Справа № 22ц-862/2011р. Головуючий в 1 інстанції: Новосьолова Г.М.
Категорія_________ Доповідач: Коротенко Є.В.
У Х В А Л А
Іменем України
11 січня 2011 року
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого – судді Коротенка Є.В.
суддів – Заіка В.В., Гаврилюка В.К.
при секретарі – Давиденко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „РЕМО” на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2010 року за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „РЕМО” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
встановила:
Позивач 14 червня 2010 року звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на наступні обставини.
З серпня 2006 року він працював у ТОВ ВКФ «Ремо» на посаді юрисконсульта. Згідно до наказу № 46/к від 28 травня 2010 року його було звільнено 02 квітня 2010 року за п.4 ст.40 КЗпП України за скоєні прогули без поважних причин.
Вважає звільнення незаконним, оскільки:
- в наказі № 46/к від 28 травня 2010 року відповідач не зазначив коли саме стався прогул, не визначив конкретну дату коли позивач був відсутній на роботі без поважних причин;
- відповідач видав наказ № 46/к від 28 травня 2010 року про звільнення лише після спливу двох місяців з моменту, начебто, вчинення прогулу, звільнивши позивача з 02 квітня 2010 року, чим порушив вимоги ст.148 КЗпП України;
- відповідач порушив вимоги ст.149 КЗпП України, не витребувавши у позивача письмові пояснення стосовно дисциплінарного проступку.
Крім того, наказом № 25/к від 23 березня 2010 року директора ТОВ ВКФ «Ремо» він (позивач) вже був звільнений с посади юрисконсульта цього підприємства за п.3 ст.40 КЗпП України. З цим наказом він був ознайомлений 31 березня 2010 року, після чого мав намір оскаржити його в судовому порядку, але його (позивача) на територію підприємства не впускали, копію вказаного наказу йому так вручена і не була. З вищевказаних причин на робоче місце він попасти не мав змоги, будь-яких листів від роботодавця він не отримував, крім листа-запрошення № 6 від 17.05.2010 року на засідання профспілкового комітету. Про анулювання 24 березня 2010 року наказу № 25/к від 23 березня 2010 року до часу повторного його звільнення вже наказом № 46/к від 28 травня 2010 року він (позивач) нічого не знав.
Крім того, відповідач не виплатив йому нараховану, але несплачену заробітню плату за березень 2010 року у сумі 1519 грн.
Вважає, що дії ТОВ ВКФ «Ремо» щодо його звільнення з посади юрисконсульта наказом № 46/к від 28 травня 2010 року є неправомірними та (з урахуванням уточнених та доповнених позовних вимог) просив суд поновити його на роботі на посаді юрисконсульта ТОВ ВКФ «Ремо», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 14533 грн. 33 коп., нараховану, але несплачену заробітню плату за березень 2010 року у сумі 1519 грн. та стягнути на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Р ішенням Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2010 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ „РЕМО” були задоволені частково.
Суд поновив ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ТОВ ВКФ „РЕМО” з 02 квітня 2010 року, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9934 грн. 50 коп. та на користь держави судовий збір у розмірі 99 грн. 35 коп.
Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць було допущене до негайного виконання.
Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, ТОВ ВКФ „РЕМО” звернулось з апеляційною скаргою на нього, вважає його незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, відповідно до ч.1 ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення , не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений з посади юрисконсульта ТОВ ВКФ «Ремо» з 02 квітня 2010 року наказом № 46/к від 28 травня 2010 року (а.с.6), оскільки був відсутній на роботі саме з 02 квітня 2010 року (а.с.20).
Таким чином, на думку судової колегії, ТОВ ВКФ «Ремо», застосувавши до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення лише 28 травня 2010 року, дійсно порушило вимоги ст.148 КЗпП України, пропустивши встановлений зазначеною нормою права місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення.
Крім того, ТОВ ВКФ «Ремо», застосовуючи до ОСОБА_1 28 травня 2010 року зазначене дисциплінарне стягнення, порушило і вимоги ч.1 ст.149 КЗпП України, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Такі письмові пояснення ОСОБА_1 надані не були, пропозиції їх надання позивачем від відповідача не надходили.
Також в наказі № 46/к від 28 травня 2010 року відповідач не зазначив коли саме стався прогул, не визначив конкретну дату коли позивач був відсутній на роботі без поважних причин.
Розглядаючи справу, судова колегія приймає до уваги, що наказом № 25/к від 23 березня 2010 року директора ТОВ ВКФ «Ремо» позивач вже був звільнений с посади юрисконсульта цього підприємства за п.3 ст.40 КЗпП України (а.с.23). З цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, що підтверджується його підписом на вказаному документі. Як убачається із книги реєстрації наказів по кадрам ТОВ ВКФ «Ремо», наказ № 25/к від 23 березня 2010 року був анульований 24.03.2010 року (а.с.25-звор.), але про скасування наказу ОСОБА_1 повідомлений не був, підтверджень його ознайомлення з таким анулюванням в матеріалах справи не міститься.
Згідно із ст.235 КЗпП України , у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, на думку судової колегії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ„РЕМО” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому судова колегія вважає, що розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обгрунтованими і здійснені місцевим судом у повній відповідності до діючого законодавства.
При таких обставинах судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів апелянт суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст.304, п.1 ст.307, 308, 314-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „РЕМО” на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2010 року за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „РЕМО” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відхилити.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: