Справа № 2-4270/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2009 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І.,

при секретарі судового засідання Шер - Алієвой В.В.,

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

В Малиновський районний суд м. Одеси з позовною заявою про розірвання шлюбу звернулася ОСОБА_1. Посилаючись на те, що вона з відповідачем не ведуть спільного господарства, не мають шлюбних стосунків, у її чоловіка є інша жінка, втрачено почуття любові та поваги. В зв’язку з наведеним позивачка вважає подальше збереження шлюбу неможливим та просила суд постановити рішення, яким розірвати зареєстрований з відповідачем ОСОБА_2 шлюб, а також визначити місце проживання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір’ю ОСОБА_1.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, про що надав суду відповідну письмову заяву. Згідно з ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, 18 березня 1993 року між позивачкою і відповідачем був зареєстрований шлюб, про що зроблено актовий запис під № 151 від 18.03.1993 року Центральним відділом РАГС м. Одеси (а.с. 2). У шлюбі народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачкою (а.с. 4).

Сторони у судовому засіданні підтвердили, що сімейне життя між сторонами не склалося, шлюб існує лише формально та зберегти його неможливо. За згодою сторін визначили місто проживання дитини з позивачкою.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім’ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде протирічити інтересам чоловіка та дружини, а також інтересам неповнолітньої дитини.

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. За наведених обставин суд задовольняє позовні вимоги позивачки про розірвання шлюбу, оскільки побудови сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки ( ст. 1 СК України).

Керуючись ст. ст. 1, 3, 15, 24, 112 Сімейного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 209, 212, 213 - 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 18 березня 1993 року Центральним відділом РАГС м. Одеси, актовий запис під № 151, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвати.

При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути з ОСОБА_2 державне мито у розмірі 25 гривень 50 коп.

Від сплати держмита при видачі свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звільнити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк зі дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.