Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 – 66/ 11 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.
Суддя-доповідач: Пільщик Л. В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«12» січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ОСОБА_3 ,
Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області,
Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2010 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Запорізької області ,прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя, Головного Управління УМВС в Запорізькій області ,Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області, Ленінського РВ ЗМУ УМВС України, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до прокуратури Запорізької області ,прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя, Головного Управління УМВС в Запорізькій області ,Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області, Ленінського РВ ЗМУ УМВС України, Державного казначейства України,Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури
В позовній заяві зазначав, що 19.02.2004 року відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України та 20.02.2004 р. відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, згодом його дії були перекваліфіковані на ч.2 ст. 368 КК України. Під час досудового слідства у нього було вилучено кошти в сумі 3 500 грн., які були визнані речовими доказами по справі, та було накладено арешт на 1/3 частини належної йому квартири АДРЕСА_1.
19.12.2005 року вироком Ленінського районного суду, його було засуджено за ч. 1 ст.364 КК України, за ч.1 ст.368 КК України - виправдано.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17.04.2006 р. вирок Ленінського районного суду був скасований і справа направлена для проведення додаткового розслідування.
Після проведення додаткового розслідування справа знову була направлена на розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
29.11.2006 року ухвалою Ленінського районного суду справа повернута прокурору Ленінського району для проведення додаткового розслідування .
31.10.2007 року прокуратурою Ленінського району його дії було перекваліфіковано на ч.2. ст. 192 КК України та справу направлено до Ленінського РВ ЗМУ УМВС України.
Після неодноразових звернень до посадових осіб Ленінського РВ ЗМУ УМВС України 17.12.2008 року йому була вручена копія постанови про закриття кримінальної справи від 10.11.2007 р, в якій було зазначено про скасування підписки про невиїзд та про скасування арешту майна. Однак в цій постанові не було вирішено питання про повернення вилучених грошових коштів у сумі 3 500 грн. та не роз'яснено куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодування шкоди і поновлення порушених прав.
11.03.2009 р. постановою прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя постанова слідчого Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України про закриття вище зазначеної справи була скасована, справа повернута до Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України.
15.05.2009 р. винесено постанову про закриття кримінальної справи за п.2 ст. 6 КПК України, та в постанові зазначено, повернути ОСОБА_3 вилучені грошові кошти в сумі 3500 грн. та скасувати накладений арешт на майно. Про цю постанову дізнався з відповіді заступника прокурора Запорізької області від 12.06.2009 року №04/2/1/322-09 на скаргу на постанову прокуратури Ленінського района від 11.03.2009 року.
Внаслідок незаконних дій з боку органів прокуратури, слідства він відчував моральні й фізичні страждання, що було викликано приниженням його честі, гідності та ділової репутації. Тому вважає, що незаконними діями притягнення до кримінальної відповідальності йому була завдана моральна шкода, яку він оцінив в 122 686,30 грн.
Крім того, завдана матеріальна шкода, яка складається з втраченої заробітної плати – 45425,33 грн., незаконно вилучених грошових коштів з урахуванням інфляції - 6412,00 грн. та оплати на здійснення запиту до Державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. – 61,00 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України матеріальну шкоду в розмірі 51898,33 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 122686,30 грн. та зняти арешт з належної йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2010 року в якості співвідповідача до участі у справі залучено Головне Управління УМВС України в Запорізькій області.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2010 року позов задоволено частково.
Визначено відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 в сумі 26000 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державним Казначейством України на користь ОСОБА_3, зазначеної суми з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_3 ,Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути за рахунок державного бюджету України на його користь завдану йому органами дізнання, досудового слідства та прокуратури матеріальну шкоду в розмірі 6 630,50 грн., моральну шкоду в розмірі 55825,60 грн., зняти арешт з належної йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення не оскаржує.
В апеляційній скарзі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області , посилаючись на недоведеність заподіяння позивачу шкоди , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі Головне управління Державного казначейства України в Запорізькій області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відсутність правових підстав для відшкодування шкоди ОСОБА_3 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оскільки Державне казначейство України судом першої інстанції не викликалося в судове засідання , для урівноваження інтересів було запропоновано надати докази, які вони могли подати суду першої інстанції (а.с.35, т.2). Нові докази не надано, у судовому засіданні представник Державного казначейства України проти апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечував, апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області визнав, посилаючись на відсутність підстав для відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку , що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Суд обґрунтовано визнав , що ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди , оскільки він був притягнутий до кримінальної відповідальності із застосуванням запобіжного заходу підписки про невиїзд незаконно .
Факт того, що порушена в 2004 році кримінальна справа відносно ОСОБА_3 органом досудового слідства закрита за п.2 ст.6 КПК України у зв’язку з відсутністю у діянні складу злочину, відповідачі не оспорюють.
Висновок суду про право позивача на відшкодування моральної шкоди відповідає встановленим обставинам справи , вимогам Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ст.1176 ЦК України .
Відповідно до ст. 1176 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя ( ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду").
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Судом встановлено, що 19.02.2004 року відносно ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України та 20.02.2004 р. відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, згодом його дії були перекваліфіковані на ч.2 ст. 368 КК України.
19.12.2005 року вироком Ленінського районного суду, його було засуджено за ч. 1 ст.364 КК України, за ч.1 ст.368 КК України - виправдано.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17.04.2006 р. вирок Ленінського районного суду був скасований і справа направлена для проведення додаткового розслідування.
