Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-169/ 11 р . Головуючий у 1 інстанції: Марченко Н.В.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Крилової О.В.,
суддів: Спас О.В.,
Бабак А.М.,
при секретарі Волчановій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 22 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за угодою позики,-
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за угодою позики.
У позові зазначала, що відповідачі знаходились у зареєстрованому шлюбі з 09.09.1984 року по 13.11.2007 року. Відповідачка - її донька, а відповідач - колишній чоловік останньої.
Позивачка вказує, що 2000 по 2007 рік вона нелегально знаходилась на заробітках у США звідки висилала відповідачам грошові перекази, що йшли на побутові потреби їх сім’ї. Всього за період з 12.06.2000 року по 30.12.2006 року відповідачи отримали від неї 24467 доларів США. Крім того, 10.12.200 року ОСОБА_5 отримали від неї 4000 доларів США на придбання квартири. Також за кожний грошовий переказ нею було сплачено грошовий збір, який за вказаний період часу загалом склав 1526 доларів США, що дорівнює 12223 грн. Всього сума отриманих від неї відповідачами грошей складає 240243 грн., з яких 228020грн.- основний борг та 12223 грн.- сума поштового збору, яку ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку, вважаючи, що всі кошти останні отримували від неї в борг, який зобов’язані повернути.
Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 22 вересня 2010 року у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за угодою позики відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 – 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що позивачка на протязі декілька років на ім’я своєї доньки відповідачки ОСОБА_4 надіслала більш ніж 100 переказами вищевказані грошові суми (а.с. 53 – 161). Будь-яких письмових правочинів в передбаченій законом формі усіма сторонами не укладалося.
Виходячи з встановлених обставин, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, які визначають, що позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, при цьому договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Суд належним чином оцінив відсутність договору або договорів позики, укладених у письмовій формі між позивачкою та відповідачами, відсутність розписок відповідача ОСОБА_5, інших документів про безпосередню передачу йому грошових коштів.
Суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. ст. з 10, 60 ЦПК України, згідно яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачкою в якості доказів позовних вимог перекази та розписка від імені її доньки обґрунтовано не визнані судом належними, припустимими та переконливими доказами її позовних вимог, оскільки не дають змоги установити факт укладення між нею та відповідачами договору або договорів позики, сум, які останні отримали в борг та зобов’язуються повернути, строків та умов повернення коштів.
За таких обставин суд першої інстанції, діючи у відповідності до ч. 4 ст. 174 ЦПК України не прийняв визнання позову відповідачкою ОСОБА_4, яка є колишньою дружиною відповідача ОСОБА_5 і пояснення якої суперечать обставинам справи, встановленим судом, та наявним матеріалам.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що сторони справи вже вирішували свої спори судом. Зокрема, з рішення апеляційного суду Запорізької області від 11.12.2008р. в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру видно, що ОСОБА_3, обґрунтовуючи позовні вимоги в іншій справі вже посилалася на перекази грошових коштів на ім’я доньки, заявляючи, що ці кошти є її особистими грошима, які вона передавала доньці для придбання квартири для себе особисто (а.с.182-183).
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вищенаведеної ст. 1046 ЦК України не знайшли свого підтвердження, оскільки зазначені позивачкою поштові перекази та одноособова розписка ОСОБА_4 з вищевказаних причин не доводять існування правовідносин позики між сторонами справи.
Доводи апеляційної скарги про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в сенсі порушення права на справедливий розгляд справи, про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в розумінні позбавлення позивачки права власності на належне їй майно є неприйнятними. Право на справедливий судовий розгляд безстороннім та неупередженим судом реалізовано нею під час розгляду даної цивільної справи за її позовом у відповідності до норм ЦПК України. Право власності позивачки на належні їй грошові кошти судовим рішенням не порушено, оскільки судом встановлено, що остання, реалізуючи в повному обсязі належні та гарантовані їй Конституцією України та законами права, на протязі тривалого часу особисто розпоряджалася своїми грошовими коштами на власний розсуд.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 – 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 22 вересня 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: