Справа № 22ц -1310/2007 р.                           Головуючий у першій інстанції - Рябота B.I.

Категорія - цивільна                                                                       Доповідач - Боброва І.О.

 

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2007 р.                          Апеляційний суд Чернігівської області

у складі:

головуючого - судді:    Литвиненко І.В.,

суддів:                                Бобрової І.О., Смаглюк Р.І.,

при секретарі:                   Вареник О.М.,

за участю:                          Позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідачів - адвоката ОСОБА_3, третьої особи - ОСОБА_4. та прокурора Демидок Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 червня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог на стороні позивачів ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, виконавчого комітету Прилуцької міської ради про знесення паркану - межової споруди, самочинно встановленої відповідачами, відновлення знищеної огорожі, встановленої позивачем на межі сумісних ділянок та стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2006 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою, в якій просили зобов'язати ОСОБА_6 та його синаОСОБА_2 знести самочинно встановлену межову споруду і відновити знищену, яка є власністю позивача, на суміжній ділянці; визнати недійсним план розподілу земельних ділянок по АДРЕСА_1 недійсним, так як не відповідає сумарній площі використання на протязі 5 років та не відповідає наявним документам, які є у позивачів; суміжну межу відновити згідно фактичного використання земельної ділянки на протязі 44 років, враховуючи зміни, які були зроблені за життя ОСОБА_7; відшкодувати моральну шкоду в сумі 1000 грн. та судові витрати; стягнути

 

2

 

матеріальну шкоду з відповідачівОСОБА_2 та ОСОБА_6 158 грн., що заподіяна внаслідок погіршення здоров'я, для відшкодування витрат на придбання ліків.

В подальшому позивач ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_5, опікуном якого вона є, доповнювала і уточнювала свої вимоги. В останній позовній заяві позивачі підтримали свої вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_6 таОСОБА_2 знести самочинно збудовану межову споруду - паркан, який знаходиться на присадибній ділянці по АДРЕСА_1; відновити самоправно ліквідований паркан, який був вибудований на суміжній межі присадибних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Крім того, під час судового засідання позивач ОСОБА_1 додатково просила визнати недійсним рішення виконкому Прилуцької міської ради АДРЕСА_292 від 29.12.1999 року про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_2 та виданого 28.05.2004 року на підставі зазначеного рішення Державного акту про право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування своїх вимог позивачі в першій позовній заяві

зазначили, що вони проживають за адресою АДРЕСА_1. Відповідачі ОСОБА_2 купили садибу з присадибною

ділянкою за адресою АДРЕСА_2, яка межує з під'їздом позивачів до

гаражу і поворотною частиною присадибної ділянки. В 1980 році відповідачі

самовільно знесли межові знаки по суміжній межі, посадили березу та

яблуню, позначивши межу по проїзду, яким вони користувалися і почали

реставрацію своїх будівель. Після використання земельної ділянки позивачів,

прийнялися до перебудови нового паркану з металевих листів, використавши

стіну новозбудованого гаражу як продовження паркану до поворотного

і                       напрямку.  На поворотній  частині  суміжної ділянки  відповідач  поставив

подібну огорожу.

В позовній заяві від 15.02.2007 р. (а.с.225) позивачі зазначили, що відповідачі самочинно знесли їх паркан 1-2 листопада 2005 року. За 6 днів відповідачами була створена нова межова споруда, яка була встановлена не на старому місці, де був їх паркан, а перенесена на їх земельну ділянку.

Позивачі вважають своє право порушеним і просять його поновити.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 червня 2007 р. в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що з наявних у справі документів неможливо визначити де саме має проходити межа між суміжними ділянками сторін, оскільки плани земельних ділянок за різні роки відрізняються і питання визначення дійсних меж може визначити лише експерт. Судом у справі 20.04.2007 р. призначалася землевпорядна експертиза, однак позивачка відмовилася її оплатити.

 

 

3

 

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_5, опікуном якого вона є, просить скасувати у повному обсязі рішення від 20 червня 2007 р. і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт наголошував на тому, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду винесено на підставі ухвали від 20.04.2007 p., питання у якій суперечать ст.ст.10, 60 і 144 ЦПК України, оскільки порушений порядок призначення експертизи.

Також апелянт вважає, що рішення суддею постановлено не одноособово, а при участі і під впливом адвоката ОСОБА_3, який є представником відповідачів.

ОСОБА_1 зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог виникла через не дослідження судом причин знесення огорожі, не встановлена законність протиправної дії відповідачів. Крім того судом не врахована відповідь архіву м. Чернігова про збільшення площі на 71 кв.м.

Апелянт вважає, що вона має право об'єднати в одне провадження дану справу та справу, яку вона відкликала з Верховного Суду України 30.03.2007 р. оскільки виникли нововиявлені обставини - виконком став стороною у справі і став захищати права відповідачів, а також нововиявленою підставою є перенесення огорожі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, представника відповідачів, третьої особи та думку прокурора, який вважав рішення законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні виходячи з наступного:

Суд правильно встановив, що сторони мають домоволодіння в АДРЕСА_1, ОСОБА_1 - АДРЕСА_1/2, а ОСОБА_2 - АДРЕСА_2. Земельні ділянки сторін мають спільну межу.

28.05.2004 року відповідач ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 29.12.1999 р. АДРЕСА_292 отримав Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель (а.с.54).

Факту погодження меж земельних ділянок позивач ОСОБА_1 в своїй позовній заяві не заперечувала.

З листа виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 30.11.2005 року № 012-10/р - 2705, 012-10/р-2600 вбачається, що огорожа ОСОБА_2

 

 

4

 

  встановлена  відповідно  до  Державного   акту   на  право   приватної власності на земельну ділянку (а.с.69).

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі ухвалою суду від 20.04.2007 р. призначалася судово - землевпорядна експертиза (а.с.264), проте позивач відмовилася сплачувати її вартість (а.с.266). Таку позицію ОСОБА_1 підтримала і під час судового засідання 20.06.2007 р. (носій звукозапису від 20.06.2007 p.).

Питання про скасування цієї ухвали апелянт в апеляційній скарзі не ставить.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року N 8 „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (із змінами і доповненнями), у разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Позивачі не надали суду доказів, які підтверджують факт порушення їх законних прав.

Таким чином, висновок суду щодо недоведеності позовних вимог позивачів є обґрунтованим і доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують.

Проте з описової частини рішення слід виключити посилання на додаткові вимоги позивачів про визнання недійсним рішення виконкому Прилуцької міської ради АДРЕСА_292 від 29 грудня 1999 р. про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_1 та виданого 28 травня 2004 року, на підставі зазначено рішення, Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно з ч.2 ст.31 ЦПК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Скориставшись цим правом, позивач ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги, заявивши це в усній формі під час судового засідання. Однак, відповідно до ст.  118 ЦПК України позов пред'являється шляхом

 

 

 

5

 

подання в письмовій формі позовної заяви до суду першої інстанції. Вимоги до форми і змісту позовної заяви чітко визначені в ст.119 ЦПК України. Нові позовні вимоги оплачуються судовим збором. Копія позовної заяви з додатками вручається особам, які беруть участь у справі.

Суд на цю обставину уваги не звернув, хоча і не включив до вступної та резолютивної частини ці вимоги. Тому рішення в цій частині підлягає зміні.

Доводи апелянта щодо об'єднання в одне провадження даної справи та справи за позовом прокурора в інтересах Прилуцької міської ради до ОСОБА_6 про знесення самочинно збудованої господарської будівлі, рішення у якій набрало чинності 11.11.2005 року (а.с.44) і перегляду об'єднаної справи в зв'язку з нововиявленими обставинами не можуть бути прийняті до уваги, оскільки для перегляду рішення, що набрало законної сили в зв'язку з нововиявленими обставинами існує інший порядок, що встановлений главою 4 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу через відсутність відповідних доказів і посилання апелянта на те, що рішення суду від 20.06.2007 р. постановлено суддею не одноособово, а при участі і під впливом адвоката ОСОБА_3, який є представником відповідачів.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що в іншій частині доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. .ст. 118, 119, 307, 309, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 червня 2007 року   - змінити.

Виключити з описової частини рішення посилання на додаткові вимоги позивачів про визнання недійсним рішення виконкому Прилуцької міської ради АДРЕСА_292 від 29 грудня 1999 р. про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_1 та виданого 28 травня 2004 року, на підставі зазначено рішення, Державного акту на право власності на земельну ділянку.

 

6

 

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 червня 2007 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.