Справа № 1-23, 2007 року

   ВИРОК

  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 березня 2007 року                                           Ставищенський  районний суд Київської області в складі:

головуючої  судді:                                    Марущак Н.М.,                                                                                                                                                                                                                                                               

при секретарі:                                          Карабань З. І., 

       за участю прокурора:                              Бабенка В. М.,

       захисника:                                                                       ОСОБА_3,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань смт. Ставище справу про обвинуваченняОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця с. Юрківка Ставищенського району Київської області, жителя АДРЕСА_1Ставищенського району Київської області, українця, громадянина України, не одруженого, освіта базова загальна середня, невійськовозобов'язаного, непрацюючого, раніше судимого 16 лютого 2005 року Ставищенським районним судом за ст. 185 ч. 3 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, в скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 186 ч. 1, 395 КК України,  -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 29.03.2006 року було встановлено після звільнення з місць позбавлення волі адміністративний нагляд строком на один рік. Постановою начальника Ставищенського РВ ГУ МВС України в Київській області від 02.06.2006 рокуОСОБА_1, який 30.05.2006 року звільнився із місць позбавлення волі, було встановлено обмеження, зокрема: заборонено виїжджати за межі Ставищенського району без дозволу Ставищенського РВ. Ознайомившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 умисно з метою ухилення від адміністративного нагляду в червні 2006 року (точна дата не встановлена) самовільно залишив місце проживання в АДРЕСА_1 і виїхав у АДРЕСА_2, на реєстрацію до Ставищенського РВ не з'являвся.

Крім цього, ОСОБА_1 1 грудня 2006 року близько 20 години, шляхом вільного доступу проник до будинку ОСОБА_2поАДРЕСА_4, зайшов в одну з кімнат, де останній відпочивав на ліжку та, побачивши у цій кімнаті цукор в мішку, вирішив його викрасти. Коли виходив з будинку, в присутності ОСОБА_2викрав вказаний цукор вагою 50 кг вартістю 165 грн., визначену на момент скоєння злочину, який належав потерпілому. З викраденим майном ОСОБА_3 з місця скоєння злочину зник, привласнивши його на свою користь.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину в пред'явленому обвинуваченні  визнав повністю суду показав, що йому Володимирецьким районним судом Рівненської області 29 березня 2006 року після відбування покарання було встановлено адміністративний нагляд на 1 рік. 2 червня 2006 року, повернувшись в АДРЕСА_1 до своїх батьків,  став на облік в Ставищенський райвідділ міліції. Він повинен був щовівторка з'являтися  на  реєстрацію та не виїжджати за межі району на нове місце проживання. Спочатку він проживав в будинку своїх батьків в АДРЕСА_1, пізніше в червні 2006 року (точної дати не пам”ятає) переїхав проживати до своєї співмешканки в АДРЕСА_2. Дозволу на залишення свого місяця проживання він в райвідділі міліції не брав. На початку зими (точної дати не пам”ятає), близько 20 години, він зайшов відвідати свого сусіда ОСОБА_2, вхідні двері будинку якого замкнені не були. Поговоривши з ОСОБА_2  і побачивши в кімнаті, де лежав останній, цукор в мішку, вирішив його викрасти. Коли виходив з будинку, забрав цей цукор в присутності ОСОБА_2Цукор на велосипеді вивіз до місця свого проживання, а потім продав його на базарі невідомій йому особі.

У вчиненому підсудний щиро кається.

Крім повного визнання своєї вини підсудним його вина підтверджується:

- оголошеними в судовому засіданні показами потерпілого, який показав, що 01.12.2006 року близько 20 години до його домогосподарства прийшов ОСОБА_1  ще з кимось, з ким саме він не знає. Коли ОСОБА_1 зайшов в кімнату, він знаходився в ліжку. Він запитав у ОСОБА_1, що той хоче, але  останній, підійшовши до нього, накрив його ковдрою. Він почав кричати. ОСОБА_1 вдарив його декілька разів ногами в груди. Другий чоловік, який прийшов з ОСОБА_1 знаходився в іншій кімнаті. Останньому ОСОБА_1 наказав взяти мішок з цукром, який знаходився поблизу вікна в кімнаті. Незнайомий йому чоловік зайшов до кімнати, взяв мішок цукру  і вони разом з ОСОБА_1 вийшли з будинку. Мішок з цукром був повний, він його тільки розпакував, але цукор ще не використовував (а. с. 71);

- показами свідка ОСОБА_4, яка суду показала, що вона проживає  в АДРЕСА_1 по сусідству із сім'єю ОСОБА_1. Підсудний після звільнення з місць позбавлення волі 1 червня 2006  року приїхав жити до батьків в АДРЕСА_1, а вже 3 червня 2006 року поїхав проживати до співмешканки у АДРЕСА_2.

- показами свідка ОСОБА_5, яка суду показала, що вона проживає в АДРЕСА_1. Працюючи соціальним працівником, доглядала потерпілого. Коли взимку 2006 року (точну дату не пам'ятає) прийшла  додому до ОСОБА_2, він попросив її викликати міліцію, пояснивши, що до нього в будинок вночі зайшов  ОСОБА_1 і викрав у нього мішок  цукру, який вона привезла йому і поставила в кімнаті де лежав потерпілий. Вказаного цукру в тій кімнаті, де вона його поставила, дійсно  не було.

- показами свідка ОСОБА_6, який суду показав, що  його брат ОСОБА_1 влітку 2006 року повернувся з місць позбавлення волі в батьківську хату в АДРЕСА_1, через деякий час, познайомившись з жінкою на ім”я ОСОБА_7, перейшов жити до неї у АДРЕСА_2. Коли брат проживав вдома, говорив, що йому необхідно з”являтись на реєстрацію у міліцію. Проте, були випадки, що до них додому приходили працівники міліції і запитували чому брат ОСОБА_1  не з”являється  на реєстрацію.

- показами свідка ОСОБА_8, який суду показав, що він проживає в АДРЕСА_1 разом із дружиною та сином ОСОБА_6. Син ОСОБА_1 влітку 2006 року повернувся з місць позбавлення волі  і пішов жити у АДРЕСА_2 до жінки з іменемОСОБА_7.  Про те, що підсудному необхідно було з”являтись на реєстрацію в райвідділ міліції, дізнався від дільничного інспектора ОСОБА_8. Був випадок восени (точної дати і місяця не пам”ятає), коли ОСОБА_1 ввечері приходив додому з мішком цукру, який спочатку поклав біля веранди, а потім відвіз його кудись на велосипеді. Він не питав сина, де останній  взяв той цукор. На другий день він почув від односельців, що у ОСОБА_2 хтось вкрав цукор.  З його будинку цукор не зникав.

- показами свідка ОСОБА_9, яка суду показала, що з підсудним вони проживали у її будинку в АДРЕСА_2 з того часу, як останній повернувся з місць позбавлення волі.  Їй зі слів підсудного відомо, що йому потрібно було по декілька раз в місяць з”являтися на реєстрацію до дільничного інспектора. Підсудний спочатку їздив в смт. Ставище на реєстрацію, а потім перестав. 15 грудня  2006 року ОСОБА_1забрали працівники міліції. Раніше до них приїжджав дільничний інспектор ОСОБА_8 і говорив, щоб підсудний з”являвся на реєстрацію.

- показами свідка ОСОБА_8 суду показав,  що восени 2006 року його брат (підсудний) повернувся з місць позбавлення волі. Йому відомо, що ОСОБА_1 необхідно було з”являтись на реєстрацію в райвідділ міліції. Брат спочатку проживав вдома в АДРЕСА_1. Повернувшись від тітки з Волинської області 5 липня 2006 року додому, йому стало відомо, що брат ОСОБА_1  проживає у АДРЕСА_2 у жінки ОСОБА_7.  Дільничний інспектор ОСОБА_8 йому говорив, щоб брат з'явився у міліцію на реєстрацію, але він не передавав, так як того не бачив.

- показами свідка ОСОБА_8, який суду показав, що працюючи на посаді ДІМ Ставищенського РВ ГУ МВС України в Київській області, він обслуговує 12 сіл в тому числі і АДРЕСА_1. В травні 2006 року ОСОБА_3, повернувшись з місць позбавлення волі,  прибув в Ставищенський РВ ГУ МВС України в Київській області, став проживати в батьків в АДРЕСА_1. В зв'язку з встановленням останньому адміннагляду, йому необхідно було з'являтись щовівторка до райвідділу на реєстрацію та не змінювати без відома працівників міліції місце проживання. Підсудний  на реєстрацію регулярно не з”являвся, переїхав проживати до своєї співмешканки в АДРЕСА_2, дозволу на зміну місця проживання у райвідділі не брав, про зміну місця проживання не повідомив.

Винність підсудного у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 395, 186 ч. 1 КК України, підтверджується також іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

- рапортом  Ставищенського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_8 від 20.10.2006 року про виявлення  факту порушення адміністративного нагляду ОСОБА_1 (а. с. 8);

- постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2006 року, якою ОСОБА_1 встановлено адміністративний нагляд строком на один  рік (а. с.10);

- постановою начальника Ставищенського РВ ГУ МВС України в Київській області від 02.06.2006  року, якоюОСОБА_1 було встановлено обмеження, в т. ч.  у вигляді заборони виїжджати за межі Ставищенського району Київської області без дозволу дільничного інспектора (а. с. 11),

- рапортами ДІМ Ставищенського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_8 від  20.06.2006 року, 18.07.2006 року, 15.09.2006 року,18.10.2006 року про те, що ОСОБА_3 відсутній за своїм місцем проживання в АДРЕСА_1 і місце його проживання невідоме (а. с. 12-15);

-  протоколом усної заяви ОСОБА_2 від 08.12.2006 року про те, що  01.12.2006 року до ОСОБА_1 з незнайомим  йому чоловіком  викрали 50 кілограм цукру (а. с. 23);

-  протоколом огляду місця події від 08.12.2006 року (про огляд будинку потерпілого) (а.с. 27);

- протоколом  очної ставки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від  22.12.2006 року (а. с. 73).

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи в сукупності установлені і перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину доведена повністю і його дії кваліфікує за ст. 395 КК України, як самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, та за ст. 186 ч. 1 КК України як  відкрите викрадення чужого майна

Відповідно до Акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 1114 ОСОБА_3 страждає на легку розумову відсталість у формі олігофренії в ступені помірно вираженої дебільності із психопатизацією особистості та обтяжену хронічним алкоголізмом. ОСОБА_1 не повною мірою міг і може усвідомлювати свої дії і керувати ними, має потребу в застосуванні до нього примусових заходів медичного характеру, передбачених ст. 94 КК України, в примусовому  амбулаторному лікуванні у психіатра в органах  здоров”я по місцю перебування випробуваного. (а. с. 61-62). З урахуванням викладеного суд вважає, що ОСОБА_1 слід визнати обмежено осудним відповідно до ч. 1 ст. 20 КК України.

Вирішуючи питання про міру покарання підсудному, суд враховує тяжкість вчинених злочинів, особу винного, який визнав свою вину повністю, по місцю проживання характеризується задовільно, раніше судимий.

Обставинами, що пом'якшують покарання підсудного, суд визнає щире каяття та скоєння злочину особою, яка страждає на легку розумову відсталість у формі олігофренії в ступені помірно вираженої дебільності із психопатизацією особистості.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи всі викладені обставини та беручи до уваги особу підсудного, який визнаний судом обмежено осудним, а також те, що підсудний скоїв злочини невеликої тяжкості та злочин середньої тяжкості, тяжких наслідків від скоєного не наступило, суд з урахуванням вищезазначених обставин, вважає за можливе призначити підсудному покарання за ч. 1 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України- більш м”який вид  покарання, ніж передбачено вказаною частиною, у вигляді арешту; за ст. 395 КК України призначити покарання у вигляді арешту,  призначивши остаточну міру покарання  за вчинені злочини відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки, на думку суду, саме таке  покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

У строк покарання у вигляді арешту слід зарахувати попереднє ув”язнення день за день відповідно до ч. 1, 5 ст. 72 КК України.

Суд обговорив можливість застосування до підсудного ст. 69 КК України, проте, підстав для його застосування не знаходить.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним:

- у вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 КК України, та призначити покарання у вигляді арешту строком 3 (три) місяці;

- у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 1 КК України, та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді арешту строком 6 (шість) місяців.

В силу ст. 70 КК України остаточну міру покарання ОСОБА_1 призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим  у вигляді арешту строком 6 (шість) місяців із застосуванням  до нього примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги у психіатра в органах охорони здоров”я по місцю перебування відповідно до ст. ст. 94, 96 ч. 2 КК України.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1  - тримання під вартою в СІЗО № 13 м. Києва Державного департаменту України з питань виконання покарань не змінювати до вступу вироку в законну силу.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1  рахувати з 15 грудня 2006 року.

Вирок може бути оскаржено до  Апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом 15 (п'ятнадцяти) діб з моменту його оголошення.

Суддя