Справа № 22-6045 Головуючий у 1 інстанції Шальєва В.А.
Категорія 11 Доповідач Біляєва О.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької B.C.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Личкатій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства „Донецький металургійний завод" (далі - ВАТ „ДМЗ") до ОСОБА_1 про стягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2005 року ВАТ „Донецький металургійний завод" звернувся в суд з даним позовом.
Позивач посилався на те, що 13 вересня 2002 року між позивачем, Донецьким Національним Університетом та ОСОБА_1 був укладений контракт НОМЕР_1 про навчання за рахунок замовника. Згідно п.3.1 контракту ВАТ „ДМЗ" зобов'язалось здійснити оплату навчання. Оплата за два роки навчання підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 4138 гр.
У 2004 році ОСОБА_1 отримав освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра. ЗО листопада 2004 року відповідач звільнився з підприємства по переводу в ЗАТ „Донецьксталь - металургійний завод", не відпрацювавши 3 роки за отриманою спеціальністю та кваліфікацією, чим порушив п.4.4.1 контракту та додаткової угоди до нього. В зв'язку з цим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 4138 гр., що сплачені за навчання, та судові витрати. В ході розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги, зазначивши підставами для стягнення суми порушення відповідачем п.п.4.4.2; 4.4.3, згідно яким студент не надав по закінченню літньої екзаменаційної сесії 2004 року довідку про успішність складання іспитів та розірвав трудові відносини до закінчення терміну дії договору.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 23 лютого 2006 року позов задоволений, з відповідача на користь ВАТ „ДМЗ" стягнута плата за навчання 4138 гр., судовий збір 51 гр. ОСОБА_1, не погодившись із судовим рішенням, звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства, та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування скарги ОСОБА_1 посилається на те, що в вересні 2004 року він особисто передав начальнику бюро технічного навчання відділу кадрів ВАТ „ДМЗ" всі необхідні документи, в тому числі довідку про успішне складання іспитів. Однак позивач не здійснив плату за навчання за 1-й семестр 2004-2005 учбового року та не повідомив про відмову в оплаті, чим порушив п.3.1, п.6.1 договору. 30 листопада 2004 року він за ініціативою підприємства та за його згодою був переведений на інше підприємство - ЗАТ „Донецьксталь" на підставі п.5 ст.36 КЗпП України; перевід мав місце в зв'язку з реорганізацією підприємства. Крім цього, позивач посилався на пункти додаткової угоди, які не відповідають номеру пунктів в його екземплярі. В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної ск Представники позивача Мірошниченко І.В. та Високовський Є.Ю. просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав. Згідно статті 309 ч.І п.З ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції встановив, що 13 вересня 2002 року між ВАТ „ДМЗ", Донецьким Національним Університетом та ОСОБА_1 був укладений договір про навчання, за умовами якого позивач брав на себе обов'язок оплатити навчання відповідача. Відповідно до п. 3.1 контракту, позивач здійснив оплату навчання відповідача за два роки навчання в загальній сумі 4138 гр. Контрактом передбачено, що відповідач повинен був надавати інформацію про успішність навчання та відпрацювати на ВАТ „ДМЗ" за отриманою спеціальністюі та кваліфікацією не менш ніж 3 роки. Але з вересня 2004 року ОСОБА_1 не надав інформацію про успішність навчання та звільнився на інше підприємство по переводу, чим порушив свої зобов'язання за договором.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушив умови договору, належним чином не виконав зобов'язання, передбачені договором, тому плату за навчання, яку вніс позивач, підлягає стягненню. Але з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права. З матеріалів справи видно, що між сторонами та Донецьким Національним Університетом відповідно до статті 626 ЦК України 13 вересня 2002 року був укладений договір НОМЕР_1 про навчання фахівця з вищою освітою за рахунок замовника з повною оплатою за прискореною програмою та додаткова угода НОМЕР_2 до договору (а.с. З-4). Договір, згідно ст.629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.3.1 договору ВАТ „ДМЗ" зобов'язане своєчасно сплатити навчальному закладу за весь строк навчання з 01 вересня 2002 року по 30 червня 2005 року загальну вартість освітньої послуги 6207 гривень згідно зі строками, встановленими цим договором. Як видно з платіжних доручень, підприємство частково виконало свої обов'язки, сплативши вартість навчання за 2002-2003, 2003-2004 учбові роки в загальній сумі 4138 гр. (а.с.7,11-13).
Обов'язки студента, яким є ОСОБА_1, передбачені додатковою угодою. Згідно п.4.4.2 додаткової угоди, в разі відчислення Студента за академічну неуспішність або інші порушення, передбачені Уставом вузу; звільнення з підприємства до закінчення обумовленого контрактом строку роботи за порушення трудової дисципліни, порушення діючого трудового законодавства або за власним бажанням, Студент або. випускник учбового закладу, відшкодовує. Замовнику витрати, шо сплачені Замовником за його цільову підготовку.
Обов'язок відшкодування оплати навчання при звільненні з інших підстав договором та додатковою угодою не передбачені. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30 листопада 2004 року звільнений з ВАТ „ДМЗ" на підставі ст.36 п.5 КЗпП України по переводу в ЗАТ „Донецьксталь" -металургійний завод (а.с.6). Ця підстава звільнення не передбачена п.4.4.2 додаткової угоди як обов'язок відповідача відшкодувати витрати, що сплачені підприємством на навчання. Пункти 4.4.1 та 4.4.3, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, не містять обов'язку студента відшкодувати витрати на навчання. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Порушення вказаних пунктів може бути підставою для припинення дії договору, згідно п.6.1 договору.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 4138 гр., що сплачені підприємством на навчання, не ґрунтуються на договорі. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги ВАТ „Донецький металургійний завод" не підлягають задоволенню. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, апеляційний суд на підставі ст.309 ч.І п.З ЦПК України скасовує рішення і ухвалює нове, яким відмовляє в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307 ч.І п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Донецька суду від 23 лютого 2006 року скасувати. В задоволенні позову відкритого акціонерного товариства „Донецький металургійний завод" до ОСОБА_1 про стягнення суми відмовити. Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.