Cправа № 2-8250/10    

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

14 грудня 2010 року                                                         м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

                головуючого судді Домусчі Л.В.,

                при секретарі – Бобуйок О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування своїх вимог, позивачка посилалась на те, що 13.06.2009р. в 13 г. 00 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої відбувся наїзд на позивачку автомобілем ТОЙОТА д.н. НОМЕР_1  під керуванням ОСОБА_2 Внаслідок ДТП ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яка виразилася у сильних душевних стражданнях, фізичному болю в результаті психоемоційного стресу, почастішанні гіпертонічних кризів, значному посиленню запаморочення, погіршенню зору. Оскільки шкода була завдана джерелом підвищеної небезпеки, то позивачка просила стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 20 000 грн.

Також на підставі заяви від 15 червня 2010р. (а.с. 15) позивачка збільшила позовні вимоги та просила також стягнути на її користь 200 грн., у якості судових витрат, які вона понесла при сплаті за послуги нотаріусу за видачу довіреності.

У судовому засіданні представник позивачки, ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності, підтримав позовні вимоги в повному обсягу.

Представник відповідачки, ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності, заперечував проти позовних вимог з тих підстав, що вини відповідачки у ДТП немає, у зв’язку з чим просив відмовити у позовних вимогах в повному обсягу.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, оглянувши матеріали адміністративної справи, матеріали №559 про відмову у порушенні кримінальної справи, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 13.06.2009р. в 13 г. 00 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбувся наїзд на ОСОБА_1 автомобілем ТОЙОТА д.н. НОМЕР_1  під керуванням ОСОБА_2

Згідно Акту судово-медичного дослідження №2119 (а.с.54-55) Позивачці було завдано легкі тілесні ушкодження.

З постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 24.07.2009р.затверженої начальником ВДАІ ГУМВС України в Одеській області 24.07.2009р. (а.с. 56) вбачається, що було відмовлено в порушенні кримінально справи, з якої вбачається що внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, які згідно судового-медичного обстеження №2119 від 20.07.2009р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Матеріали по відношенню до водія ОСОБА_2 за порушення вимог п.п.10.9,18.1.,2.10 ПДР передані у встановленому порядку для застосування адміністративних заходів.

Також 24.07.2009р. було винесено ще одну постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками ч.1 ст.135 КК у відношенні ОСОБА_2, з якої вбачається, що пілся наїзду водієм ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_1, ОСОБА_2 вийшла з свого автомобіля, підійшла до пішохода ОСОБА_1, яку підняли з проїзної частини сторонні особи, та після цього пішли з місця пригоди, а водій ОСОБА_2 сіла в свій автомобіль та з місця пригоди поїхала, а ОСОБА_1 самостійно пішла в напрямку свого попереднього руху.(а.с.57).

Також судом встановлено , що позивачка є інвалідом першої групи у зв’язку з захворюванням по зору безстроково з  січня 2008р та потребує постійного стороннього догляду (а.с.5).

Таким чином посилання представника позивача на ту обставину, що ОСОБА_1 не змогла самостійно покинути місце ДТП  та те  що вона не може самостійно пересуватися по квартирі у зв’язку з погіршенням зору спростовується обставинами справи.

Відповідно до листа від 11.08.2009р. за вих. №04/1-6495-09  наданого Прокуратурою одеської області підстав для скасування прийнятого рішення по матеріалам перевірки не знайдено.

Відповідно до Постанови Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2009р. по справі №3-4953/2009р.  ОСОБА_2 було притягнено до адміністративної відповідальності по ст. 122-4 КпАП, щодо залишення місця ДТП та припинено провадження в частині притягнення до адміністративної відповідальності в порядку ст. 124 КпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення. (а.с. 33).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином суд доходить висновку про відсутність вини відповідачки в здійсненні наїзду на позивачку.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, законом не ставиться можливість покладення відповідальності за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду в залежність від наявності вини заподіювача. В даних правовідносинах цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від його вини.

Таким чином суд не приймає заперечення представника відповідача, щодо необхідності  відмовити в позовних вимогах, оскільки відсутня вина відповідачки.

Відповідно до ст. 23 ЦП України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зі змісту п.5 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки позивачка не в повному обсягу обґрунтувала причинний зв’язок між настанням ДТП та завданням їй моральної шкоди внаслідок розладу здоров’я, не в повному обсягу обґрунтувала чим вона керувалася коли просила стягнути саме цю суму, з урахуванням конкретних обставин справи, а також керується принципами розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивачки підлягає стягненню 500 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суд не приймає витрати у розмірі 200грн., понесені позивачкою по сплаті послуг нотаріусу на видачу довіреності від 15 червня 2010р., як судові, оскільки зі змісту вказаної довіреності не вбачається, що вона видавалася саме для представництва інтересів у цій цивільній справі, оскільки згідно вказаної довіреності представнику позивачки надається право також представляти інтереси ОСОБА_1 і з інших питань в органах страхування, БТІ та РОН, у судових органах будь-якої ланки та в інших підприємствах, установах, організаціях, в податкових органах та інше.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням вимог ст.88 ЦПК України, з відповідачки підлягають стягненню на користь держави судові витрати у розмірі 128,5 грн., з яких 120 грн. витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 8,5 грн. витрати по сплаті державного мита з розгляду питання про стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 61, 88, 209, 212- 215, 218   ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 (п’ятсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь держави   витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 (сто двадцять) грн.  та  витрати по сплаті державного мита з розгляду питання про стягнення моральної шкоди у розмірі 8,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.

    Суддя                                                                         Домусчі Л.В.