АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ  

Справа № 22-534/2011 р.           Головуючий у 1-й інстанції:   Панкєєв О.В.  

Суддя-доповідач:   Сапун О.А.  

  УХВАЛА  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

 12 січня 2011 року                                    м. Запоріжжя

 Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

 головуючого:      Пільщик Л.В.,

суддів:                 Краснокутської О.М.,

Сапун О.А.,

при секретарі      Петровій О.Б.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   ОСОБА_2  на рішення   Хортицького районного суду    м. Запоріжжя від 29 листопада 2010 року   по справі за позовом   ОСОБА_2 до ОСОБА_3  , Запорізкої міської ради, треті особи: ОП Запорізьке міське бюро технічної інвентаризації ( далі ОП ЗМБТІ ), обслуговуючий кооператив «Дніпро» ( далі ОК «Дніпро» ), Запорізька обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів України (далі ЗООВСА України ), про визнання недійсним свідоцтва про право власності на гараж, -

  ВСТАНОВИЛА :  

03  липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право, і просив зобов'язати відповідачку припинити дії, що порушують його право на користування гаражем АДРЕСА_1.

У вересні 2009 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_3, виконавчого комітету Запорізької міської ради, ОП ЗМБТІ, в якому просила поновити строк для звернення до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він пропущений з поважних причин, та визнати недійсними рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 294/10 від 30 вересня 2002 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на гараж АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2002 року про право власності ОСОБА_3 на гараж АДРЕСА_1.  

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2009 року зазначені позови об’єднані в одне провадження, а 09 червня 2010 року ухвалою суду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення дій, що порушують його право, залишено без розгляду ( а. с. 58,120 ).

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2010 року  в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 29 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

В засідання апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_2, її представник ОСОБА_5, представники третіх осіб не з’явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, про причини неявки суд не сповістили.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_3, представника ОК «Дніпро», які просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.    

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.    

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.  

Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.  

Правові наслідки самочинного будівництва визначені у статті 376 ЦК України, яка передбачає можливість знесення самочинного будівництва   за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування  , і то лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.  

За позовом громадянина таке рішення може бути ухвалено на підставі статті 391 ЦК України в разі доведеності ним відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення перешкод в інший спосіб.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведений факт порушення відповідачем її права власності і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні нею цих прав.  

Як встановлено, спірний гараж не являється самочинною спорудою, оскільки як складова частина гаражного комплексу у 1988 році був виготовлений на замовлення спілки автомотолюбителів за відповідним проектом і встановлений на відведеній для цієї мети земельній ділянці.

Подальша реорганізація спілки автомотолюбителів, судові спори з приводу майнового комплексу між її правонаступниками у господарському суді, низка правочинів по відчуженню майнового комплексу не являються достатньою підставою для висновку про те, що відповідач здійснив у 1988 році самочинне будівництво спірного гаражу ( а. с. 4,6,7,11 ).

ОСОБА_3 являється членом гаражного кооперативу, розташованого на спірній земельній ділянці і створеного у 1995 році в процесі реорганізації землекористувача. Як на момент реорганізації спілки автомотолюбителів, так і на час набуття позивачем права власності на автостоянку гаражний комплекс, в тому числі і гараж АДРЕСА_1, вже існував. 10 жовтня 2001 року на вказаний гараж складено технічний паспорт, 06 листопада 2002 року на ім’я ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а 11 грудня 2002 року право власності на гараж було зареєстровано за ним в ОП ЗМБТІ ( а. с. 4,7,51,52,97 ).  

Доводи апелянта про те, що тільки він являється належним землекористувачем, а відповідач порушує його право як землекористувача, неспроможні.

Відповідно до Державного акту на право користування землею, виданого 27 січня 1986 року виконкомом міської ради, користувачем земельної ділянки, на якій розташований майновий комплекс позивача і гаражний комплекс кооперативу «Дніпро», користувачем спірної земельної ділянки являється Запорізька обласна рада добровільної спілки  «Автомотолюбитель УРСР».

За даними Центрального державного земельного кадастру Запорізької регіональної філії від 28 січня 2010 року №22/86 інформація про зміну в землекористуванні відсутня.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19 березня 2003 року приватному підприємцю ОСОБА_5, який був попереднім власником майнового комплексу автостоянки, відмовлено у позові до Запорізької міської ради про зобов’язання здійснити відведення земельної ділянки та видати Державний акт на право постійного користування землею. Як зазначено в судовому рішенні, на спірній земельній ділянці, відведення якої було предметом позову, знаходиться 447 металевих та капітальних гаражів членів ГК «Дніпро». Вирішення питання відведення земельної ділянки можливе тільки після затвердження проекту розподілу території, погодженого землекористувачами.

На теперішній час в провадженні місцевого суду знаходиться земельний спір між кооперативом «Дніпро» і ОСОБА_2 щодо визначення порядку користування земельною ділянкою.

Посилання апелянта на те, що право користування всією земельною ділянкою, яка виділялась спілці «Автомотолюбитель УРСР», власник майнового комплексу набув внаслідок реорганізації спілки і укладання цивільно-правових угод по відчуженню цілісного майнового комплексу, не заслуговують на увагу.

Як убачається із матеріалів справи земельна ділянка виділялася спілці для облаштування відкритої охоронюваної платної автостоянки і майданчика для установки металевих гаражів для зберігання автомобілів інвалідів і учасників війни. Цільове призначення земельної ділянки в передбаченому земельним законодавством порядку не змінювалось. На 1993 рік – час реорганізації спілки і внесення майнового комплексу автостоянки у статутний фонд  нової юридичної особи – гаражний комплекс вже був споруджений і до статутного фонду акціонерного товариства не увійшов. Земельна ділянка, на якій розташований майновий комплекс і металеві гаражі, залишилась в державній власності і не могла бути внесена у статутний фонд акціонерного товариства при реорганізації землекористувача.    

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 не являється власником спірного гаражу, оскільки на порушення ст.331 ЦК України нерухомість в передбаченому законом порядку не була прийнята в експлуатацію і не пройшла державної реєстрації, не являються підставою для скасування судового рішення.  

Зазначена норма права, яка пов’язує  виникнення права власності на нерухомість з її державною реєстрацією, набула чинності з 1 січня 2004 року. Статтею 15 Закону України „Про власність”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, момент виникнення права власності на гараж у члена гаражного кооперативу був пов’язаний зі сплатою пайового внеску на займаний гараж. Із заперечень на позов третьої особи – ОК «Дніпро», довідки гаражного кооперативу  від 30 травня 2009 року за № 68  вбачається, що відповідач повністю сплатив пайові внески за гараж, ніяких боргів не має ( а. с. 6 ).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору і являються безумовною підставою для скасування судового рішення.

Дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального права при застосуванні строків позовної давності.

За змістом ст. ст. 256,261 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого  цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки встановлено, що відповідачем права позивача не порушувались, перебіг строку позовної давності не починався, то і підстави для застосування строку позовної давності при вирішенні даного спору відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин правила ст. 267 ЦК України щодо наслідків перебігу строку позовної давності, а тому висновки суду про пропуск позивачем строку позовної давності не ґрунтуються на законі і на підставі ст. 309 ЦПК України підлягають виключенню із мотивувальної частини судового рішення.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

  УХВАЛИЛА:  

 Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2010 року у цій справі змінити, виключивши із його мотивувальної частини посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

    Головуючий:  

  Судді: