Справа №22-7110                                     Головуючий у 1 інстанції Пронін С.Г.

Категорія 23                                                         Доповідач Висоцька B.C.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ

10 серпня 2006 року                     Апеляційний суд Донецької області

в складі

головуючого ВИСОЦЬКОЇ B.C.

суддів               ГУРОВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.

при секретарі ТИМЧЕНКО Г.В. з участю позивача   ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за скаргою представника відповідача  ОСОБА_1 - ОСОБА_2   на ухвалу Кіровського районного суду м. Донецька по справі за позовом  ОСОБА_3  до ОСОБА_4, ОСОБА_1  про відшкодуванні майнової та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ

5.03.2006 року  ОСОБА_3  звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_6   про відшкодування майнової та моральної шкоди. Ухвалою Кіровського районного суду м. Донецька від 17 травня 2006 року в якості відповідача до справі залучено ОСОБА_1.     З метою забезпечення позову позивач просив накласти арешт на автомобіль, власником якого є  ОСОБА_1  Ухвалою Кіровського районного суду м. Донецька від 17 травня 2006 року заява  ОСОБА_3   задоволена в повному обсязі.

В апеляційній скарзі   відповідач  ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу про забезпечення позову, посилаючись на те, що судом порушені норми процесуального права. В судовому засіданні його представник - ОСОБА_5  підтримав скаргу.

Позивач  ОСОБА_3  заперечував проти задоволення скарги, вважає її законною.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки порушений порядок, встановлений для його вирішення відповідно до вимог ст.312 ч.З ЦПК України.   З матеріалів справи вбачається, що судом був обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу ОСОБА_1.   Суд мотивував необхідність застосування такого виду забезпечення позову тим, що відповідач  ОСОБА_1    є власником автомобіля.   Проте з таким висновком погодитися не можна. Згідно до ст. 151   ЦПК забезпечення позову допускається в усякій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, однак суд не мотивував, чому саме застосований такий вид забезпечення позову. Суд не обговорив питання про застосування такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії.

Та обставина, що відповідач  ОСОБА_1 є власником автомобілю, не може бути підставою для застосування арешту.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Разом з тим, слід перевірити доводи позивача стосовно того, що   ОСОБА_4   знаходився в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_1.  З матеріалів справи вбачається, що  ОСОБА_4  на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди 30 січня 2005 року експлуатував автомобіль на підставі довіреності, яку надав йому ОСОБА_7. Довіреність від імені ОСОБА_1    на ім"я   ОСОБА_7   на цей період відсутня.

Відповідно до ст. 152 п.З ЦПК України види забезпечення позову мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.  Ціна позову та вартість майна, на яке накладено арешт є очевидно не спів-мірними, що порушує право власності відповідача на належне їм майно.  Відповідно до п.1 ст.151 ЦПК України СУД може вжити заходи забезпечення позову. В порушення зазначеної норми ухвала постановлена суддею одноособово.   Керуючись ст.ст.307 ч.2 п.4, 312 п 3 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу представника відповідача - ОСОБА_1- ОСОБА_2 задовольнити частково.  Ухвалу Кіровського районного суду Донецької області від 17 травня   2006 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.   Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.   Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.