Справа № 22ц-1079/2006 p. Головуючий у першій інстанції
Карапута Л.В. Доповідач ШЕМЕЦЬ Н.В.
УХВАЛА
Іменем України
18 серпня 2006 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Іваненко Л.В.,
суддів: Шемець Н.В., Губар B.C.,
при секретарі: Пац Т.М.
з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ДВС у
Новозаводському районі м.Чернігова Гламазди C.M.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали
справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 березня 2006 року по справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ДАК „Національна мережа аукціонних центрів", ДВС у Новозаводському районі м.Чернігова про визнання недійсними та такими, що не відбулися прилюдні торги від 30.08.2005 року та свідоцтва про право власності від 31.08.2005 року, -
встановив: В жовтні 2005 році ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ДАК „Національна мережа аукціонних центрів", ДВС у Новозаводському районі м.Чернігова про визнання недійсними та такими, що не відбулися прилюдні торги та свідоцтва про право власності на квартиру, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона була власником 1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Інша 1/2 частина належить її доньці ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. На виконанні у Новозаводському ВДВС ЧМУЮ знаходився виконавчий лист про стягнення з неї на користь ОСОБА_5, 3070 грн. 65 коп., на користь ОСОБА_6, 5637 грн. 50 коп.. Після відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами для виконання судових рішень державним виконавцем була описана її частина квартири та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, і на підставі цих документів 1/2 частина квартири була передана на реалізацію через Аукціонний центр. Потім їй стало відомо, що ДВС продав з прилюдних торгів 1/2 частину її квартири для погашення боргу на користь стягувачів і власником її проданої частки став ОСОБА_2. Вважає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло позивачці разом з донькою зазначена квартира належить на праві спільної власності, а для того, щоб продати належну їй частку потрібно спочатку виділитиїї в натурі і це робиться лише судом за поданням державного виконавця. Проте державний виконавець не звертався до суду з заявою визначити її частку в спільному майні, чим порушив вимоги Закону. Також, відповідно до ст.ст. 56, 62 Закону „Про виконавче провадження" державний виконавець повинен був з"ясувати, чи є у боржника кошти чи інше майно для того, щоб виконати рішення суду, зобов"язаний був задовольнити вимоги боржника з приводу звернення стягнення на інше майно або кошти (заробітну плату та ін.), якщо ці вимоги не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення. Також її частка продана за меншу ціну, ні ж існуюча реальна. За таких підстав, на її думку, акт опису й арешту майна прийнятий з грубим порушенням Закону, а тому торги від 30.08.2005 року не можуть бути визнані правомірними, а свідоцтво про право власності на придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 31.08.2005 року дійсним.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 березня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що позивачка не надала суду доказів того, що акт про проведення аукціону був сфальсифікованим, а прилюдні торги не відбулися. Крім того, рішення, якими були стягнуті грошові суми з ОСОБА_1 набули чинності, а відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, яким став ОСОБА_2, т.я. як було встановлено, що нерухоме майно, а саме 1/2 частина квартири була продана в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Будь-яких порушень при проведенні прилюдних торгів в судовому засіданні судом не встановлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що висновок суду про те, що ОСОБА_2 - добросовісний набувач, не відповідає дійсності, т.я. його груба необережність сприяла придбанню майна, проданого з порушенням діючого законодавства, що виразилось в придбанні ним квартири (якої в наявності не було) за ціною нижчою за реальну майже удвічі, про що він також був обізнаний. Також, при визначенні ціни частини квартири державним виконавцем була порушена ст. 66 Закону України „Про виконавче провадження", держвиконавець вийшов за межі своїх повноважень та встановив початкову ціну значно нижчою, ніж передбачено законодавством, не вказавши вартість за експертною оцінкою. Цей факт судом не був прийнятий до уваги. Крім того, апелянт вважає, що оскільки 1/2 частка спірної квартири належить і дочці, яка є співвласником квартири, а також в квартирі прописана ще і неповнолітня дитина позивачки, то щоб продати частку квартири потрібна згода органів опіки та піклування, -такої згоди державний виконавець не отримував, на що суд при постановленні рішення не звернув ніякої уваги.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без зміни, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, на виконанні в Державній виконавчій службі у Новозаводському районі м.Чернігова знаходились виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувачів певних грошових сум. В ході виконання судових рішень по виконавчим листам державним виконавцем було встановлено, що майно, на яке можна звернути стягнення у боржника ОСОБА_1 - це АДРЕСА_1, а саме 1/2 її частина, яка належала позивачці на праві спільної власності. Тому постановою держвиконавця від року був накладений арешт та складений акт опису і арешту майна 30.05.2005 року. Також була проведена оцінка вартості 1/2 частини квартири, після відповідно проведеної уцінки, вартість частини квартири складала на 25 % менше вартості на час проведення самої оцінки квартири. року був проведений аукціон і власником 1/2 частини квартири на підставі свідоцтва про право власності став ОСОБА_2.
Будь-яких порушень при проведенні прилюдних торгів з продажу 1/2 частини квартири та отримання свідоцтва про право власності на цю частину ОСОБА_2, на які посилалась позивачка в обгрунтування своїх вимог, судом першої інстанції не було встановлено. З таким висновком погоджується і апеляційний суд, і вважає, що доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не містять підстав для висновку про невірне застосування судом норм матеріального права, яке призвело, на її думку, до невірного вирішення спору по справі.
Крім того, дії державного виконавця з приводу накладення арешту, складання акту опису на 1/2 частину квартири, що належала на праві власності ОСОБА_1 нею оскаржувались та в задоволенні її позову було відмовлено, і дана постанова набрала чинності.
Посилання апелянта на порушення правил проведення опису і арешту майна, а саме того, що не можна продати частку квартири або квартиру, якщо на неї мають право та в якій прописані неповнолітні діти без згоди органу опіки і піклування, як на підставу для визнання недійсними прилюдних торгів щодо продажу її частини квартири, є необгрунтованими, т.я. згідно ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження", стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, а у випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку. Оскільки, відповідно свідоцтва про право власності від 01.10.1998 року, спірна квартира належала на праві спільної власності ОСОБА_1(ОСОБА_4) і ОСОБА_4 в рівних частинах, то не було порушень з приводу накладення арешту, опису, з подальшим продажем на аукціоні 1/2 частини квартири, так як половина квартири, на яку було звернуто стягнення, належала саме позивачці.
Крім того, апеляційний суд враховує положення цивільного законодавства стосовно того, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій вона не являється. Захист прав такої особи можливий лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є для цього підстави.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 -315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду М.Чернігова від 07 березня 2006 року - залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно після її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку на протязі двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.