Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 – 79 / 11 Головуючий у 1 інстанції: Скользнева Н.Г.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«12» січня 2011року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною та зобов’язання провести перерахунок, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною та зобов’язання провести перерахунок.
В позовній заяві зазначав, що 13.11.2007 року між ним та відповідачем був укладений Кредитний договір № 010/02-2/588/1 за умовами якого Банк надав йому кредит на споживчі цілі в сумі 840000,00 грн. строком до 12.11.2017 року під 12,75 % річних.
15 грудня 2008 року між ним та відповідачем була підписана Додаткова угода № 2 до Кредитного договору, згідно до якої процентна ставка за кредитним договором була підвищена до 17 % річних. Вважає, що додаткова угода повинна бути визнана недійсною, оскільки вона суперечить його законним майновим інтересам і не відповідає внутрішній волі, тому що вона була підписана під психологічним тиском представників банку.
Посилаючись на зазначене, просив суд визнати додаткову угоду № 2 від 15.12.2008 року до кредитного договору №010/02-2/588/1 від 13.11.2007 року недійсною, зобов’язати відповідача провести перерахунок платежів відповідно до процентної ставки 12,75% річних, визначеної в Кредитному договору № 010/02-2/588/1 від 13.11.2007 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
До вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься і волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.
Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оспорювана позивачем додаткова угода №2 від 15 грудня 2008 року укладена у письмовій формі з додержанням вимог ст. 203 ЦК України, п озивачем не надано, а в судовому засіданні не встановлено , доказів для визнання оспорюваного правочину недійсним.
При вирішенні даного спору судом з достатньою повнотою та всебічністю досліджено надані сторонами докази, вірно встановлено фактичні обставини справи і визначено відповідно до них правовідносини та правильно застосовано норми матеріального й процесуального права.
Доводи ОСОБА_3 про те, що додаткову угода №2 ,якою підвищена процентана ставка до 17 % було укладено під впливом психологічного тиску працівників банку , без його вільного волевиявлення , не знайшли свого підтвердження, хоча з достатньою повнотою перевірялися судом.
Зокрема, судом вірно встановлено, що 13.11.2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 010/02-2/588/1 за умовами якого банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в сумі 840000,00 грн. строком до 12.11.2017 року під 12,75 % річних.. Сторони кредитного договору дійшли згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки у 17% , уклавши 14 серпня 2008 року додаткову угоду №1. Процентна ставка за кредитним договором змінена не додатковою угодою №2, як зазначає позивач, а додатковою угодою №1. 3 грудня 2008 року ОСОБА_3 звернувся до банку з заявою про реструктуризацію боргу і 15 грудня сторони уклали додаткову угоду №2, відповідно до якої відсоткова ставка залишилася в розмірі 17% та був узгоджений графік погашення боргу за кредитом.
Апеляційна скарга обґрунтовується обставинами, які були предметом перевірки і оцінки суду.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді