Справа № 22-ц-1832/2010 Головуючий в суді першої інстанції: Бойко В.Б.
Категорія: 41 Суддя-доповідач: Дубровна В.В.
УХВАЛА
і м е н е м У к р а ї н и
28 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючої – Сибільової Л.О.,
суддів - Лузан Л.В., Дубровної В.В.,
за участю секретаря судового засідання – Федини Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 31 березня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: відділ з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Зарічного РВ СМУ УМВС України у Сумській області, товариство з обмеженою відповідальністю „Житловик” про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: відділ з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Зарічного РВ СМУ УМВС України у Сумській області, товариство з обмеженою відповідальністю „Житловик” про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання права власності на частину квартири та вселення,
та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: відділ з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Зарічного РВ СМУ УМВС України у Сумській області, товариство з обмеженою відповідальністю „Житловик” про визнання права власності на частину квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 31 березня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено за необґрунтованістю.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 в
м.Суми.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.
Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено за необґрунтованістю.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 08 грн. 50 коп. в рахунок повернення судового збору та 07 грн. 50 коп. в рахунок повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а разом 16грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в дольовому порядку по 25 грн. 50 коп. з кожного в рахунок повернення судового збору та по 15 грн. 00 коп. з кожного в рахунок повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми в частині відмови в задоволенні їх позовних вимог та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та постановити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та позов ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою, відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про вселення в квартиру, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що при винесенні рішення судом першої інстанції невірно було витлумачено той факт, що ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі через поважні причини, але інтересу до даного приміщення не втратила, адже після розлучення у 2007 році, ініціатором якого була вона, остання добровільно виселилася з квартири до своїх батьків, не приймала участі в оплаті комунальних послуг та зовсім не з’являлася в спірній квартирі. Зазначив також, що судом були перекручені його пояснення відносно того, що він не заперечував про відсутність у ОСОБА_3 ключів від вищевказаної квартири, він ніколи не давав таких пояснень, а навпаки стверджував, що остання мала вільний доступ до квартири і ключі він не вилучав.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_3 вселилася в квартиру незаконно, без її, як співвласника, згоди. Судом не враховано ту обставину, що право спільної сумісної власності здійснюється за згодою співвласників майна, а це значить що без її згоди ОСОБА_3 не має права вселятися та бути зареєстрованою в спірній квартирі. Суд захистив права ОСОБА_3, яка не є власником квартири та вселив її в дане жиле приміщення , чим порушив її та ОСОБА_4 права як співвласників. Окрім того реєстрація ОСОБА_3 в квартирі створює їй перешкоди в здійсненні нею права власності, тобто вона буде позбавлена можливості разом з дочкою зареєструватися в цій квартирі. Реєстрація останньої потягне для неї зайві платежі за комунальні послуги, та позбавить можливості оформити житлову субсидію.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 та у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на1/2 частину квартири АДРЕСА_1
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що суд дійшов помилкових висновків стосовно того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за час шлюбу з ОСОБА_5Також дійшов помилкових висновків, відмовляючи в задоволенні її позову про визнання права власності на 1\2 квартири за нею, оскільки відповідно до ч.1 ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Такого договору між ОСОБА_4 та нею не існує, а значить вона має право на 1\2 спірної квартири.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення ОСОБА_3, ОСОБА_4, його представника адвоката ОСОБА_6, кожний з яких наполягають на задоволенні їх апеляційних скарг,вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбавалась під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а тому, з огляду на положення ст.ст. 22,24,28-29 КЗпШС України вона є їх спільно нажитим майном подружжя, належним кожному з них по Ѕ частині. Вселяючи у спірну квартиру ОСОБА_3 та відмовляючи у її виселенні за позовами інших осіб, суд виходив з того, що ОСОБА_3 законно була вселена у спірне житло як член сім’ї власника, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4 а припинення шлюбних відносин не є підставою для виселення її з квартири. Суд вважав поважними причини відсутності останньої понад рік у спірній квартирі. Суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зняття відповідачки ОСОБА_3 з реєстраційного обліку, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах матеріального права. При цьому суд виходив з вимог ч. 3 ст. 47 Конституції України та ч. 3 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути примусово позбавлений права користування житловим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом за відповідним рішенням суду. Суд вважає, що зміни у складі власників спірної квартири (поява ще одного співвласника) не можуть тягнути за собою позбавлення члена сім’ї іншого співвласника права користування житловим приміщенням, а окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в тому числі і на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Жодного з таких рішень в розпорядженні ОСОБА_5 немає,а посилання на ст. 391 ЦК України не є ґрунтовними.
Колегія суддів знаходить висновок суду таким, що відповідає зібраним у справі доказам та ґрунтується на законі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 з 30 вересня 1991 перебував в шлюбі з ОСОБА_5
18 березня 1998 року між сторонами розірвано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 18 березня 1998 року зроблений запис № 171.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народилася дочка ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
В період перебування у шлюбі, ОСОБА_4, згідно договору купівлі-продажу від 28 серпня 1997 року, придбана квартира АДРЕСА_1
З 20 грудня 2003 року по 20 лютого 2008 року ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_3, яку вселив та зареєстрував в належній йому на праві власності квартирі у якості члена сім’ї.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважним причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
ОСОБА_4 не доведена відсутність ОСОБА_3 у спірній квартирі понад один рік без поважних причин. Крім того, матеріали справи містять дані про те, що не проживання відповідачки у квартирі становить менше одного року.
Судом встановлено і визнається сторонами, що ОСОБА_3 вселялась та реєструвалась у спірній квартирі як член сім’ї власника ОСОБА_4
Визнання в послідуючому у судовому порядку за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частину спірної квартири не дає підстав для висновку про те, що ОСОБА_3 незаконно була вселена та зареєстрована у спірній квартирі та підлягає виселенню.
Вірним є висновок місцевого суду про визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частину спірної квартири, оскільки, як встановлено, квартира є спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_5, які на час її придбання – 28.08.1997 року - перебували у зареєстрованому шлюбу.
Відповідно до ст. 44 КпШС України, який діяв на час спірних відносин, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадського стану.
Із свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.133) вбачається, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано 18 березня 1998 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.
За тих обставин, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбу в той період, коли за поясненнями ОСОБА_3 вона проживала однією сім’єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були членами сім'ї, а також придбали спірну квартиру внаслідок спільної праці. Вимога ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири не ґрунтується на вимогах закону.
Як установлено судом, власність на ім'я ОСОБА_4 була придбана у 1997 році і при вирішенні спору застосуванню підлягають норми матеріального права, що діяли на момент придбання, оскільки відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Такі спори мають вирішуватися відповідно до Закону України “Про власність”.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про власність” майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Будь-яка угода про створення сумісної власності між сторонами відсутня, а сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього.
На обгрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 не надала переконливих доказів, які підтверджували б факт вкладення сумісної праці сторін у придбання жилого, не представила суду належних доказів своїх вимог відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, за яким спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").
Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, для визнання за позивачкою права власності на частку у спірному нерухомому майні, нею не надані належні та допустимі докази про її участь у набутті майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, наявність інших обставин, без визначення ступеня її участі працею й коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.
Вищевикладені факти та висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, також вірно з’ясовано спірні правовідносини, досліджено всі наявні докази в справі та надана їм належна оцінка, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному їх дослідженні.
В апеляційній скарзі не наведені обставини та докази, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зазначена квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Кожен має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, є його власністю кожного з них. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення в т.ч. і про поділ майна в натурі.
У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 313, 314 ч.1 п.1 та 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуюча:
Судді: