ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №22а-819/07 Головуючий суддя у 1-ій
Категорія статобліку - 23 інстанції - К.В. Проскуряков
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2007 року м.Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Проценко О.А. (доповідач)
суддів - Коршуна А.О., Туркіної Л.П.,
при секретарі - Серьогіна О.В.
за участі представників:
позивача - Іоффе В.Л., Тихонов О.В.
відповідача - Вовк Д.В., Козиряцький О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі
на постанову господарського суду Запорізької області від 16.04.07р. в адміністративній справі №5/23/07-АП
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури», м. Запоріжжя
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.10.06р. №0000141313/1 у певній частині,
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод високовольтної апаратури» звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.10.06р. №0000141313/1 в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1478,23грн., в тому числі за основним платежем 404,18грн., 1074,05грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позов обґрунтовано тим, що відповідач неправомірно зробив висновок про необхідність оподаткування грошових сум, надміру витрачених працівниками позивача під час закордонного відрядження, отже позивач правомірно не стягнув із зазначених сум податок з доходів фізичних осіб, оскільки вони були отримані працівниками ОСОБА_1. та ОСОБА_2. не для власних потреб, а як представницькі витрати в межах кошторису витрат на відрядження, затвердженого підприємством.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на визначення представницьких витрат, наведене у «Нормах коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 12.11.93р. N88, якими до таких витрат віднесено витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю. На думку відповідача витрати працівників позивача ОСОБА_1. та ОСОБА_2. не є витрати приймаючої сторони. Посилаючись на пп.4.2.15. п.4.2. ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03р. N 889-IV, згідно з яким до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону, відповідач вважає оскаржуване рішення правильним.
Постановою господарського суду Запорізької області від 16.04.07р. в адміністративній справі №5/23/07-АП позов задоволений з підстав непорушення граничного строку повернення надміру витрачених коштів, що є єдиною підставою для нарахування штрафу у розмірі 15% таких сум згідно з пп.9.10.3. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03р. N 889-IV, та здійснення витрачання грошових коштів на організацію стенду на виставці та здійснення представницьких витрат, з метою залучення до співробітництва з позивачем потенційних контрагентів - відвідувачів виставки, в тому числі на придбання квітів, продуктів харчування тощо, а не на власні потреби працівників.
Не погодившись з постановою суду, відповідач в апеляційному порядку оскаржує дану постанову, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апелянт стверджує, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, а саме: ст.159 КАС України, наказ Міністерства фінансів України від 12.11.93р. N88 «Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання», ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92р. №13-92, пп.4.2.15. п.4.2. ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 р. N 889-IV. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції того, що представницькі витрати є витратами приймаючої сторони; такі витрати не є компенсаційними у розумінні п.1.4. «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98р. №59 або наданими під звіт.
Позивач проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін як таке, що винесено з урахуванням всіх обставин, які мають значення для справи, та на підставі чинних законодавчих актів.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
На підставі акту «Про результати виїзної планової перевірки Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури» (код за ЄДРПОУ - 05755559) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.03р. по 31.03.06р.» від 21.07.06р. №14/08-03/ 05755559, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000141313/0, яким ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури» визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 5465,97грн., в тому числі 1995,18грн. за основним платежем та 3470,79 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Позивач оскаржив у порядку апеляційного узгодження податкового зобов'язання, передбачене п.5.2.2. п.5.2. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00р. №2181-III, зазначене податкове повідомлення-рішення. За результатами оскарження у порядку апеляційного узгодження податкового зобов'язання, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 06.10.06 р. №0000141313/1, яким ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури» визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 6274,33грн., в тому числі 1995,18 грн. за основним платежем та 4279,15 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
У судовому порядку позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення від 06.10.06р. №0000141313/1 в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1478,23грн., в тому числі 404,18 грн. за основним платежем, 1074,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Пунктом п.2.3. Акту перевірки встановлені випадки, коли до сукупного оподатковуваного доходу робітника підприємства не включався дохід, що утворився в результаті надміру витрачених коштів, отриманих платниками податку на відрядження або під звіт. Підприємством було відряджено:
- працівника ОСОБА_1., згідно наказу про відрядження №683 від 20.09.03р., авансовий звіт від 14.10.03р. №124 для участі у виставці у м.Мінську. Працівнику ОСОБА_1. зараховано суму надміру витрачених коштів (представницькі витрати) у зазначеному відрядженні у розмірі 501,00грн. у рахунок авансу. Кошти витрачені на оплату продуктів харчування, квітів, інших товарів. Зазначену суму не включено до суми місячного оподатковуваного доходу за жовтень 2003 року;
- працівника ОСОБА_2., згідно наказу про відрядження №642 від 29.09.03 р., авансовий звіт від 12.10.05р. №ВА-1151 для участі у виставці у м.Мінську. Даному працівнику зараховано суму надміру витрачених коштів (представницькі витрати) у вказаному відрядженні у розмірі 1541,00 грн. у рахунок авансу. Кошти витрачені на оплату продуктів харчування, квітів, інших товарів. Зазначену суму не включено до суми місячного оподатковуваного доходу за жовтень 2003 року.
З акту перевірки також виходить, що на суму надмірно витрачених коштів у 2005 році не утримано штраф, передбачений пп.9.10.3. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03р. N 889-IV у розмірі 15% від суми надмірно витрачених коштів, не повернутих у касу підприємства у визначений пп.9.10.2 вказаного Закону строк. Матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти, видані у різні періоди працівникам ОСОБА_1. та ОСОБА_2., були надані під звіт для здійснення представницьких витрат у межах кошторису витрат на відрядження, затвердженого підприємством.
Відповідно до п.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 р. №13-92 до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у статті 5 цього Декрету.
Пунктом 1.2. ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03р. N 889-IV визначено, що дохід це - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
До складу загального місячного оподатковуваного доходу, відповідно до
пп.4.2.15. п.4.2. ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від
22.05.03р. включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником
податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені
законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з п. 9.10 ст. 9 цього
Закону. А до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу
платника податку не включаються такі доходи, що не підлягають відображенню в
його річній податковій декларації, тобто суми коштів, отриманих платником
податку на відрядження або під звіт з урахуванням норм п. 9.10 ст. 9 цього
Закону.Відповідно до п.9.10. Закону України «Про податок з доходів фізичних
осіб» від 22.05.03 р. N 889-IV, податковим агентом платника податку при
оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким
платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку,
є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над
сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з
підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств"
Згідно із п.2.15. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затв. постановою НБУ від 19.02.01 р. N 72, видача готівкових коштів під звіт на відрядження здійснюється відповідно до чинних нормативно-правових актів України.
З матеріалів справи виходить, що працівники позивача ОСОБА_1. та ОСОБА_2. не витрачали грошові кошти на власні потреби, не привласнювали собі отримане за угодами, по яких розрахувались коштами підприємства. Отримане за такими угодами (квіти, продукти харчування) використовувалось під час проведення виставки для пригощення представників потенційних партнерів, які виявляли інтерес до продукції ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури».
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем здійснювались представницькі витрати.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зауважує, що наказом Міністерства фінансів України від 15.06.1995 N 104/94 «Про внесення змін до наказу від 12 листопада 1993 року N 88, встановлено, що норми положення, визначені наказом Міністерства фінансів і Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 року "Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання", в частині, що регулюють витрати госпрозрахункових підприємств і організацій, слід вважати такими, що втратили чинність. Однак зазначеним наказом Міністерства фінансів України від 15.06.1995р. N104/94 не визнаний недійсним пункт 1 «Норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 12.11.93р. N88, яким надане загальне визначення терміну представницьких витрат, до яких віднесено витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю. Недійсними визнані лише окремі норми положення, у зв'язку із введенням в дію Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР.
Суд першої інстанції правильно вказав на те, що презентуючи діяльність та продукцію ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури», працівник ОСОБА_1. на 10-й ювілейній виставці «Енергетика. Екологія. Енергозбереження. Електротехніка», що проводилась у 2003 році, та працівник ОСОБА_2. на виставці «Енергетика. Екологія. Енергозбереження. Електротехніка» здійснювали прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули на виставки за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.
Крім того, пунктом 18 «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати"», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99р. N318, до адміністративних витрат віднесено такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що працівники позивача своєчасно подали звіти про використання коштів, наданих на відрядження, отже є неправомірним застосування штрафу у розмірі 15 відсотків суми надміру витрачених коштів, крім того, відповідачем не доведено надмірне використання коштів, виданих на відрядження.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі - залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Запорізької області від 16.04.07 р. в адміністративній справі №5/23/07-АП - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця до Вищого адміністративного суду України у відповідності до ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.А.Проценко
Судді: А.О. Коршун
Л.П. Туркіна
Ухвалу складено у повному обсязі 19.11.07р.