Справа № 22-7098/06                                                             Головуючий у 1 інстанції Шеметова Н.Г.

Категорія 40                                                                         Доповідач Соломаха П.І.

 

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2006р.                                                                                   м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого                                        Висоцької B.C.

суддів                                      Соломахи Л.І., Лук'янової С.В.

при секретарі                                          Келемені І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства „Шахтарськантрацит" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, скасування рішення комісії з розгляду структури і скороченню штату апарата управління державного підприємства „Шахтарськантрацит", наказу про структурні зміни державного підприємства „Шахтарськантрацит", протоколів засідання комісії з розгляду структури і скороченню штату апарата управління державного підприємства „Шахтарськантрацит" з апеляційною скаргою позивача  ОСОБА_1  на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2006р., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2006р, в задоволенні позову  ОСОБА_1  до державного підприємства „Шахтарськантрацит" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, скасування рішення комісії з розгляду структури і скороченню штату апарата управління державного підприємства „Шахтарськантрацит", наказу   НОМЕР_1, державного підприємства „Шахтарськантрацит" „Про структурні зміни", протоколів засідання комісії з розгляду структури і скороченню штату апарата управління державного підприємства „Шахтарськантрацит" від 28 жовтня 2005р, та 8 листопада 2005р, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати незаконним наказ  НОМЕР_2, про його звільнення за скороченням штатів за п.1 ст.40 КЗпП України, поновити його на роботі, стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з незаконним звільненням 1800грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими,  невідповідність  висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній інстанції позивач  ОСОБА_1  доводи апеляційної скарги підтримав.

Представники відповідача Волошина А.А., Шестак Л.А., Ісаєнко А.Г. та представник третьої особи - генерального директора ДП „Шахтарськантрацит" Мандриченко В.М. - Хамуляк Н.О. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, представників відповідача Волошину А.А., Шестак Л.А., Ісаєнко А.Г., представника третьої особи Хамуляк Н.О., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно виходив з положень п.1 ст.40 КЗпП України, який передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: 1)змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992р. „Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержало власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1   01 липня 2004р. був прийнятий на роботу виконуючим обов'язки директора дирекції по виробництву ДП „Шахтарськантрацит". Наказом   НОМЕР_3, він був звільнений з роботи в зв'язку із скороченням штату. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2005р, та виданим на його підставі наказом   НОМЕР_4, він був поновлений на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора дирекції по виробництву ДП „Шахтарськантрацит". Наказом  НОМЕР_2, він знову був звільнений з роботи в зв'язку із скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП України.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності штату управління, відповідачем дотримані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників, що підтверджується наказом по ДП „Шахтарськантрацит"   НОМЕР_1. „Про структурні зміни" та штатним розкладом, який введений в дію з 01 березня 2005р., згідно яких дирекція по виробництву ліквідована, посада директора по виробництву, передбачена штатним розкладом, який діяв на підприємстві з 01 грудня  2004р., скорочена. Факт скорочення штату працівників підтверджується також наступними штатними розкладами, які введені в дію з 01 червня 2005р, та з 01 листопада 2005р., що діяв на час звільнення позивача 10 січня 2006р., згідно яких посада директора по виробництву на підприємстві відсутня.

Згідно штатного розпису, який діяв на підприємстві з 01 грудня 2004р., штат керівників, фахівців та службовців апарату управління ДП „ПІахтарськантрацит" складав 126 одиниць. Згідно штатного розпису, який введений в дію з 01 березня 2005р., - 104 одиниці, а згідно штатного розпису, який введений в дію з 01 листопада 2005р.,- 90 одиниць.

Довід апеляційної скарги позивача про те, що суд не з'ясував чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади саме виконуючого обов'язки директора по виробництву, не ґрунтується на законі, оскільки в штатному розписі передбачаються посади, а не статус працівника, що обіймає вказану посаду (тимчасово виконує обов'язки або прийнятий на постійну роботу).

Апеляційний  суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що лризвільненньпозивача відповідачем дотримані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Суд першої інстанції встановив, що після поновлення позивача на роботі на підставі рішення апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2005р, позивач ОСОБА_1  в зв'язку з відсутністю у штатному розкладі підприємства посади, на яку він був поновлений, 08 листопада 2005р, був письмово попереджений про наступне вивільнення в зв'язку із скороченням штату апарату управління і посади директора по виробництву, тобто за два місяці до звільнення. Даний факт підтверджується письмовим повідомленням від 08 листопада 2005р, (а.с.76), на якому є підпис позивача.

Відповідно до частини 2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідач ці вимоги закону відносно позивача виконав.

З матеріалів справи встановлено, що позивачу при його попередженні про наступне звільнення були запропоновані наявні вакантні посади, в тому числі в апараті управління, а саме, першого заступника директора по економіці. Крім того, позивачу пропонувалися вакансії сторожа та прибиральника, від яких позивач відмовився, що підтверджується його написом на письмовому повідомленні від 08 листопада 2005р. (а.с.76).

Пропозиція позивачу вакансій сторожа та прибиральника була обумовлена тим, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2005р, позивач був поновлений на роботі саме тому, що йому не були запропоновані вакантні посади, які нижче посади директора по виробництву.

Судом першої інстанції встановлено, що на протязі з 08 листопада 2005р, по 10 січня 2006р, позивачу пропонувалися й інші посади, що підтверджується списком вакантних посад та професій, запропонованих позивачу. Так в апараті управління йому були запропоновані посади - заступник директора по економіці, головний гірник по транспорту виробничо-технічної дирекції, заступник технічного директора по виробництву гірничих робіт. Крім цього, йому пропонувалися посади в відокремлених  підрозділах, в тому числі заступник директора по виробництву відокремленого підрозділу „Шахта „Постниківська"; гірничий майстер ВП „Шахтоуправління ім.1 Травня", ВП „Шахта ім.Чапаева", ВП „Шахта „Постниківська", ВП „Шахта „Комуніст", гірничий майстер підземний ВП „Шахтоуправління „Шахтарське-Глубоке", ВП „Управління по монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання"; гірничий диспетчер ВП „Шахтоуправління „Шахтарське-Глубоке" та ВП „Шахта ім.Чапаева"; помічник начальника дільниці ВП „Шахта „Постниківська". Але від запропонованих посад позивач відмовився, що підтверджується його підписами на списку вакантних посад (а.с. 80).

Згідно довідки відповідача станом на 10 січня 2006р, в апараті управління підприємства була одна вакантна посада - заступника технічного директора по виробництву гірничих робіт. З матеріалів справи встановлено, що вказана посада пропонувалася позивачу, але від неї позивач також відмовився (а.с.99, а.с.80).

Суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача про те, що на момент його попередження про звільнення була вакантна посада головного інженера шахти „Комуніст", яка йому не запропонована, оскільки наказом    НОМЕР_5   ДП „Шахтарськантрацит" на цю посаду було призначено виконуючого обов'язки (а.с. 170). Станом на день звільнення позивача вказана посада також вакантною не була. Крім того, вказана посада після її звільнення з 12 квітня 2006р, була запропонована позивачу в порядку поворотного прийняття на роботу відповідно до ст.42-1 КЗпП України, але він від цієї посади відмовився, про що свідчить особистий напис позивача на адресованому йому листі від 12 квітня 2006р, (а.с. 159), який підтверджує, що наміру працювати на вказаній посаді у відокремленому підрозділі „Шахта „Комуніст", який знаходиться в іншому населеному пункті, позивач немає.

З рештою добір працівників - це право власника або уповноваженого ним органу, в даному випадку керівника ДП „Шахтарськантрацит". В протилежному випадку він позбавляється можливості в повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки по підбору та розміщенню кадрів та нести відповідальність згідно ст.38 Гірничого закону України та п.6 „Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств" (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002р. №294) за організацію високоякісної, плідної роботи працівників, здійснивши всі необхідні для цього заходи (забезпечення дотримання вимог гірничого законодавства, законодавства про працю, охорону праці, правил безпеки та технічної експлуатації, вимог трудової дисципліни). Одного небажання працівника зайняти запропоноване йому робоче місце (посаду) для подання до власника вимоги про надання іншої роботи недостатньо.

Згідно рішення апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2005р, позивач, посилаючись на порушення своїх прав при звільненні 31 травня 2005р., вказував, що йому при звільненні не були запропоновані наявні вакантні посади, в тому числі гірничого майстра, диспетчера, помічників начальника дільниці (а.с. 148-149). Але ж після поновлення на роботі позивач від пропозицій відповідача перейти на вакантні посади гірничого майстра, диспетчера, помічника начальника дільниці відмовився, що підтверджується списком вакантних посад та робітничих професій, запропонованих в.о. директора по виробництву  ОСОБА_1 (а.с.80).

Довід позивача про те, що відповідачем йому пропонувалася посада заступника генерального директора з охорони праці, він дав згоду на його переведення на цю посаду, але відповідач цей перевід не оформив, також не заслуговує на увагу.

З матеріалів справи встановлено, що  ОСОБА_2,  який працював на посаді заступника генерального директора з охорони праці з 2004р., був переведений на іншу посаду 17 лютого 2006р., тобто після звільнення позивача. Та обставина, що заступник

генерального директора з охорони праці  ОСОБА_2     27 грудня 2005р, написав заяву про його перевід на іншу роботу, в зв'язку з чим ця посада була запропонована позивачу, а ЗО грудня 2005р, до видання наказу  ОСОБА_2   від переводу відмовився, не впливає на висновки суду, оскільки відповідно до ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Крім того, на час відкликання   ОСОБА_2   ЗО грудня 2005р, заяв» про перевід на іншу роботу позивач заяву про його перевід на посаду заступника генерального директора з охорони праці не писав. На день звільнення позивача посада заступника генерального директора з охорони праці вакантною не була.

Довід апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем йому не була запропонована посада заступника генерального директора з капітального будівництва, також не заслуговує на увагу. Апеляційним судом встановлено, що  ОСОБА_3, який працював на посаді заступника генерального директора з капітального будівництва з червня 2005р., був звільнений з цієї посади в зв'язку із обранням на посаду Харцизького міського голови з  14 квітня 2006р. Тобто вказана посада на день

звільнення позивача вакавтною не була.

Відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації, допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що як на день отримання повідомлення про наступне звільнення, так і на день звільнення позивач не був членом профспілки підприємства, що позивач визнає, тому розірвання трудового договору з позивачем було проведено без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що в.о. генерального директора ДП „Шахтарськантрацит" Мандриченко В.М. не мав права на його звільнення, як робітника ДП „Шахтарськантрацит", яке діяло в 2003-2004р.р., бо його на це не уповноважувало Міністерство вугільної промисловості України, не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до п.7.2 Статуту ДП „Шахтарськантрацит", який затверджено Міністерством палива та енергетики України 18 квітня 2003р., та зареєстровано виконавчим комітетом Шахтарської міської ради 30 квітня 2003р., підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Відповідно до п.6.4 вказаного Статуту заступники керівника підприємства, керівники і спеціалісти підрозділів виконавчого апарату підприємства, у тому числі директор дирекції по виробництву, призначається на посаду і звільняється з посади керівником підприємства відповідно до діючого законодавства. Статутом не передбачено погодження призначення на посаду директора дирекції по виробництву і звільнення з цієї посади з органом управління майном, а саме, з Міністерством палива та енергетики, а зараз - з Міністерством вугільної промисловості України.

З наказів  НОМЕР_6   про прийняття позивача на роботу виконуючим обов'язки директора з виробництва та   НОМЕР_4  про поновлення  позивача  на  роботі  на  посаді  виконуючого   обов'язки  директора  з  виробництва встановлено, що вони підписані генеральним директором ДП „Шахтарськантрацит" без будь-якого погодження з Міністерством.

Доводи позивача про те, що на час його звільнення вказаний Статут ДП „Шахтарськантрацит" був недійсним, оскільки з грудня 2004р. відбувалася реорганізація ДП „Шахтарськантрацит", яке було створено в 2003р. та саме на якому він працював, що з 26 травня 2005р, було створене нове підприємство ДП „Шахтарськантрацит", керівник якого не мав права на звільнення працівників ДП „Шахтарськантрацит", яке діяло з 2003р., не ґрунтуються на законі.

Згідно Статуту ДП „Шахтарськантрацит", який затверджено Міністерством палива та  енергетики  України   18   квітня  2003р.,  та зареєстровано  виконавчим комітетом Шахтарської міської ради 30 квітня 2003р., ДП „Шахтарськантрацит" засноване на державній власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 07 березня 2003р. №116 „Про реорганізацію ДХК „Шахтарськантрацит" та ДХК „Жовтеньвугілля" і належить до сфери управління Міністерства палива та енергетики України. Вказане підприемство було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі   підприємств та організацій України 30 квітня 2003р. та йому присвоєно ідентифікаційний код 32299510, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Після цього підприємство дійсно знаходилося в стадії реорганізації, починаючи з серпня 2004р. до травня 2005р., що підтверджується наказами Міністерства палива та енергетики України №492 від 18 серпня 2004р., №809 від 21 грудня 2004р. (а.с.47, 54), але наказом Мінпаливенерго №237 від 26 травня 2005р, процедура припинення його діяльності була припинена та відновлена його господарська діяльність (а.с.59).

Відповідно до ст.111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 24 січня 2006р. ДП „Шахтарськантрацит", яке має ідентифікаційний код 32299510, первинно зареєстровано 30 квітня 2003р. та відповідні зміни щодо суб'єкта реєстрації внесені 24 січня 2006р., що підтверджує, що до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запису про припинення ДП „Шахтарськантрацит" не вносилося.

Згідно титульного листа Статуту ДП „Шахтарськантрацит", який затверджено Міністерством палива та енергетики України 18 квітня 2003 р., державна реєстрація змін до нього проведена 24 січня 2006р, (а.с.34) і з 24 січня 2006р. Статут ДП „Шахтарськантрацит" діє в новій редакції, яка затверджена наказом Міністерства вугільної промисловості України №25 від 19 січня 2006р, (а.с. 154).

Згідно нової редакції Статуту ДП „Шахтарськантрацит" засноване на державній власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 07 березня 2003р. №116 „Про реорганізацію ДХК „Шахтарськантрацит" та ДХК „Жовтень вугілля" і належить до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, що було зазначено і в наступній редакції Статуту.

Тобто, твердження позивача про те, що для знову створеного з 26 травня 2005р. ДП „Шахтарськантрацит" Статут ДП „Шахтарськантрацит", який затверджено Міністерством палива та енергетики України 18 квітня 2003р., та зареєстровано виконавчим комітетом Шахтарської міської ради 30 квітня 2003р., є недійсним, що з 26 травня 2005р, створене зовсім інше підприємство, є неспроможними.

Положення п.7.2 Статуту ДП „Шахтарськантрацит" (затверджено Міністерством палива та енергетики України 18 квітня 2003р., зареєстровано виконавчим комітетом Шахтарської  міської ради   30 квітня 2003р.), що діяв на час  звільнення позивача, про те, що підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати, відповідають частині 3 ст.64 Господарського кодексу України, згідно якого підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Суд не може втручатися в господарську діяльність підприємства, обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Підприємство має на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис.

Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що накази ДП „Шахтарськантрацит"  НОМЕР_1   „Про структурні зміни" та  НОМЕР_7 „Про структурні зміни", якими передбачене скорочення чисельності штату ДП „Шахтарськантрацит" в зв'язку із скороченням витрат на утримання апарату управління, видані керівником ДП „Шахтарськантрацит" у межах своїх повноважень.

На підставі наказу  НОМЕР_1  ДП „Шахтарськантрацит" була створена комісія  з  розгляду  питань  про  скорочення  штату,  повноваження  якої підтверджені наказом НОМЕР_7.

Доводи позивача про те, що наказ ДП „Шахтарськантрацит"  НОМЕР_1 „Про структурні зміни" є незаконним, а створена на підставі цього наказу комісія з розгляду структури та скороченню штату є неправомочною, оскільки з 22 грудня 2004р. по 25 травня 2005р. ДП „Шахтарськантрацит", що видало наказ, не існувало, спростовуються Статутом ДП „Шахтарськантрацит" та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, згідно яких ДП „Шахтарськантрацит", яке створено в 2003р., існує до теперішнього часу і свою діяльність не припиняло.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав для скасування рішення комісії з розгляду структури та скорочення штату апарату управління від 15 лютого 2005р., протоколів засідання комісії з розгляду структури та скорочення штату від 28 жовтня 2005р, та від 08 листопада 2005р., які не мають нормативного характеру, не має.

Доводи позивача про те, що суд не з'ясував чи мав він переважне право на залишення на роботі відповідно до ст.42 КЗпП України у порівнянні з іншими працівниками апарату управління ДП „Шахтарськантрацит", не ґрунтуються на законі, оскільки скороченню підлягала одиниця директора з виробництва, яка в апараті управління була одна.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме, що суд без оголошення у судовому засіданні долучив до матеріалів справи документи (його заява про прийняття у члени НПГУ від 02 серпня 2005р., його заява від 01 серпня 2005р, про вихід з професійної спілки ДП „Шахтарськантрацит", протокол засідання профкому апарату управління ДП „Шахтарськантрацит" від 02 серпня 2005р., витяг з протоколу засідання профкому НПГУ шахти „Постниківська" від 02 серпня 2005р., наказ  НОМЕР_4  про поновлення ОСОБА_1  на роботі, лист голови теркому професійної спілки працівників вугільної промисловості від 14 грудня 2005р, без зазначення адресату щодо можливості ОСОБА_1  займати керівні посади, характеристика на ОСОБА_1, посадова інструкція заступника технічного директора по виробництву гірничих робіт), а в наступному, оголосивши їх у судовому засіданні, не вирішив питання щодо їх залучення до матеріалів справи; судом без винесення ухвали відхилено його клопотання про витребування у відповідача відповідних документів; в судовому засіданні 18 травня 2005р, суд не дав йому можливості оголосити його клопотання про витребування у відповідача додаткових документів та заяву про відвід судді, які він додав до апеляційної скарги; його заяву  про відвід судді від 04 травня 2005р,  суд розглядав не в нарадчій кімнаті, а видалившись невідомо куди, підстави для відводу судді розглянув не всі.

Відповідно до частини 3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Вказані позивачем процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи.

Заява позивача про відвід судді від 04 травня 2006р, вирішена судом відповідно до вимог ст.20 та ст.24 ЦПК України і в задоволенні відводу судді позивачу було відмовлено обгрунтовано.

З матеріалів справи встановлено, що суд 04 травня 2006р, оголосив по справі судові дебати та на клопотання позивача надав йому строк для підготовки до судових дебатів до 18 травня 2006р. В судових дебатах 18 травня 2006р, позивач оголосив своє клопотання від 18 травня 2006р., яке він додав до апеляційної скарги. Зі змісту цього клопотання встановлено, що воно стосується обставин, які судом вже з'ясовувалися, тому у суду не було підстав повертатися до з'ясування обставин у справі. З заяви про відвід судді від 18 травня 2006р., яка додана до апеляційної скарги, та в судовому засіданні не оголошувалася, встановлено, що вона не містіть якихось інших підстав для відводу, крім тих, що вже були викладені в заяві позивача від 04 травня 2006р.

Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дав їм належну оцінку. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу позивача   ОСОБА_1   відхилити.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2006р, залишити без змін.   Ухвала набирає законної сили з моменту ЇЇ проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: