Справа № 2 «а» -790/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2010 року м. Галич
Галицький районний суд Івано – Франківської області в складі:
головуючого судді Вилка С.С.
секретаря Томин Л.В.
розглянувши в місті Галичі в порядку письмово провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, нарахування та виплати цієї допомоги, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом і просить відновити пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав, визнати дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі щодо відмови у підвищенні розміру пенсії, як дитині війни, протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії за період з 01 січня 2009 року по дату розгляду справи судом з врахуванням ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
Позивач посилається на ті обставини, що є дитиною війни і згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячну доплату до пенсії в розмірі тридцяти відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте така доплата не здійснюється у повному обсязі. Вважає відмову відповідача неправомірною, виходячи із того, що рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України щодо зупинення дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Постановою Львівського Апеляційного адміністративного суду зобов’язано управління Пенсійного фонду в Галицькому районі нарахувати та виплатити їй (позивачу) підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Проте відповідач не здійснює перерахунок призначеної їй пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за 2007-2008 роки.
Відповідач подав заперечення на позов із змісту якого вбачається, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачене тридцяти відсоткове підвищення пенсії особам, що мають статус дітей війни і приводу обмеження у таких виплатах Конституційним Судом України були прийняті відповідні рішення. Проте цим же Законом України передбачено, що фінансування таких виплат здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Позивач в судове засідання не з’явилася. Згідно поданої заяви, позивач підтримує позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав і просить справу розглянути без її участі.
Відповідач також в судове засідання представника не направив, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце судового засідання. Як вбачається із поданої заяви, відповідач просить у задоволенні позову відмовити, а також просить розглянути справу без участі представника.
Справа розглядається з урахуванням положень ст. 122 ч.4 КАС України в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Закон України « Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни, визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Судом встановлено, що позивач у відповідності до ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданого у 1995 році управлінням Пенсійного фонду України в Галицькому районі (а.с.6)
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено. Також Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено у новій редакції, згідно якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи держаної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року по справі №1 - 29/2007 були визнані неконституційними положення ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а отже відновлено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Крім цього рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року було визнано такими що не відповідають Конституції України положення розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до резолютивних частин вказаних рішень Конституційного Суду України, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними. Також рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання на всій території України.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
А тому з 09 липня 2007 року норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та з 22 травня 2008 року норми Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», які визнані рішенням Конституційного Суду України неконституційними втратили чинність.
Таким чином, суд приходить до висновку, що управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківській області неправомірно не нарахував за період з 01 січня 2009 року по даний час і не виплатив за вказаний період позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Позивач просить в своєму позові стягнути із відповідача визначену суму недоплаченого підвищення до пенсії, однак суд вважає, що вирішуючи таку позовну вимогу, судом фактично буде проведено нарахування недоплаченого підвищення до пенсії, що стане підміною функцій управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківській області.
Судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, оскільки Пенсійний фонд України згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від його сплати.
На підставі вищевикладеного, ст. 152 Конституції України, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6 – рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10 – рп/2008, керуючись ст. ст. 2, 3. 6, 8-11, 86, 94, 122 ч.4, 158 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі щодо відмови у підвищенні розміру пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, протиправними.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі тридцяти відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період із 01 січня 2009 року по 11 листопада 2010 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням виплачених за вказані періоди сум.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського Апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий: