Справа №2-1210/10р.

                      Р І Ш Е Н Н Я

                   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

05 липня 2010 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

    Головуючого судді – Турченко Т.В.

    При секретарі          -  Перепелиці Т.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов»язків, -

                  В С Т А Н О В И В :

    05 листопада 2009 року позивач приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов»язків, посилаючись на те, що з 23.07.2008 року ОСОБА_2 працювала з випробувальним терміном продавцем магазину Караван, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 23.07.2008 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір з випробувальним терміном, в якому вказано, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність. 21.10.2008 року в магазині було проведено ревізію, під час якої було виявлено нестачу підзвітних їй товарно-матеріальних цінностей на суму 11247 грн. 80 коп., що підтверджується Актом інвентаризації від 21.10.2008 року. Причини нестачі ОСОБА_2 пояснити не змогла, від підписання Акта інвентаризації від 21.10.2008 року відмовилась, про що був складений Акт від 21.10.2008 року. Добровільно відшкодовувати шкоду в сумі 11247 грн. 80 коп. відповідач відмовилась. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 11 247 грн. 80 коп. завданої шкоди, витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. та державне мито в сумі 112 грн. 48 коп.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_3 позов підтримали. Просили суд задовольнити позов в повному обсязі.

    Відповідач ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не з»явились, хоча були належним чином повідомлені про час, день та місце слухання справи. Про що в матеріалах справи є розписки про вручення судових повісток.

    Суд вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_4

    Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_3, допитавши свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

    Судом встановлено, що 23 липня 2008 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір (а.с.5). Згідно даного договору ОСОБА_2 працювала продавцем в магазині Караван по вул.Пушкіна, 88 в місті Полтаві.    

    21.10.2008 року в магазині Караван було проведено ревізію, під час якої було виявлено нестачу підзвітних ОСОБА_2 товарно-матеріальних цінностей на суму 11247 грн. 80 коп., що підтверджується Актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 21.10.2008 року (а.с.6).

Від підписання Акта інвентаризації від 21.10.2008 року відповідачка відмовилась, про що був складений Акт від 21.10.2008 року (а.с.7). Добровільно відшкодовувати шкоду в сумі 11247 грн. 80 коп. ОСОБА_2 відмовилась, що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав. Але в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 липня 2008 року було укладено трудовий договір. Форма трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року за №260. Даний трудовий договір підписаний приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, але відповідно до вимог наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року за №260 не зареєстрований в Полтавському міському центрі зайнятості, в організації, яка здійснює реєстрацію трудового договору.

Не повністю внесені відомості в трудовий договір, укладений між сторонами, як того вимагає Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року за №260. Відсутні відомості проте, чи укладається цей договір на невизначений строк, чи є даний договір, укладений на визначений термін, установлений за погодженням сторін. Трудовий договір є таким, що укладається на час виконання певної роботи – дана графа також не заповнена приватним підприємцем ОСОБА_1 Відсутні дані про тривалість робочого дня, в трудовому договорі повинно вказуватись час початку та закінчення робочого дня. В договорі відсутні дані про вихідні дні ОСОБА_2, коли у відповідача ОСОБА_2 за вказаним трудовим договором мають бути вихідні дні. Не вказано в договорі коли надається щорічна відпустка, її тривалість, початок та закінчення відпустки. Також в трудовому договорі не зазначено ідентифікаційний номер приватного підприємця ОСОБА_1.

Основними умовами трудового договору є визначені в ньому місце роботи, трудова функція, оплата праці та початок роботи. Додаткові умови можуть бути різноманітними. Це, зокрема, випробування при прийнятті на роботу, строк трудового договору, тривалість робочого часу, якщо працівник працює неповний робочий час тощо. При цьому навіть за наявності згоди сторін, до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством про працю або суперечить йому.

Судом оцінюється критично пояснення приватного підприємця ОСОБА_1, що вищевказаний трудовий договір був складений з ОСОБА_2 з випробувальним терміном. Але дане пояснення позивача суперечить обставинам справи та й самому договору, оскільки в ньому не зазначено, що він укладений з випробувальним терміном, не зазначено з якого по якій час триває випробувальний термін.

Судом не приймаються до уваги твердження позивача, що ним був з ОСОБА_2 укладений трудовий договір, в якому вказано, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність за товар. Оскільки договір про повну матеріальну відповідальність повинен укладатись окремо від договору між працівником і фізичною особою, в письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП встановлено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв»язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

В судовому засіданні встановлено, що такий договір між сторонами не укладався. Форма Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджена постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28.12.1977 року №447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року №1545-ХІІІ545-12 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Частиною 2 статі 130 КЗпП України встановлено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.  

Згідно з  пунктами 1 та 2 статті 134 КЗпП України встановлено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або зі іншими разовими документами.

В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили, що позивачем передані відповідачу майно та інші цінності під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.06.1996 року.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутній наказ про проведення контрольної перевірки інвентаризації цінностей, не вказано в зв»язку з чим проводиться інвентаризація, на підставі яких нормативних документів, з чого виходив відповідач, нараховуючи суму недостачі в розмірі 11247 грн. 80 коп. і яких матеріальних цінностей не вистачає: грошей чи товару.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, на підставі зібраних по справі доказів, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_1 необхідно відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.130, 134, 135-1 КЗпП України, ст.638 ЦК України, ст.ст.4-14, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -

                             В И Р І Ш И В :

    В задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов»язків відмовити.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.    

Головуючий                                                                                                      Т.В.Турченко