Справа № 2а-2996/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    9 грудня 2010 року                             місто Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді – Загороднюк В.І.

при секретарі – Міневич Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А2238 про стягнення грошової компенсації замість речового майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А2238, посилаючись на те, що після звільнення з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу, військова частина А2238, в який він перебував на речовому забезпеченні, не виплатила йому грошову компенсацію замість речового майна на загальну суму 8525 (Вісім тисяч п’ятсот двадцять п’ять) грн. 45 коп. Вказану суму позивач прохає стягнути з відповідача.

Позивач, який належним чином і завчасно був повідомлений про день, час і місце розгляду справи, подав до суду письмову заяву, в який він підтримав позов і прохав розглянути справу за його відсутності.

Представник військової частини А2238  Оксенчук С.С., яка діє за дорученням, і яка належним чином і завчасно була повідомлена про день, час і місце розгляду справи, також надала до суду письмову заяву, в який вона позовні вимоги не визнала та прохала розглянути справу без представника військової частини А2238.

Суд, з’ясувавши обставини справи за відсутністю сторін, та перевіривши ці обставини доказами, дійшов висновку про те, що позов заявлено обґрунтовано, а тому він підлягає задоволенню з таких підстав.  

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам служби, стимулює закріплення кваліфікованих кадрів.

Статтею 9-1 зазначеного вище Закону передбачено, зокрема, здійснення речового забезпечення військовослужбовців за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а також встановлено право військовослужбовців на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості таких предметів, виплата якої здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час»,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, визначено, що військовослужбовці звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Як встановлено у судовому засіданні з наданих сторонами доказів, позивач наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 11 жовтня 2010 року № 1081 був звільнений з військової служби в запас за пунктом «г» частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» (у зв’язку із проведенням організаційних заходів) з правом носіння військової форми одягу та відповідно до наказу голови військового місцевого суду Одеського гарнізону від 15 жовтня 2010 року № 88 з 31 жовтня 2010 року виключений зі списків військовослужбовців військового місцевого суду Одеського гарнізону, знятий з усіх видів забезпечення.

На час звільнення з військової служби позивач був також знятий з речового забезпечення у військовій частині А2238 з 31 жовтня 2010 року на підставі наказу командира військової частини А2238 від 26.10.2010 року № 584. Цим ж наказом оголошена сума заборгованості військової частини А2238 за належне позивачу до видачі речове майно, яка складає 8525 (Вісім тисяч п’ятсот двадцять п’ять) грн. 45 коп.

За наведених обставин вбачається, що суб’єктом владних повноважень всупереч наведеним вище вимогам законодавства позивачу неправомірно відмовлено у видачі грошової компенсації замість речового майна, а тому є усі законні  підстави для захисту права позивача у сфері публічно-правових відносин шляхом визнання протиправним зазначеної бездіяльності військової частини А2238 та стягнення з неї належних позивачу коштів.

При цьому суд не приймає до уваги посилання суб’єкта владних повноважень на норми Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ, яким було призупинено дію положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» в частині отримання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна, оскільки на підставі наведених вище актів та норм статі 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-ХІІ, статей 18, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV вважає, що призупинення гарантованого державою права військовослужбовців на отримання ними грошової компенсації замість речового майна, суперечить вимогам названих актів та статтям 17, 21, 22 і 48 Конституції України.

    Так, Конституція України в ст.17 виділяє військовослужбовців як осіб, котрі потребують додаткових гарантій держави, зокрема гарантій соціального захисту. Дані гарантії передбачені, передусім, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та іншими названими вище нормативними актами і передбачають таке достойне забезпечення професійної діяльності військовослужбовців, щоб вони могли надійно захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечити її економічну і інформаційну безпеку.

    Крім того, ст.22 Конституції України передбачає заборону звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Стаття 48 Конституції України гарантує громадянам, у т.ч. військовослужбовцям, право на достатній життєвий рівень, котрий забезпечується, між іншим, і грошовою компенсацією замість речового майна.

В пункті 3 мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2002 від 20 березня 2002 року, яке має преюдиційне значення, зазначено, що багато з таких пільг, котрі встановлені законодавством України для вищезазначених категорій громадян, котрі перебувають на службі у державі, являються не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності даної категорії громадян, ефективного функціонування відповідних державних органів.

Пунктом 6 названого Рішення Конституційного Суду України також підкреслено, що компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування громадян, необхідною складовою їх конституційних прав, і звуження змісту та обсягу таких прав шляхом прийняття нових законів або внесення змін в існуючі закони відповідно до ст.22 Конституції України не допускається.

Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ мають право оцінювати зміст любого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору їх відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати її як акт прямої дії. До того ж, суд зобов’язаний застосувати Конституцію України  у випадку, коли закон, прийнятий після введення в дію Конституції і суперечить їй.

Отже, Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ, на думку суду, у цій конкретній справі, повністю суперечить вказаним положенням Конституції України, а тому судом не застосовується при вирішенні цього спору у сфері публічно-правових відносин.

Більш того Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ не скасував самого права військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість речового майна, а лише тимчасово призупинив реалізацію цього права в цей частині тільки для військовослужбовців, які перебувають на військовій службі. Положенням же про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, встановлені умови і порядок отримання грошової компенсації замість речового майна військовослужбовцями, які звільнені з військової служби.

    Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність військової частини А2238 щодо невидачі ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна.

Стягнути з військової частини А2238 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна в сумі 8525 (Вісім тисяч п’ятсот двадцять п’ять) грн. 45 коп. і судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд міста Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним направленням копії апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя