Справа №2-9436/10
ПОСТАНОВА
Іменем України
30 грудня 2010 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва в складі:
головуючого судді Агєєвої Л.І.,
при секретарі Юрчак Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України (УПФУ) в Миколаївській області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, -
В С Т А Н О В И В :
07.12.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Заводського району міста Миколаєва про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, вказавши в позовній заяві, що вона, відповідно до статті 1 Закону України № 2195-ІУ від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни та згідно зі статтею 6 зазначеного закону з 1 січня 2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2006-2008 роках їй така допомога не виплачувалась і становить 3602,70 грн., у зв’язку з чим вона змушена звернутись до суду з даним позовом.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити.
Представник відповідача надіслав заперечення проти позову, посилаючись на відсутність законодавчого визначення мінімального розміру пенсії за віком для громадян, яким пенсію слід підвищувати відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відсутність законодавчо визначеного механізму нарахування та виплати цієї соціальної допомоги та пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, просив суд в задоволені позову відмовити повністю. Також при розгляді справи застосувати наслідки пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовом.
Одночасно представник відповідача звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справи без його участі.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного висновку:
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою, на яку поширюється дія ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року і відповідно до якого вона набула статусу «дитини війни».
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсія підвищується на 30% мінімального розміру пенсії за віком. Такі виплати позивачці у 2006 та у 2007 роках відповідачем не проводились.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-VI внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 ст. 77, а ст. 110 викладена в іншій редакції. Зокрема встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то вимоги позивачки, що стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.
Дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено статтею 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (з урахуванням положень п. 12 ст. 71 цього закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 р. № 6-рп/2007 визнано неконституційним положення п.12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, щодо зупинення на 2007 рік дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 цього Закону, згідно з якою у 2007 році підвищення дітям війни пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам які є інвалідами, (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Оскільки з ухваленням Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційним положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ці норми втрачають чинність та не підлягають застосуванню з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, тому немає правових підстав для зобов’язання відповідача здійснювати нарахування підвищення до пенсії позивачу цілком за весь 2007 рік.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 р. визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції.
Таким чином, вимоги позивача щодо здійснення виплат підвищення до пенсії «дитини війни» у 2008 році підлягає задоволенню лише з 22 травня 2008 року по 31.12.2008 року.
Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог позивача, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV).
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва за місцем проживання позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Про порушення позивачем строків звернення до суду вказує відповідач і наполягає на застосуванні цих строків та на відмові з цих підстав у задоволені позову.
Дослідивши обставини справи, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо його необізнаності в порушенні його прав та інтересів відповідачем не є поважною причиною пропуску цього строку звернення до суду, а тому пропущення позивачем строку звернення до суду з вказаних ним підстав і клопотання про поновлення цього строку задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.11, 69-71, 99, 100, 121, 160, 162, 186 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Заводському районі м. Миколаєва про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006-2008 роки – відмовити .
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені ст. 186 КАС України через Заводський районний суд м. Миколаєва і набирає чинності через 10 днів після її проголошення, якщо в цей термін не буде подано заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.
Головуючий Агєєва Л.І.