Після проведення додаткового розслідування справа знову була направлена на розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
29.11.2006 року постановою Ленінського районного суду справа повернута прокурору Ленінського району для проведення додаткового розслідування .
31.10.2007 року прокуратурою Ленінського району обвинувачення змінено на ч.2. ст. 192 КК України та справу направлено до Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області . Постановою від 10 листопада 2008 року кримінальна справа закрита у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.192 КК України .
11 березня 2009 року зазначена постанова була скасована заступником прокурора Ленінського району м. Запоріжжя .
Постановою слідчого СВ Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області від 15 травня 2009 року кримінальна справа закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину, передбаченого ч.2 ст.192 КК України
Викладені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 під слідством і судом перебував майже 4 роки, справа двічі закривалася за п.2 ст.6 КПК України, останній раз -15 травня 2009 року. Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, застосування міри запобіжного заходу підписки про невиїзд, ОСОБА_3 ,вочевидь , зазнав моральних втрат, був обмежений в пересуванні, вільному обранні свого місця проживання та перебування, відчував емоційну напругу та хвилювання.
Тому доводи апеляційних скарг про недоведеність заподіяння моральної шкоди ОСОБА_3 та про відсутність підстав для її стягнення є такими ,що суперечать нормам матеріального права і обставинам справи.
Проте судове рішення в частині стягнення моральної шкоди підлягає зміні в зв'язку з неправильним застосуванням законодавства при визначенні її розміру. При наявності заподіяння громадянинові моральної шкоди її розмір визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом ( ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" ).
Відповідно до п. 9 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Розгляд справи судом першої інстанції відбувався 21 вересня 2010 року та згідно з Законом України „ Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” N 1646-VI від 20.10.2009 розмір мінімальної заробітної плати складав 888 грн. Суд же розрахунки провів із 630 грн. і фактично стягнув компенсацію за завдану моральну шкоду на користь ОСОБА_3 у розмірі меншому від мінімального.
Крім того, суд визнав , що позивач перебував під слідством і судом з 19 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року. Між тим, постанова про закриття кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.192 КК України, винесена 10 листопада 2008 року. Окрім того, зазначена постанова 11 березня 2009 року була скасована заступником прокурора Ленінського району м. Запоріжжя і знову позивач перебував під слідством. Кримінальна справа закрита у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину постановою від 15 травня 2009 року. Таким чином, позивач перебув під слідством і судом 46 місяців і 28 днів .
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати та час перебування ОСОБА_3 під слідством і судом, подані докази заподіяння моральної шкоди, виходячи з наявності підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, рішення в частині стягнення моральної шкоди підлягає зміні з визначенням цієї шкоди у розмірі сумі 41676,80 грн. (888х46 міс. і 28 дн.)
Відмовляючи у позові про повернення вилучених коштів у сумі 3500 грн. ,суд послався на те, що зазначена сума врахована при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди. Проте з таким висновком не можна погодитися, оскільки суд всупереч вимогам закону ототожнив поняття матеріальна та моральна шкода.
Розглядаючи вимоги щодо матеріальної шкоди ,суд не звернув уваги на те, що ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" встановлений порядок визначення розміру та відшкодування зазначеної шкоди, а саме: в місячний термін з дня звернення громадянина відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, які провадили слідчі дії чи розгляд справи, визначають розмір завданої шкоди, про що виносять постанову (ухвалу).
У разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити цю постанову до прокуратури або суду.
Оскільки слідчі дії стосовно закриття кримінальної справи провадив орган досудового слідства, то цей орган у місячний термін з дня звернення громадянина вишрубовує всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить відповідну постанову.
Із матеріалів справи вбачається, що слідчим Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області прийнята постанова від 15 травня 2009 року, якою визначено про зняття арешту з майна та повернення ОСОБА_3 грошей у сумі 3500 грн ,які у нього були вилучені .
Зазначена постанова ОСОБА_3 не оскаржена до суду в порядку ст.12 Закону, тому вимоги про зняття арешту з квартири і повернення вилучених коштів не може бути розглянута в межах даної справи. До того ж , як пояснив ОСОБА_3,під час перебування справи в суді апеляційної інстанції, кошти в сумі 3500 грн. йому повернуті і ,як вбачається з витягу про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборони відчуження майна, вилучено запис про заборону відчуження 1\3 частини квартири по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3(а.с. 112 т.2).
За таких обставин рішення в частині відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди підлягає скасуванню як ухвалене з порушенням зазначеного порядку із залишенням заяви в цій частині без розгляду.
Така правова позиція щодо порядку вирішення вимог про відшкодування матеріальної шкоди викладена Судовою палатою у цивільних справах Верховним Судом України в ухвалах від 3 червня 2009 року, 30 вересня 2009 року.
У вирішенні решти вимог судове рішення не оскаржується.
Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області відхилити.
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2010 року змінити в частині визначення розміру моральної шкоди ,збільшивши до 41676 грн.80 коп.
В частині відмови у задоволенні позовних про відшкодування матеріальної шкоди рішення скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_3 про зняття арешту з квартири, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної вилученням грошових коштів у сумі 3500 грн., залишити без розгляду.
У решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: