Справа № 22-6035/2005 p.             Головуючий у 1 інстанції Гусинський М.О.

Категорія     30                                     Доповідач Санікова О.С.

РІШЕННЯ         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 серпня 2006 року                            Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

суддів: Санікової О.С, Біляєвої О.М.

при секретарі Кошмак Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною    скаргою    ОСОБА_1   на   рішення    Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року   за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про вселення до жилого будинку, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2005 року ОСОБА_1  звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що з відповідачкою він перебував у зареєстрованому шлюбі з червня 1993 року. В період шлюбу вони придбали домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.  Договір купівлі-продажу від 28 березня 1994 року був оформлений на відповідачку.

За ініціативою відповідачки шлюб був розірваний, після чого відповідачка встановила на вхідні двері будинку додаткові замки, ключі від яких йому не надала, у зв'язку з чим він позбавлений можливості проживати у будинку. Добровільно відповідачка не пускає його у будинок, тому він вимушений ночувати у знайомих, друзів і навіть на роботі.

Вважає, що відповідачка порушує його житлові права, тому просив постановити рішення, яким вселити його у будинок.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції про належність будинку тільки відповідачці є безпідставними; суд проігнорував той факт, що квартира, в якій він проживав з відповідачкою до придбання будинку і яка була продана в період шлюбу, була приватизована і на нього, тому будинок є спільною власністю подружжя, тобто і його. Судом також не враховано, що одночасно із позовом про вселення він звернувся до суду і з позовом про розподіл спірного будинку.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач і його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідачка і її представник в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, вважаючи рішення законним і обгрунтованним.

Судом  першої інстанції встановлено,  що  житловий  будинок,  розташований  за адресою:  АДРЕСА_1  належить ОСОБА_2  на підставі договору купівлі-продажу   від   28   березня   1994   року,   посвідченого   Першою   слов'янською державною нотаріальною конторою.

Відповідно довідки Слов'янського міського відділу реєстрації актів цивільного стану 5 червня 1993 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1і ОСОБА_2, який був розірваний 12 травня 2005 року рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 не проживає у спірному будинку, виселився з нього добровільно.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга піддягає задоволенню, рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини між сторонами не можуть регламентуватися ст.64 ЖК України, якою позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

Разом з тим, із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить захистити його житлові права як власника частки майна, тобто жилого будинку, у спільній власності подружжя, оскільки відповідачка перешкоджає йому користуватися належною йому часткою будинку. Виходячи з цього апеляційний суд вважає, що посилання позивача на ст.64 ЖК України, яка регулює права і обов'язки членів сім'ї наймача жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, є помилковим. А оскільки право позивача порушено, воно підлягає захисту відповідно до норм Закону України „Про власність" та норм сімейного законодавства.

Відповідно до ст. 303 ч.З ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що сторони у теперішній час не перебувають у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_1  дійсно не проживає у АДРЕСА_1, з якого виселився добровільно, будинок належить на праві власності ОСОБА_2, позивач ОСОБА_1 не надав суду ніяких доказів належності йому спірного будинку або його частки.

Проте такий висновок суду не є правильним.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 31 п.4 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 червня 1993 року.

Із пояснень сторін вбачається, що спочатку вони проживали у двокімнатній кваритирі  АДРЕСА_2.   Згідно розпорядження виконкому Слов'янської міської ради від 3 вересня 1993 року зазначена квартира була приватизована. Право на приватизацію у зазначеній квартирі використали ОСОБА_2, ОСОБА_1 і  ОСОБА_3  у равних частках.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2   пояснила, що зазначена квартира була продана і за кошти від продажу квартири був придбаний спірний будинок. Із ксерокопії паспорта ОСОБА_1  вбачається, що він прописаний у будинку АДРЕСА_1    з 27 вересня 1994 року.

При цьому відповідачка не заперечувала, що після розірвання шлюбу з відповідачем, він у спірному будинку не проживає і вона не згодна з тим, щоб він проживав у будинку, оскільки вважає, що він не має на нього права і крім того у нього на праві власності є будинок, який належить йому після смерті матері, в якому він проживає.   Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач має частку у спільному майні подружжя, а саме будинку, тому його право користування зазначеним майном повинно бути захищеним.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про власність" майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Відповідно до ч.2 ст.48 зазначеного Закону власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Відповідно до ст. 55 Закону України „Про власність" власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Як було встановлено в судовому засіданні із пояснень сторін відповідачка перешкоджає позивачу проживати у спірному будинку, тим самим порушуючи його право користування часткою у спільному майні подружжя, тому позовні вимоги позивача про вселення у жилий будинок підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303,307 ч.1 п.2, 309, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року скасувати.

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про вселення задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 до жилого будинку  АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.

Судді: