Виноградівський районний суд Закарпатської області

____________________________________________________________                 

Справа  № 2-а-52/11

Категорія 68

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14.01.2011 року                                                                       м. Виноградів

Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області – Леньо В.В., розглянувши відповідно ст.183-2 КАС України в порядку скороченого провадження  адміністративний позов ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС її визнано інвалідом третьої групи з 20.10.2008 р. Відповідно до положень ст. 14 ЗУ № 796-ХІІ позивачку віднесено до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. 48 зазначеного закону їй мала бути виплачена одноразова компенсація в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а також повинна виплачуватися щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Фактично розмір проведених їй виплат значно меншим ніж той, що визначений Законом.

Відповідачем 11.01.2011року подано до суду заперечення на позов, в якому зазначено, що позивачці виплачено усі належні їй виплати, відповідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" у розмірах ними визначених.

Посилання на рішення Конституційного Суду України щодо підтвердження своїх вимог, є незаконним та необґрунтованим. Конституційний Суд України це не орган правосуддя, а орган конституційної юрисдикції. У зв'язку зі згаданим рішенням у своїй позовній заяві, законом в частині, що обмежував права позивачки, визнаний неконституційним. Проте, Закон України, який відновлює його права, тобто зміни до Державного бюджету, із врахуванням більших розмірів виплат, не прийнято. Однак це відбулося не звини відповідача, а з вини Кабінету Міністрів України, який за Законом про Державний бюджет і визначає розмір виплат та Верховної Ради України, яка не передбачила у державному бюджеті фінансування більших розмірів виплат.

Крім того, відповідно до ст. 23 Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, які теж визначаються Держбюджетом. У зв'язку з цим управління праці та соціального захисту населення не має можливості виплатити позивачу суми згідно Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", так як розмір таких коштів не був передбачений у Державному та місцевих (ні в обласному, ні в районному) бюджетах.

Таким чином відповідач не може у законний спосіб та на підставі Законів України чи будь-яких інших нормативно правових актів України, задовольнити вимоги позивачки, інакше - це буде порушення конституції України, ст. Бюджетного Кодексу України, інших Законів України.

З врахуванням того, що у справі наявні та достатні докази, суд приходить до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання, а відтак, у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України, справа підлягає розгляду в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по  суті,  суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС її визнано інвалідом третьої групи з 20.10.2008 р. У підтвердженні цього слугує посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (серія НОМЕР_1, виданого 11.11.2008 р.), довідка МСЕК (сер. МСЕ№ 0288262, від 20.10.2008 р.).

У відповідності до Закону України від 06.06.1996 р. № 230/96-ВР  «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» частину першу викладено в такій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії  на   Чорнобильській АЕС, які стали   інвалідами    внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській  АЕС  та  смерть  яких  пов'язана  з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах:  інвалідам ІII групи - 30 мінімальних заробітних плат, а частину четверту цієї статті викладено в такій редакції: "Щорічна допомога   на   оздоровлення  виплачується  в  таких розмірах:  інвалідам III групи - чотири мінімальних заробітних плат. Також ст. 48 цього закону доповнено частинами шостою та сьомою такого змісту: "Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної  плати  визначається на момент виплати".

Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію абзацу третього частини першої та дію абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.5 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік  дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.  

Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VI текст статті 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був викладений в новій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на  Чорнобильській   АЕС,   які   стали   інвалідами    внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській  АЕС  та  смерть  яких  пов'язана  з Чорнобильською катастрофою,  щорічна  допомога  на  оздоровлення  виплачується  в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Однак Конституційний Суд України своїм рішенням № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року по справі №1-28/2008 року, керуючись статтями 147,150,152 Конституції України та статтями 45,51,61,63,65 Закону України «Про Конституційний Суд України», зміну визнав неконституційною. Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним, і не може бути оскаржене.

Згідно письмової відповіді на заяву позивачки, вона як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії отримала допомогу на оздоровлення у 2008-2010 роках, які проведені згідно Постанови Кабінету Міністрів №936 від 20.09.2005 р., в розмірах затверджених Постанов Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.1995 р. та  № 836 від 26.07.1996 р.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру одноразової компенсації та щорічних грошових допомог застосуванню підлягає ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова КМУ від 26.07.1996 р. № 836 та від 12.07.2005 р. № 562, яка істотно звужують обсяг встановлених законом прав. Тобто КМУ повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної зарплати.

Зі статі 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру одноразової компенсації та щорічної грошової допомоги, за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата.

За чинним законодавством розмір мінімальної заробітної плати визначається лише на підставі Закону України, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.  Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як  в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи "Кечко проти України"  Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.  Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату  надбавок, вносячи відповідно зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними. При цьому органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання свої зобов'язань. Оскільки правові положення, які передбачають виплату   компенсації за шкоду,  заподіяну здоров’ю, щорічну допомогу на оздоровлення  не скасовані, не змінені і позивач має право на їх отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.  

Однак, відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак вимоги позивачки на перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік не підлягають до задоволення так як минув шестимісячний строк звернення до адміністративного суду передбачений ст. 99 КАС України.

Стосовно перерахунку і виплати одноразової компенсації, в порядку визначеному ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачку, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визнано інвалідом третьої групи з 20.10.2008 р., але звернулася позивачка до суду 24.12.2010року, після спливу строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 КАС України, тому дана вимога також не підлягає задоволенню.

За таких встановлених обставин, суддя, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачкою  вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги  підлягають  до часткового задоволення.

Керуючись вищенаведеним та ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України, ст.ст. 2,6,7,8,9,10,11,71,94,99,100,122,160-163,183-2  Кодексу адміністративного судочинства України,  суддя –

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської РДА щодо відмови ОСОБА_1  в перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», неправомірними.

Зобов'язати Управління праці і соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації  здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1, з врахуванням виплачених сум, щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, інваліду 3-групи за 2010 рік в сукупному розмірі 4 мінімальні заробітні плати, в порядку визначеному ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з врахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».

В решті позовних вимог – відмовити.

Копію Постанови не пізніше наступного дня надіслати сторонам рекомендованим листом із повідомленням.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у скороченому  провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя           В. В. Леньо