Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 – 195/ 11 Головуючий у 1 інстанції: Прінь І. П.
Суддя-доповідач: Пільщик Л. В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«12» січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Бердянської міської ради про визнання права власності на самовільні забудови,-
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на самовільні будівлі.
В позові зазначав, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11.05.2000 року № 37 та рішення Бердянського міськрайонного суду від 21.04.2005 року йому належить комплекс будівель та споруд бази відпочинку «Лоцман».
У 2006 -2007 роках ним без відповідно розробленого проекту, дозволу Бердянського виконкому та без складення іншої документації за власні кошти були реконструйовані бувалі та збудовано додаткові будівлі та споруди.
Вказував, що згідно Технічного заключення № 24/2007 від 12.02.2007 року та № 94 від 20.03.2007 року Бердянської філії ДНД та ПВІ «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», та протоколів Бердянської міської санітарноепідіміологічної станції № 11, 12 від 13.02.2007 року, № 24 від 19.03.2007 року та заключення № 02-11-634 від 13.02.2007 року самовільно збудовані ним будівлі відповідають будівельним, технічним, пожарним, санітарно-гігієнічним та екологічним нормам.
Посилаючись на вказані обставини та ст.376 Цивільного кодексу, просив суд визнати за ним право власності на самовільні забудови.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25.04.2007 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно реконструйовану основну будівлю «АА1А2», самовільно збудовані основну будівлю «С», прибудови «а», «а1», тамбур «а2», прибудови «П» та»Р», навіс «О», які розташовані по АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 отримав повістку, право на участь у судовому засіданні не використав.
Бердянськ міська Рада подала заяву , в якій визнають апеляційну скаргу і просять справу розглянути у їх відсутності.
В апеляційній скарзі Прокуратура Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та закрити провадження у справі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга. підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки самовільна реконструкція будівлі „АА1А2”,будівництво основної будівлі „С”, прибудови „а”, „а1”, тамбуру „а2”, прибудови „П” та „Р”, навісу „О” проведені ОСОБА_3 , а також визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, не порушує права інших осіб, що є підставою для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно у порядку статті 376 ЦК України.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна з таких підстав.
Будівництво вважається самочинним, якщо в діях особи є хоча б одна з ознак, передбачених частиною першою статті 376 ЦК України , а саме, якщо: а) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовано або будується жилий будинок, будівля, споруда; б) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, згідно із законодавством, державними стандартами, регіональними та місцевими правилами забудови, містобудівною , а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Споруди,на які право власності визнано за позивачем, знаходяться ,як зазначено в рішенні суду , на земельній ділянці по АДРЕСА_1. Земельна ділянка розміром 1,8767 га передана Бердянською міською Радою ОСОБА_3 в оренду за договором від 7 листопада 2000 року для розміщення та обслуговування пляжу та бази відпочинку (а.с.35) .
Сам по собі факт користування земельною ділянкою на умовах оренди без права забудови, перебудови, реконструкції, знесення, не є підставою вважати, що позивач має право на визнання права власності на самочинно реконструйовані, збудовані об’єкти без відведення земельних ділянок саме для цієї мети.
Згідно Закону України "Про оренду землі" , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що Орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Як вбачається з договору оренди земельної ділянки від 07.11.2000 року, орендодавець - Бердянська міська рада - надала в оренду позивачу земельну ділянки не з метою виконання будівельних робіт і її забудови, а з метою розміщення та обслуговування пляжу та бази відпочинку (а.с.35)
Суд на це уваги не звернув та не врахував, що відсутність обов'язкової умови для визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, не дає підстав для визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на такій земельній ділянці.
Згідно зі ст.ст. 331, 332 ЦК України до основних ознак нової речі - об'єкту нерухомості, зокрема, відноситься наступне: річ створена з матеріалів особи, що претендує на новостворене майно.
Висновок суду, що реконструкція і будівництво споруд здійснено ОСОБА_4 не підтверджений доказами.
В матеріалах справи взагалі відсутні документи, пов’язані із проведенням будівельних робіт ОСОБА_4
Суд не з’ясовував які конкретно роботи були проведені, ким саме та за чий рахунок, вартість робіт.
Між тим, на а.с. 55 приєднана довідка ТОВ „Лоцман” №1 від 28 лютого 2007 року, із якої вбачається , що ними на підставі договору від 01.02.2004 року з ОСОБА_3 використовується комплекс будівель та на реконструкцію, перепланування і будівництво витрачено 373776 грн. Всі внесені зміни є невід’ємлемою частиною комплексу будівель, які належать ОСОБА_3 (а.с.39,55)
У порушення ст.ст.10 ЦПК України суд не встановив правового статусу предмету спору (самочинно збудоване нерухоме майно; створена нова річ за угодою найму, внаслідок її поліпшення за згодою наймодавця тощо), що впливає на застосування до правовідносин норм матеріального права та на визначення підстав набуття права власності ОСОБА_3.
Із матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2000 року належать споруди „А”,”А1”, „А2” ,які за твердженням позивача були реконструйовані .
Тобто в цьому разі не може йти мова про визнання права власності на новостворене майно - об'єкт самочинного будівництва - споруди „А”,”А1”, „А2” , оскільки вони вже знаходиться у власності позивача й реконструкція не змінює його статусу як власника.
У відповідності до ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Визнаючи за позивачем право власності на самовільно збудовані прибудови „а”, „а1”, тамбур „а2”, прибудови „П” та „Р”, навіс „О” , суд не звернув уваги на положення ст. 186 ЦК України та не з'ясував чи є положення ч. 5 ст. 376 ЦК України підставою для визнання окремого права власності на нього, в який спосіб і ким повинно здійснюватися узаконення таких об'єктів нерухомості.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Будівництво, реконструкція і прийняття в експлуатацію об’єктів нерухомості проводиться з дозволу і за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, а не за рішенням суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.
Матеріали справи не містять будь-яких даних про звернення ОСОБА_3 до органів місцевого самоврядування з питання узаконення об’єктів самочинної реконструкції і будівництва , а тому судом не встановлено наявність спору між сторонами .
Суд визнав, що будівлі придатні для вводу в експлуатацію , не перевіривши загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" забороняється експлуатація об'єктів, не прийнятих у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
Відповідно до змісту пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.04р. "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".
Тобто, положення згаданої постанови визначають загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкту нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки на будівництво; додержання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки: дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий забудовнику органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об'єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки тощо.
У ч. 2 п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, зазначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Згідно з п. 29 Порядку датою введення в експлуатацію такого об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.
У матеріалах справи відсутні дані про правильність інженерно-конструктивного поєднання між собою будівельних матеріалів відповідно до технологічних процесів, відповідність будівель державним стандартам, нормам і правилам, відповідність матеріалів державним стандартам, технічним умовам, технологічним регламентам, забезпечення необхідної міцності, стійкості та експлуатаційної надійності
Суд посилається на висновки Бердянської філії науково- -дослідницького і проектно-вишикувального інституту „НІІпроектконструкція” щодо технічного стану спірних будівель , в той час, як повноваження по встановленню відповідності будівельних робіт БНіП наділений державний орган –інспекція ДАБК, висновок якої у справі відсутній і яка до участі у справі не залучалася.
Окрім того, суд не звернув увагу на те, що за договором купівлі-продажу №37 від 11 травня 2000 року позивач придбав комплекс будівель і споруд бази відпочинку „Турист”, а позов пред’явлено стосовно об’єктів бази відпочинку „Лоцман”, хоча доказів про набуття права власності на об’єкти бази відпочинку „Лоцман” або ідентифікацію цих об’єктів не надано (а.с.3,4).
З огляду на викладене , суд не вправі був визнавати право власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
Оскільки допущені судом порушення норм процесуального й матеріального права привезли до неправильного вирішення справи, ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення , воно підлягає скасуванню з передбачених п.п.4, 5 ст.311
ЦПК України подстав і ухваленням нового рішення про відмову у позові..
Вимоги апеляційної скарги про закриття провадження у справі не можуть бути задоволені. В договорі купівлі-продажу №37 не йдеться про те, що ОСОБА_3 діяв як приватний підприємець. Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської Ради від 5 жовтня 2000 року №547 внесені зміни до п.4.10 рішення міськвиконкому від 15.06.2000 р. №342 у частині надання земельної ділянки на умовах оренди приватному підприємцю ОСОБА_3 і виключено з рішення „ приватному підприємцю”. Прокурор не надав будь-яких доказів про виникнення спору у зв’язку з здійсненням позивачем підприємницької діяльності. Висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А
Апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2007 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Бердянської міської ради про визнання права власності на самовільні будівлі
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: