Справа № 2а – 11391/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
" 24 " грудня 2010 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді Коренюка В.П., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду в місті Коростені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що йому не було проведено у повному обсязі виплати, передбачені ст.ст.37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що призвело до порушення його прав. Заборгованість по доплаті до заробітної плати особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення та доплати в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування позивач визначив у розмірі 49955 грн. 45 коп. У своєму позові він посилався на те, що отримував відповідні доплати та допомоги у розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року, тоді як Законом визначені інші, значно більші, їх розміри, кратні мінімальній заробітній платі у відповідні періоди.
Позивач в судове засідання не з’явився, але надав суду заяву, в якій позов свій підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу без його участі.
Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомленні у передбаченому законом порядку, але надав суду заперечення, в яких позов не визнає і просив справу розглянути без участі представника.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач працює в Коростенській дирекції залізничних перевезень, що у м. Коростені Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення і являється потерпілим 3-ї категорії від Чорнобильської катастрофи.
Отже позивач має право на отримання коштів в розмірах, що передбачені ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", адже відповідно до ст.39 Закону – "заробітна плата особам які працюють на території гарантованого добровільного відселення, повинна була підвищуватись на дві мінімальні зарплати", а щомісячна грошова допомога в зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва (ст.37 Закону) виплачується в розмірі 40% мінімальної заробітної плати".
Отримання позивачем коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суперечить Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким встановлені компенсації та доплати громадянам, які проживають та працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Тобто у спірний період часу ці доплати та допомоги виплачувались частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не в кратному відношенні до мінімальної зарплати.
Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закон має пріоритетне значення перед постановою Кабінету Міністрів України.
Виплатою доплат у твердих сумах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року, порушені права позивача.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України – органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Позов в частині стягнення щомісячної грошової допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва (ст.37 Закону) підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач звернувся з вимогою про стягнення цих коштів за період з 1 листопада 2009 року по 1 грудня 2010 року, однак не вірно зробив розрахунки, а також пропустив річний строк позовної давності.
Заборгованість по ст.39 Закону підлягає стягненню відповідно до ч.2 ст.233, ст.238 КЗпП України незалежно від часу її виникнення, оскільки в даному випадку йдеться про виплати, які відповідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" є складовою структури заробітної плати.
При стягненні коштів суд виходить з розміру мінімальних заробітних плат, які діяли у вказаних періодах, а саме:
з 1 січня 2006 року – 350 грн.; з 1 липня 2006 року – 375 грн.; з 1 грудня 2006 року – 400 грн.; з 1 квітня 2007 року – 420 грн.; з 1 липня 2007 року – 440 грн.; з 1 жовтня 2007 року – 460 грн.; з 1 січня 2008 року – 515 грн.; з 1 квітня 2008 року – 525 грн.; з 1 жовтня 2008 року – 545 грн.; з 1 грудня 2008 року – 605 грн.; з 1 квітня 2009 року – 625 грн.; з 1 липня 2009 року – 630 грн.;з 1 листопада 2009 року – 744 грн.; з 1 січня 2010 року – 869 грн.
Оскільки відповідач не оспорює розрахунок сум, наданих позивачем, тому суд вважає, що заборгованість перед ОСОБА_1 по ст.37 Закону за період з 1 грудня 2009 року по 1 грудня 2010 року по року становить 4165 грн. 70 коп.
Заборгованість перед ОСОБА_1 по ст.39 Закону за період з 1 січня 2008 року по 1 листопада 2010 року становить 45490 грн. 65 коп.
Суд, при розгляді даного позову прийшов до висновку, що відповідач при здійсненні нарахувань та виплаті коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", діяв всупереч Закону, а тому відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, виходить за межі позовних вимог і визнає дії відповідача неправомірними.
Оскільки розпорядником цих коштів і в спірний період часу і тепер є управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, суд стягує заборгованість з нього.
А тому на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.94, 159 – 163, 167, 254 КАС України, ст.19 Конституції України, ст.ст.37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області щодо нарахування та виплати коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відносно ОСОБА_1 – неправомірними.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1: – 45490 (сорок п'ять тисяч чотириста дев'яносто) грн. 65 коп. заборгованості доплати до заробітної плати відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 1 січня 2008 року по 1 листопада 2010 року; – 4165 (чотири тисячі сто шістдесят п'ять) грн. 70 коп. допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва відповідно до ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 1 грудня 2009 року по 1 грудня 2010 року.
В решті позову ОСОБА_1 – відмовити за його безпідставністю.
Постанова Коростенського міськрайонного суду Житомирської області може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а особою, яка не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: