг.  

Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи та з’ясувавши обставини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково за наступних підстав.  

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 14 липня 2010 року шлюб, укладений 30 серпня 2002 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було розірвано.  

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.  

Згідно до ст. 61 СК України, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.  

В силу ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.  

Згідно до ст. 71 СК України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. За ч. 2 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.  

Судовим розглядом встановлено, що серед переліченого позивачкою сумісного майна, яке вона просить розділити в натурі між нею і відповідачем в наявності мається лише пральна машина "САNDI" вартістю 2000 грн., пральна машина "ARISTON" вартістю 3533,20 грн., міні мийка "Karcher" та пінна насадка до неї вартістю 731,18 грн. і 201 грн., відповідно, а також ласти акваланг вартістю 364 грн.  

Вартість та наявність цього майна сторонами не заперечувалося, тому приймається судом як доведений факт. З урахуванням місця знаходження зазначеного майна, його належності та побажань сторін, суд вважає необхідним розділити його таким чином, щоб залишити у власності ОСОБА_3 пральну машину "ARISTON", міні мийку "Karcher" та пінну насадку до неї, а ОСОБА_4 виділити з цього майна пральну машину "САNDI" і ласти акваланг. Оскільки відповідач не висуває зустрічних вимог щодо компенсації за різницю вартості поділеного майна, в силу ст. 11 ЦПК України, суд це питання не вирішує.  

Щодо решти заявлених позивачкою вимог суд відмовляє за таких підстав.  

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, з   дійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.  

Статтею 57 ЦПК України, передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.   Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.  

Згідно до ст. 60 ЦПК України, к   ожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  

Сторонами не доведено фактична наявність спірного майна та його місце розташування, крім вищезазначеного, що унеможливлює вирішення питання щодо його поділу в натурі, як того вимагає закон і просить позивачка. Крім цього відсутність спірного майна унеможливлює безпосереднє дослідження його судом.  

У відповідності із ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  

З досліджених матеріалів справи та допиту свідків, неможливо беззаперечно визначити місцезнаходження спірного майна, а, відповідно, і його кількість, належність, вартість та інші необхідні критерії, які підлягають оцінці при поділі майна. Суд критично ставиться до пояснень свідків щодо вивозу спірного майна відповідачем, оскільки ними не зазначена індивідуальність цього майна, власні характеристики та особливості, які б давали підстави ототожнити ці речі, як спільне майно подружжя Колос.  

За таких самих підстав не підлягають і задоволенню позовні вимоги позивачки щодо визнання за нею права особистої власності на майно, перелічене нею в одинадцяти пунктах резолютивній частини її позовної заяви.  

Визначаючи окремо відмову у задоволенні позову в частині автомобіля і страхового внеску по ньому, суд виходив з положень ст. 65 СК України, за якою дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.  

Відповідно до договору кредиту від 25.04.2008 року, ОСОБА_4 уклав його на суму 131490 грн. задля придбання спірного автомобіля "Хундай" 2008 р.в. д/н НОМЕР_1, якій і став заставним майном за цим договором.      

За даними ВРЕР при УДАІ, зазначений автомобіль, якій був зареєстрований за ОСОБА_4, було знято з обліку для реалізації, та 28.09.2010 року зареєстровано у Керченському ВРЕВ. Тобто зазначений автомобіль наразі не належить жодному з подружжя, тому не може бути визнаний їх спільним майном.  

Позовних вимог, щодо визнання недійсним угоди по реалізації автомобілю, право на яке передбачене ч. 2 ст. 65 СК України, позивачкою заявлене не було.    

Щодо карабіну для полювання "Вепрь 308" і пристрою для відстрілу гумових куль, суд вважає їх такими, що є речами індивідуального користування саме відповідача, а позивачка навіть не має дозволу на їх зберігання. У зв’язку із чим в цієї частині позову суд також відмовляє.  

Суд відмовляє також в частині позовних вимог щодо визнання певного майна за дітьми, переліченого позивачкою у вісьмох пунктах її позовної заяви. По-перше, з переліченого майна фактичне наявне лише двоярусне ліжко з ортопедичними матрацами і телевізор "Nikonotics". По-друге, зазначене наявне майно не відноситься до майна дітей, в розумінні положень ст. 174 СК України, і вважається майном батьків. Крім цього, зазначене майно не було включено сторонами у перелік спірного майна подружжя, яке підлягає поділу. При цьому відповідач не претендує на це майно, яким продовжують користуватися їх діти.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та з урахуванням задоволення позовних вимог в частині 5,4 % від заявленої суми, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню 68,29 грн. судового збору, 6,48 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи у суді і 162 грн. витрат на правову допомогу.  

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 63, 65, 70, 71, 173, 174 СК України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:  

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.  

Визнати пральну машину "САNDI" вартістю 2000 грн., пральну машину "ARISTON" вартістю 3533,20 грн., міні мийку "Karcher" та пінну насадку до неї вартістю 731,18 грн. і 201 грн., відповідно, а також ласти акваланг вартістю 364 грн. - спільним майном подружжя, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яке підлягає розділу між ними.  

Розділити зазначене спільне майно подружжя, залишивши у власності ОСОБА_3 пральну машину "ARISTON", міні мийку "Karcher" та пінну насадку до неї, а ОСОБА_4 виділити пральну машину "САNDI" і ласти акваланг.  

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 68,29 грн. судового збору, 6 грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді, а також 162 грн. витрат на правову допомогу.  

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя: