Справа № 22-6707/06 Категорія 39
Головуючий у 1 інстанції Волкова Н.Ю. Доповідач Соломаха Л.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької B.C.
суддів Соломахи Л.І., Лук'янової С.В.
при секретарі Скосар Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Шахта „Комсомолець Донбасу" про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відкритого акціонерного товариства „Шахта „Комсомолець Донбасу" на рішення Кіровського міського суду Донецької області від 26 травня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
04 липня 2005р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства „Шахта „Комсомолець Донбасу" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди. Він посилався на те, що з 08 лютого 2006р, працював у відповідача сторожем дитячого садка „Казка". Наказом НОМЕР_1, він звільнений з роботи на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за прогули. З таким формулюванням причини звільнення він не згодний, бо ніяких прогулів він не робив. В середині березня 2005р, завідуюча дитячим садком „Казка" запропонувала йому звільнитися за власним бажанням в зв'язку із переходом на пенсію за віком та надала йому зразок заяви про звільнення, посилаючись на пропозиції керівництва про звільнення працівників, які досягли віку 65 років. Він погодився і написав заяву про звільнення в зв'язку із переходом на пенсію з 31 березня 2005р. Завідуюча сказала, що з 01 квітня 2005р, він може не виходити на роботу. 04 квітня 2005р, він відвіз заяву до відділу кадрів шахти, де інспектор по кадрах запропонувала йому змінити формулювання причини звільнення, виключити з неї „в зв'язку із переходом на пенсію". Він з цим не погодився і залишив заяву про своє звільнення без виправлення причини звільнення, на що інспектор по кадрах попередила його, що в такому випадку він буде звільнений за прогул. 3 01 квітня 2005р, він на роботу не виходив, останнім днем його роботи було 31 березня 2005р. В графік роботи на квітень 2005р, його не ставили. В червні 2005р, він отримав рекомендований лист, в якому відповідач його повідомляв, що він звільнений за прогули з 31 березня 2005р. Але ж 31 березня 2005р, він був на роботі, за цей день йому проведена оплата праці і ніяких прогулів він не робив.
Внаслідок неправомірних дій відповідача йому заподіяна моральна шкода, бо відповідач незаконно звільнив його за прогули. Звільнення за прогул він сприйняв як образу.
Позивач ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача змінити йому формулювання причини його звільнення з „звільнений за ст.40 п.4 КЗпП України (за прогули)" на „звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку із переходом на пенсію". Він також просив стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 10000грн. (а.с.2-3).
04 листопада 2005р, під час розгляду справи позивач змінив свої позовні вимоги, про що надав суду письмову заяву, в якій просив поновити його на попередній роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток та моральну шкоду (а.с.96). Вказана письмова заява подана без додержання вимог ст.119 ЦПК України. Крім просьби позивача в ній більш нічого не зазначено.
Рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 21 листопада 2005р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі сторожем дитячого садка „Казка" ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу". На його користь з ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3010грн. 41коп. та на відшкодування моральної шкоди 300грн.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2006р, рішення Кіровського міського суду Донецької області від 21 листопада 2005р, скасовано, справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи позивач ОСОБА_1 16 травня 2006р, надав суду письмову заяву, в якій відмовився від позову в частині зміни формулювання причин. звільнення, посилаючись на те, що фактично йому змінено формулювання причини звільнення. Крім того, він відмовився від позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що не бажає бути поновленим на попередню роботу. ОСОБА_1 просив закрити провадження по справі у вказаних частинах. В цій же заяві він зазначив, що свій первинний позов підтримує в частині стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди в сумі 10000грн. (а.с. 177).
Ухвалою Кіровського міського суду Донецької області від 16 травня 2006р, суд прийняв часткову відмову ОСОБА_1 від позову та закрив провадження по справі в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня його поновлення на роботі та в частині зміни формулювання причини його звільнення.
Згідно протоколу судового засідання від 24 травня 2006р, позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 01 квітня 2005р, по 21 червня 2005р, в сумі 1054грн. 93коп. та на відшкодування моральної шкоди 10000грн., посилаючись, що така йому заподіяна внаслідок незаконного звільнення за прогули, яких він не робив (а.с.204зв-205).
Рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 26 травня 2006р, позов ОСОБА_1 до ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. З ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за затримку видачі трудової книжки (вимушений прогул) з 01 квітня 2005р, по 21 червня 2005р, у сумі 1054грн. 93коп. без утримання податку з доходу фізичних осіб та на відшкодування моральної шкоди 200грн. З ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 51грн.
В апеляційній скарзі відповідач ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" просить рішення суду скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду про затримку видачі трудової книжки обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.
В апеляційній інстанції представник відповідача Ясиненко Д.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову позивачу в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 в суд апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.247).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Ясиненко Д.В., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які склалися між сторонами регулюються ст.23 5 частиною 4 КЗпП України та ст.237-1 КЗпП України.
Відповідно до частини 4 ст.23 5 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу пpaцiвникoві виплaчyєтьcя середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 08 лютого 2005р, працював сторожем дитячого садка „Казка", що знаходиться на балансі ВАТ. „Шахта „Комсомолець Донбасу".
Суд встановив, що наприкінці березня 2005р. Євтушевська Л.С., завідуюча господарством дитячого садка „Казка", яка тимчасово виконувала обов'язки завідуючої дитячим садком, за пропозицією заступника директора шахти по соціальній сфері запропонувала позивачу ОСОБА_1 написати заяву про звільнення в зв'язку із переходом на пенсію. ОСОБА_1 написав таку заяву, вказавши останнім днем його роботи 31 березня 2005р. Вказану заяву Євтушевська Л.С. передала заступнику директора шахти по соціальній сфері, який підписав заяву. Пізніше заява ОСОБА_1 про звільнення у зв'язку із переходом на пенсію була підписана також помічником директора по кадрам Ужвою А.В. та директором ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" і була передана секретарем директора особисто помічнику директора по кадрам Ужві А.В. для вирішення за суттю, що підтверджується поясненнями помічника директора по кадрам Ужва А.В. у судовому засіданні. Але заява ОСОБА_1 не одержала свого вирішення за суттю, за вказаною заявою навіть не було підготовлено проекту наказу. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 раніше вже звільнявся „в зв'язку із переходом на пенсію" та згідно колективного договору отримував грошову допомогу в зв'язку із переходом на пенсію, ОСОБА_1 було запропоновано змінити в заяві причину звільнення, виключивши з неї „в зв'язку із переходом на пенсію".
Суд встановив, що 05 квітня 2005р, позивач ОСОБА_1 приходив до помічника директора по кадрам Ужви А.В., відмовився змінювати причину свого звільнення та вимагав видати йому трудову книжку з будь-якими записами, але трудова книжка йому видана не була.
Суд встановив, що вперше позивач був попереджений про необхідність одержати трудову книжку лише 14 червня 2005р, та одержав її 21 червня 2005р. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_1 про звільнення, яка була підписана першим керівником підприємства, відповідала вимогам ст.38 КЗпП України, яка серед підстав для звільнення за власним бажанням передбачає і звільнення у зв'язку із переходом на пенсію та не встановлює обмеженість кількості звільнень з такої причини. У відповідача були підстави для звільнення позивача за власним бажанням. Питання щодо виплати позивачу грошової допомоги у зв'язку із звільненням через перехід на пенсію слід було вирішувати відповідно до діючого законодавства та колективного договору. Підстав для повернення ОСОБА_1 вже підписаної керівником підприємства заяви про звільнення у відповідача не було. ОСОБА_1 свого наміру продовжити роботу не висловлював, заяву про повернення йому заяви про звільнення не писав, факт повернення йому заяви заперечує. Факт повернення заяви позивачу відповідачем в суді належним чином не доведений. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач затримав позивачу видачу трудової книжки з 01 квітня 2005р, по 21 червня 2005р., в зв'язку з чим на підставі ст.23 5 частини 4 КЗпП України стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.
Виходячи з того, що право позивача на своєчасне отримання трудової книжки було порушено, суд дійшов висновку, що порушення цих прав позивача призвело до його моральних страждань, на відшкодування, яких стягнув з відповідача 200 грн. Проте з висновком суду про задоволення позовних вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди погодитися не можливо, оскільки він не відповідає обставинам справи та зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку в день звільнення.
Відповідно до п.2.4 „Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993р. №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за №110) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п.4.1 „Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" з 08 лютого 2005р. Наказом голови правління-директора ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" НОМЕР_1, він був звільнений за прогули за ст.40 п.4 КЗпП України з 31 березня 2005р, (а.с. 15-16). Будь-який інший наказ про його звільнення до 14 червня 2005р, не видавався і запис про звільнення в трудову книжку ОСОБА_1 була внесена відповідачем саме на підставі наказу НОМЕР_1.
Відповідно до п.4.2 „Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. З матеріалів справи встановлення, що 14 червня 2005р, позивач на роботі був відсутній, тому після видання наказу НОМЕР_1, відповідач відповідно до п.4.2 „Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" направив йому листа НОМЕР_2, про необхідність отримання трудової книжки. Позивач визнає, що вказаний лист він отримав, після чого 21 червня 2005р, з'явився до відповідача і отримав трудову книжку.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач ОСОБА_1 16 травня 2006р. надав суду письмову заяву, в якій відмовився від позову в частині зміни формулювання причини звільнення, вказаної в наказі НОМЕР_1 про його звільнення. Крім того, він відмовився від позову в частині поновлення його на роботі в зв'язку із незаконним звільненням за прогули на підставі наказу НОМЕР_1.
Ухвалою Кіровського міського суду Донецької області від 16 травня 2006р., яка на час ухвалення судом першої інстанції рішення набула чинності, провадження по справі в частині зміни формулювання причини звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі в зв'язку із відмовою позивача в цій частині від позову закрито, в зв'язку з чим у суду першої інстанції при ухваленні рішення не було підстав перевіряти наявність у. позивача права на отримання трудової книжки 31 березня 2005р, в зв'язку із поданням ним заяви про звільнення за власним бажанням в зв'язку із переходом на пенсію та наявність у відповідача підстав для видачі позивачу трудової книжки 31 березня 2005р.
Як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на теперішній час наказ НОМЕР_1, про звільнення позивача за прогули за ст.40 п.4 КЗпП України незаконним не визнано, формулювання причини звільнення позивача також не змінено. Таким чином, єдиною підставою для внесення відповідачем запису у трудову книжку позивача про його звільнення є наказ НОМЕР_1, про звільнення позивача за прогули за ст.40 п.4 КЗпП України, тому законних підстав вважати, що відповідач повинен був видати позивачу трудову книжку на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням не має. Висновок суду про те, що відповідач затримав позивачу видачу трудової книжки з 1 квітня 2005р, до 21 червня 2005р, не відповідає обставинам справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач не порушив законодавство про працю щодо часу видачі позивачу трудової книжки, у відповідача не було підстав для видачі позивачу трудової книжки до 14 червня 2005р, (до видання наказу про його звільнення), а дії відповідача щодо порушення прав позивача на звільнення за власним бажанням позивачем на час ухвалення рішення судом першої інстанції не оскаржувалися і саме за заявою позивача провадження по справі в цій частині закрито.
Оскільки відповідач своєчасно, а саме, 14 червня 2005р., повідомив позивача про необхідність отримання трудової книжки, письмову заяву про пересилання трудової книжки поштою позивач відповідачу не направляв, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки (вимушеного прогулу) не має. Доводи позивача про те, що фактично йому змінено формулювання причини звільнення, не відповідають обставинам справи. На підставі пізніше скасованого рішення Кіровського міського суду Донецької області від 21 листопада 2005р., яке в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, та виданого на його підставі наказу НОМЕР_3, позивачу в трудову книжку 22 листопада 2005р, був внесений запис про те, що запис про його звільнення за прогули є недійсним, що він поновлений на роботі сторожем (а.с. 177). Після чого позивач з 22 листопада 2005р, був звільнений з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України на підставі наказу НОМЕР_4. Будь-які зміни в наказ НОМЕР_1, відповідачем не вносилися.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не порушив законодавство про працю щодо часу видачі позивачу трудової книжки, а моральну шкоду позивач пов'язував з затримкою видачі йому трудової книжки, підстав для стягнення на користь позивача компенсації на відшкодування моральної шкоди не має.
Виходячи з позовної заяви (а.с.2-3) позивач заподіяння йому моральної шкоди також пов'язував з його незаконним звільненням, але від позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення та поновлення на роботі він відмовився, провадження по справі в цій частині закрито, тому вважати, що відповідач порушив права, позивача під час звільнення, в зв'язку з чим заподіяв позивачу моральну шкоду, підстав у суду не має.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, тому відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу в задоволені позову до ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням суду першої інстанції з ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу" на користь держави стягнутий судовий збір в сумі 51грн.
Відповідно до частини 5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, позивач ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнений на підставі п.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито", підстав для стягнення з відповідача судового збору не має. Керуючись ст.307, ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відповідача - відкритого акціонерного товариства „Шахта „Комсомолець Донбасу" задовольнити.
Рішення Кіровського міського суду Донецької області від 26 травня 2006р, скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Шахта „Комсомолець Донбасу" про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Судді: