Копія

Справа № 22ц-1389/2007 p.                                          Головуючий у першій інстанції - Крапивний В.Т.

Категорія - цивільна                                                       Доповідач - Боброва 1.0.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

06 вересня 2007 р.                        Апеляційний суд Чернігівської області

у складі:

головуючого - судді:    Литвиненко І.В.,

суддів:                               Бобрової І.О., Редьки А.Г.,

при секретарі:                   Вареник О.М.,

за участю:                         Представника Савинської сільської ради, відповідача

та його представника, представника третьої особи

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду від 10 липня 2007 р. у справі за позовом прокурора Корюківського району в інтересах Савинської сільської ради Корюківського району до ОСОБА_1 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2007 року прокурор звернувся до суду в інтересах Савинської сільської ради з позовом про виселення відповідача разом із дочкою ОСОБА_2 та онукою ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1. Прокурор зазначив, що відповідач проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого добровільного відселення, створюються умови для відселення, що передбачено Законом України Ліро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Концепцією проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.1992 р. №706.

Відповідач виявив бажання переселитися, отримав направлення на переселення разом з членами сім'ї. 05.03.2005 року він придбав будинок в м. Корюківка і 21.03.2005 р. передав свій будинок в с Савинки на баланс сільської ради. За цей будинок відповідач отримав компенсацію в сумі 28 303 грн.

2

Незважаючи на попередження, відповідач разом з дочкою ОСОБА_2 і онукою ОСОБА_3 продовжує проживати в будинку 14 по вул. Лесі Українки в селі Савинки і виїжджати з нього не збирається.

Рішенням Корюківського районного суду від 10 липня 2007 р. позовні вимоги прокурора задоволені частково. Вирішено висилити ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При вирішенні спору суд виходив з того, що відповідач на підставі вільного свого волевиявлення, без будь-якого примусу, виявив бажання добровільно переселитися із зони гарантованого добровільного відселення, придбав собі житловий будинок поза цією зоною, передав раніше належний йому будинок з надвірними будівлями і спорудами на баланс органу місцевого самоврядування, надав усі необхідні документи в органи влади для отримання компенсації за втрачене майно, отримав 100% належної йому грошової компенсації, однак з переданого на баланс сільської ради будинку не виселяється.

Відмовляючи в виселенні з будинку дочки та онуки відповідача (ОСОБА_2 та ОСОБА_3), суд зазначив, що ці вимоги не ґрунтуються на законі, оскільки дочка відповідача та онука зареєстровані і постійно проживають за іншою адресою.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення від 10.07.2007 р. в частині виселення його з будинку і постановити нове рішення про відмову у позові.

Апелянт наголошував на тому, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт вважає, що прокурор не мав права звертатися з таким позовом до суду, оскільки це суперечить чинному законодавству.

На думку ОСОБА_1 з рішення суду незрозуміло якою нормою матеріального права керувався суд при постановлені рішення про виселення його з будинку. Також суд не зазначив як його виселено, чи з наданням іншого житлового приміщення, чи без такового.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки його син залишається проживати в спірному будинку, він в світлі ст. 33 Конституції України має право залишитися проживати разом із сином.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника Савинської сільської ради, відповідача та його представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступного:

3

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Як зазначалося вище, позовні вимоги прокурором заявлялися як до ОСОБА_1, так і до його членів сім'ї - дочки ОСОБА_2, і онуки ОСОБА_3.

Однак, позовна заява прокурора не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, оскільки вступна частина позовної заяви не містить даних про цих осіб, не зазначено їй місце проживання і для них не додані копії позовної заяви з відповідним додатком. З позовної заяви прокурора неможливо встановити чи є ці особи повнолітніми. Якщо хтось з цих осіб є неповнолітнім, суд повинен був притягнути до участі у справі відповідний орган опіки та піклування. Проте, суд при прийнятті позовної заяви на це уваги не звернув.

Зі змісту ухвали попереднього судового засідання від 02.07.2007 р. вбачається, що прокурор не підтримав позовних вимог щодо виселення членів сім'ї відповідача з спірного будинку, заявивши клопотання щодо неповідомлення цих осіб про день і час розгляду справи (а.с. 16). З протоколу попереднього судового засідання від 02.07.2007 р. не вбачається що таке клопотання взагалі заявлялося і було розглянуто судом (а.с. 15).

Якщо прокурор просив про закриття провадження у справі в цій частині або про залишення в цій частині позовних вимог без розгляду, суд повинен був розглянути це клопотання з дотриманням вимог ст. ст. 46, 205 чи ст.207 ЦПК України з постановлениям відповідної письмової ухвали, роз'яснивши сторонам її наслідки та право на її оскарження.

Під час судового засідання 10.07.2007 р. судом були розглянуті позовні вимоги прокурора в тому числі і щодо виселення з будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, хоча ці особи в судовому засіданні участі не приймали, про день і час розгляду справи не повідомлялися.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України, безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд є вирішення судом питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Крім того, при постановленні рішення суд не послався на відповідну норму матеріального закону, яка передбачає виселення відповідача із займаного житлового приміщення. Стаття 150 ЖК УРСР, яка зазначена у

4

рішенні   від   10.07.2007  p.,   регулює  лише  порядок  користування  жилим будинком (квартирою), що належить громадянинові.

Не надав суд оцінку в світлі ст. 33 Конституції України доводам відповідача щодо того, що в спірному будинку 14 по вул. Лесі Українки в селі Савинки на законних підставах залишається проживати його син.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 313, 314,315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2007 р. - скасувати з направленням справи на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

4