Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 – 303/ 11 Головуючий у 1 інстанції: Картофлицький Г. В.
Суддя-доповідач: Пільщик Л. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«12» січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною, визнання права власності ,-
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про визнання угоди дійсною, визнання права власності, який уточнювала під час розгляду справи.
В обґрунтування позову зазначала, що за договором купівлі-продажу від 19.02.2008 року придбала у відповідача за 117963,53 грн. самовільно збудований ним житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою : Запорізька область, АДРЕСА_1. Всі умови договору були виконані сторонами в повному обсязі.
У зв’язку з її юридичною необізнаністю при укладені договору були недотримані вимоги закону щодо нотаріального оформлення угоди, а після укладення угоди відповідач з невідомих їй причин ухиляється від нотаріального посвідчення.
Посилаючись на вказані обставини та норми Цивільного Кодексу України, просила суд визнати за нею право власності на одноповерховий житловий будинок з господарськими спорудами.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28.09.2009 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу домоволодіння укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 19.02.2008 року.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на одноповерховий житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по вул. Макарова в м. Бердянськ ( поряд з домоволодінням по АДРЕСА_1), а саме: на житловий будинок «А», площею 72,2 кв. м., господарчу будівлю «Б», площею 36 кв. м., літню кухню «В», площею 36,3 кв. м., навіс «Г», площею 59,7 кв. м., навіс «Д», площею 70,1 кв. м., навіс «Е», площею 20,9 кв. м., водопровід «Ж», замощення «І», огорожу № 1, огорожу № 2, паркан № 4, ворота № 5.
В апеляційній скарзі Прокуратура Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
З адовольняючи позов ОСОБА_3., суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного будинку та виконали його, а тому укладений договір може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України .
Проте ухвалене рішення вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України не відповідає, оскільки суд, хоча і керувався ст.ст.220, 657 ЦПК України, проте вирішив спір не у відповідності до її змісту та не застосував ст.ст. 640,657 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що позов пред’явлено про визнання дійсним договору купівлі продажу та визнання права власності на жилий будинок. Сторони в нотариальному порядку договір не уклали.
Між тим, згідно з вимогами статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення двостороннього договору передбачені ст. 220 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 цієї ж статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.
Як роз’яснив у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Відповідно до положень ст. ст.317,319,. 655, 658 ЦК не може бути предметом договору купівлі-продажу нерухоме майно, яке не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору.
У відповідача на момент укладення договору було відсутнє право власності на спірний об’єкт нерухомості, оскільки, як зазначав сам позивач у позові, він самочинно збудований відповідачем.
Таким чином, договір не міг бути оформлений в нотаріальному порядку.
Проте суд на ці вимоги закону уваги та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову .
Оскільки фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України судове рішення скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові .
На підставі ст.ст. 210,220,640,657 ЦК України, керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України , колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2009 року у цій справі скасувати.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною, визнання права власності .
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: