Справа №22ц-5239/2009     Головуючий у І інстанції   Єлісєєва Т.Ю.

Категорія   21     Доповідач Приходченко А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Приходченко А.П.

суддів     - Лаченкової О.В., Прозорової М.Л.

при секретарі - Журавель Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності на квартиру,

встановила:

У 1999 р. ОСОБА_7 звернувся з позовом до ТОВ «Антекс» та податкової інспекції Бабушкінського району м. Дніпропетровська, в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та виключити її з акту опису майна від 05.12.1997 p., посилаючись на те, що з 1993 р. він працював у ТОВ «Антекс», яке приймало участь у будівництві будинку по вул. Комсомольській у м. Дніпропетровську. Квартира була виділена йому на підставі рішення засновників ТОВ «Антекс» від 17.11.1996 р. Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 17.07.1997 р. № 1119/2 будинок було прийнято в експлуатацію, а йому виділено однокімнатну квартиру № 126, в яку він вселився та користується. Але право власності він не може оформити, оскільки у зв'язку з проведенням слідчих дій, на все майно ТОВ «Антекс» накладено арешт.

У 2001 р. у зв'язку з визнанням банкротом ТОВ «Антекс» ОСОБА_7 з тих же підстав позов заявив до засновників ТОВ «Антекс» ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та арбітражного керуючого ОСОБА_8 /т-1 а.с. 128,129/.

У 2006 р. з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ТОВ «Антекс» в особі арбітражного керуючого ОСОБА_9 звернувся ОСОБА_2, в якому просив визнати його добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, підтвердити за ним право власності на цю квартиру, скасувати ухвалу суду від 12.02.2001 р. про накладення арешту на квартиру. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 06.11.1999 р. він уклав із ОСОБА_1 договір дарування спірної квартири, але при зверненні у 2005 р. до ДМБТІ не зміг здійснити реєстрацію квартири на своє ім»я через накладений в лютому 2001 р. арешт /т-1 а.с. 258,259/.

За заявою ОСОБА_2 від 02.07.2008 р. ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2008 р. було скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою від 12.02.2001 р. щодо арешту спірної квартири /т-1 а.с.9,10/.

У травні 2009 р. ОСОБА_7 доповнив свої вимоги, заявив позов до ОСОБА_2, третя особа КП «ДМБТІ», в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ним та ОСОБА_2 06.11.1999 p., просив також скасувати реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 В обґрунтування вимог посилався на те, що у 1997 р. у відношенні посадових осіб та засновників ТОВ «Антекс» була порушена кримінальна справа, а на квартиру було накладено арешт. З метою збереження права на квартиру він звернувся 24.09.1999 р. з позовом до суду про визнання за ним права на цю квартиру, а 06.11.1999 р. підписав мнимий договір дарування в офісі свого вітчима ОСОБА_10 за адресою АДРЕСА_2 у м. Дніпропетровську у відсутності ОСОБА_2, якого він не знав і не перебував у будь-яких відносинах. Угода не створювала виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. ОСОБА_2 ніколи не проживав у спірній квартирі та протягом восьми років ніяких дій відносно квартири не вживав. Квартирою постійно користувалися він та його мати ОСОБА_11 У 2008 р. ОСОБА_2 зареєстрував квартиру на своє ім»я в ДМБТІ. ОСОБА_7 просив задовольнити його вимоги, посилаючись на те, що угода є мнимою, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки /т-2 а.с. 40-42/.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.07 2009 р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності залишено без розгляду.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2009 р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності на квартиру - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на АДРЕСА_1 В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовлено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 364 грн. 14 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду в частині відмови йому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності на квартиру та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог. В обґрунтування посилається на те, що суд неправомірно з формальних підстав через пропуск строку давності відмовив у задоволенні вимог про визнання недійсним договору дарування та скасування реєстрації права власності. Угода не породжувала для ОСОБА_2 будь-яких юридичних наслідків. Протягом 10 років обов'язки власника квартири виконувалися ним, ОСОБА_1: у квартирі зроблено ремонт, влаштовано побутову техніку, сантехніку. ОСОБА_2 ніколи не мав ключів від спірної квартири. Дійсною причиною подачі позову ОСОБА_2 є сприяння ОСОБА_10 після припинення ним спільного життя з матір»ю ОСОБА_11 та оформлення у 2005 р. розірвання шлюбу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на загальних зборах учасників ТОВ «Антекс» відповідно до протоколу від 17.11.1996 р. ОСОБА_1 було виділено однокімнатну квартиру в АДРЕСА_1, в дольовому будівництві якого приймало участь ТОВ «Антекс». Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1119/2 від 17.07.1997 р. АДРЕСА_1 введено в експлуатацію та ОСОБА_1 визнано власником квартири № 126.

За таких обставин суд першої інстанції визнав за ОСОБА_1 право власності на АДРЕСА_1

У цій частині рішення суду ніким із осіб, які беруть участь у справі, не оскаржується.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування та у визнанні недійсною реєстрації права власності, суд виходив з пропуску ним строку позовної давності для пред'явлення позову.

Погодитися з таким висновками не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 71 ЦК України 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється у три роки.

Згідно зі ст. 76 ЦК України 1963 р. перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29.12.1976 р /з наступними змінами/ роз'яснюється, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Відмовивши позивачеві у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору дарування недійсним та у скасуванні реєстрації права власності, суд виходив з того, що згідно зі ст.80 ЦК України 1963 р. строк позовної давності закінчився до подачі позову і відсутні підстави для його поновлення, не дослідивши при цьому питання щодо дійсних причин пропуску встановленого загального трирічного строку звернення ОСОБА_1 до суду з вимогами про визнання договору дарування недійсним та про скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2

За таких обставин відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, договір дарування від 06.11.1999 р. було зареєстровано в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» лише

1.   23.09.2008     р., про що ОСОБА_7 дізнався при ознайомленні з матеріалами справи

1.   15.01.2008     р. та 20.01.2009 р. /т-2 а.с. 18,25,72/. З позовом про визнання цього договору недійсним та про скасування права власності до суду він звернувся 27.05.2009 р./т-2 а.с.40/.

Тому колегія суддів вважає необхідним поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду для захисту своїх інтересів щодо визнання недійсним договору дарування.

Відповідно до ст. 243 ЦК України 1963 р. за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Встановлено, що 06.11.1999 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Грищенко В.І. за адресою АДРЕСА_2 з позначкою, що підписання договору за цією адресою здійснено на прохання ОСОБА_2 у зв'язку з його хворобою /т-1 а.с. 280/. Позивач ОСОБА_7 пояснив, що зазначена адреса була місцем розташування офісу його бувшого вітчима ОСОБА_10, з ОСОБА_2 він не був знайомий, при оформленні договору ОСОБА_2 також не було, підпис за обдарованого проставив ОСОБА_10 Укладення такого договору було обумовлено як спосіб збереження квартири, оскільки з 1997 р. у відношенні засновників та посадових осіб ТОВ  «Антекс»  проводилося слідство,  а майно ТОВ «Антекс», в т.ч. і спірна квартира, були арештовані. Зазначені позивачем обставини підтверджуються наявними ксерокопіями матеріалів із кримінальної справи та ксерокопією постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.07.2007 р. про закриття кримінальної справи /т-1 а.с.53-127,309-312/.

Перевіряючи обставини щодо виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умов договору дарування передбачених ст. 243 ЦК України 1963 p., встановлено, що спірна квартира ніколи не передавалася ОСОБА_2, як обдарованій особі, весь час квартира знаходилася в користуванні ОСОБА_1, а починаючи з 2000 р. також і в користуванні його матері ОСОБА_11, квартира була облаштована саме під потреби ОСОБА_11, з ОСОБА_1 були укладені договори про надання послуг кабельного мовлення та послуг телефонного зв'язку /т-2 а.с.97-181/.

Крім того, саме ОСОБА_7 починаючи з 24.09.1999 р. відстоює в судовому порядку своє право на спірну квартиру /т-1 а.с.3/.

Зазначені обставини свідчать про те, що договір дарування спірної квартири від 06.11.1999 р. дійсно був укладений як мнима угода, без наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до ст. 58 ЦК України 1963 р. є недійсною угода, вчинена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки /мнима угодо/.

Згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 р. /з наступними змінами/ мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є в силу ч.1 ст.58 ЦК України недійсною, незалежно від мети її укладення.

Колегія суддів, враховуючи наведене, вважає вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню. Підлягає визнанню недійсним договір дарування від 06.11.1999 p., оскільки знайшло своє підтвердження того, що угода є мнимою та такою, що укладена без наміру створити юридичні наслідки. Підлягає також скасуванню реєстрація права власності на спірну квартиру вчинена в КП ДМБТІ на ім»я ОСОБА_2

Оскільки сторони не вчиняли ніяких дій по здійсненню мнимої угоди, то питання про застосування будь-яких наслідків не розглядається.

Посилання представника ОСОБА_2 на те, що спірна квартира за усною домовленістю була надана ОСОБА_1 у найм, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджуються належними доказами та суперечать матеріалам справи.

Не заслуговує на увагу також посилання представника ОСОБА_2 на те, що договір дарування було укладено з метою погашення ОСОБА_1 боргових зобов'язань перед ОСОБА_2, оскільки у наданій суду ксерокопії розписки від 08.12.1998 р. не міститься посилань на спірну квартиру, судом не досліджувалося її походження та пов'язані з цим правовідносини.

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2009 року скасувати в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування та скасування реєстрації права власності.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 06 листопада 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і зареєстрований приватним нотаріусом Грищенком Володимиром Івановичем за № 1710.

Скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 46 грн. 00 коп.

Скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 накладену ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2009 року.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.