У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-193/11

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2011 року                                                   Арцизький районний суд Одеської області у складі: судді Танасогло Т.М., при секретарі Златєвій М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Арцизі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ»Морській транспортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він с 10.09.2007 р. працював у ВАТ «Морський транспортний банк»м. Одеса на посаді старшого інженера-програміста відділу розробки програмного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, звільнившись з цієї посади 01.09.2009 року за власним бажанням. Він також вказував у позові, що при звільненні йому було видано розрахунок, але видачу трудової книжки, яку він отримав по пошті, затримали до 12 квітня 2009 року, у зв’язку з тим,що він не розрахувався за кредитним договором №23852 від 14.09.2007року.

          Крім того позивач вказував,що він не давав згоди на пересилку його трудової книжки поштою. Затримка видачі йому трудової книжки заважала йому працевлаштуватись, призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і свою моральну шкоду він оцінює в 6000 грн. Позивач, посилаючись на ч. 2 ст. 233 КЗпП, вважав що на правовідносини, пов’язані з затримкою трудової книжки працівникові, на його погляд пов’язані з порушенням законодавства про оплату праці та до них не застосовується строки звернення до суду. У зв’язку з викладеним, позивач просив зобов’язати відповідача скасувати наказ №298-ос/1 від 31.08.2009 р. про його звільнення, та видати наказ про його звільнення з моменту видачі йому трудової книжки поштовим відділення з 12.04.2010 р.; визнати недійсною запис №7 в його трудової книжці про його звільнення за власним бажанням з 01.09.2009 р.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.09.2009 р. по 12.04.2010 р., який складає 48205 грн. 84 коп.; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 6000 грн. та зобов’язати відповідача внести в його трудову книжку відповідні виправлення.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала, вважаючи їх необґрунтованими,пояснивши при цьому наступне. Позивач дійсно працював на вказаній посаді в Банку, та звільнився з посади з 01 вересня 2009 року за власним бажанням. Саме 01.09.2009 р. йому була видана його трудова книжка, про що він проставив свій власноручний підпис в своєї Особовій справі. Але в кінці робочого дня 01.09.2009 р. працівник Управління по роботі з персоналом, яка оформлювала звільнення позивача, виявила на своєму робочому місці трудову книжку позивача, про що було складено відповідний акт. Позивачу неодноразово в письмовій формі направлялись повідомлення про необхідність отримання ним трудової книжці, але листи повертались до Банку. Таким чином трудова книжка позивача  зберігалась в Управлінні по роботі з персоналом до того моменту, коли зателефонувала мати позивача ОСОБА_2, яка просила надіслати трудову книжку сина поштою, у зв’язку з тим, що він сам не може приїхати, тому що знаходиться за кордоном. За особистою заявою позивача, надісланою поштою, його трудова книжка була направлена йому поштою на адресу позивача, яку він отримав власноруч. Крім того, представник відповідача зазначала, що ствердження позивача на те, що Банк не видав йому трудову книжку, т.я. він не розрахувався за кредитним договором №23852 від 14.09.2007 року не відповідає дійсності, т.я. такого кредитного договору взагалі не існує. Крім того, представник пояснила, що порядок звільнення працівників Банку, з якими укладені кредитні договори, визначений внутрішніми документами Банку, а саме згідно п. 1.8 Наказу №445 від 19.11.2008 р. у разі звільнення працівник Банку зобов’язується достроково виконати зобов’язання за кредитним договором на пільгових умовах в строк до 30 робочих днів, або за письмовим клопотанням працівника, можливе продовження дії договору за базовою ставкою для клієнтів ВАТ «МТБ»за користування кредитом, встановленою діючим на момент звільнення, рішенням КУАП. Таким чином представник, вважаючи що у Банка не було жодних підстав затримувати трудову книжку позивача, вказувала,що позивач навмисно залишив трудову книжку, а також не здав в Службу безпеки Банку особисту перепустку, тим самим навмисно намагався зіпсувати репутацію Банку, як роботодавця.  

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого інженера-програміста відділу розробки програмного забезпечення Департаменту інформаційних технологій 10.09.2007 р. і був звільнений з цієї посади за власним бажанням 01.09.2009 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с.20-21)

З Особової картки ОСОБА_1 вбачається, що він отримав трудову книжку 01 вересня 2009 року, про що у цієї картці є підпис власника трудової книжки (а.с.22)

Після залишення позивачем своєї трудової книжки в Управлінні по роботі з персоналом Банка, комісія у складі працівників Банка ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 01.09.2009 р. в 17 год. 30 хв. склала акт про те, що ОСОБА_1 не отримав свою трудову книжку у день звільнення (а.с.23)

В подальшому позивачеві за місцем його проживання Банком неодноразово направлялись листи про необхідність отримання ним трудової книжки, які ним не отримувались, у зв’язку з відсутністю вдома(а.с.24-27)

Трудову книжку ОСОБА_1 отримав від Банку 12.04.2010 р. поштою (а.с.29), у зв’язку з заявою про це його матері ОСОБА_2 Позивач не заперечував у судовому засіданні про обставини відносно звернення за його трудовою книжкою саме його матері, але вказував, що мати не друкувала цю заяву, а написала її власноруч.

Представник відповідача,не заперечувала про те, що трудова книжка позивачеві була надіслана поштою у квітні 2010 р. на підставі заяви, про що надала суду виписку з Журналу руху трудових книжок.

Згідно п. 1 ст. 47 КУпП, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 235 КУпП передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

          Позивач, стверджував, що у день звільнення з ним було проведено розрахунок, але у видачі трудової книжку йому в цей день було відмовлено, у зв’язку з невиплатою ним кредитних коштів за кредитним договором №23852 від 14.09.2007 р. Але ці обставини не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. З наданої представником відповідача копії договору №23852 від 14 вересня 2007 року вбачається, що цей документ не є кредитним договором, а свідчить про надання й використання ОСОБА_1 особистої міжнародної платіжної картки.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні показала, що її син працював у Банку, після звільнення йому не відали трудову книжку і тільки після того як вони сплатили за сина кредит, їй зателефонували з Банку і запропонували переслати трудову книжку її сина поштою. Свідок при цьому не змогла пояснити суду, чому її син особисто не звертався за своєю трудовою книжкою.

Таким чином, позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що звертався до відповідача, а останній відмовив йому у видачі трудової книжки, а також на підтвердження того, що затримка видачі трудової книжки перешкоджала його працевлаштуванню і призвела до вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 3 постанови від 31. 03. 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції, або випливає з її положень; у випадках, передбачених відповідними статтями ЦК України та іншим законодавством, яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні позивачем належним чином не доведено наявність обставин,які входять до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме - моральні страждання працівника або втрата ним нормальних життєвих зв’язків, або необхідність додаткових зусиль для організації працівником свого життя,а також не доведено те, що ці обставини, якщо вони є, стали наслідками порушення законних прав позивача.

Крім того судом встановлено,що позивач звернувся до суду з порушенням вимог ст.233 КУпП ,пропустивши тримісячний строк звернення до суду без поважних причин.

Але, враховуючи роз’яснення Постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 1996 р. №6 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні цього позову не з причини пропуску строку звернення до суду, а у зв’язку з тим, що цей позов є необґрунтованим.

Керуючись ст. 47, ч. 4 ст. 235, ст. 233, ст. 237-1 КЗпП України, Постановою Пленума Верховного Суду України від 31. 03. 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Постановою Пленума Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №6 «Про практику розгляду судами трудових спорів»ст. ст. 10, 11, 57, 60, 212, 214, 215 ЦПК України суд, -    

вирішив:

У позові ОСОБА_1 до ВАТ «Морський Транспортний Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене  в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суддя

Арцизького районного суду                                                       Т.М. Танасогло