Справа № 22 - ц - 791 / 06 Головуючий у 1 інстанції Івасюта Л.В.
Категорія - 28 Доповідач - Александрова М.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
іменем України
2006 року серпня 17 дня місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Александрової М.А., суддів Шевчук Л.Я., Свистун О.В. при секретарі Савчук О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом колективного підприємства (далі - КП) «Промбуд-6» до ОСОБА_1 про виселення за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 1 червня 2006 року. Особи, які беруть участь у справі: позивач - КП «Промбуд-6», представник позивача - Башук Микола Петрович, відповідач - ОСОБА_1, представник відповідача - ОСОБА_2,
Колегія суддів
встановила:
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду від 1 червня 2006 року та постановити нове рішення, яким в задоволені позову КП «Промбуд-6» відмовити.
Зазначеним рішенням позов КП «Промбуд-6» до ОСОБА_1 про виселення задоволено. Постановлено виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Апелянт покликається на те, що судом першої інстанції допущене порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що оскільки вона усно домовилася з директором КП «Промбуд-6» про продовження договору оренди житла, то підстав для її виселення немає. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно посилається в рішенні на ст.ст.810-813, 821, 826 ЦК України.
Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримує з наведених в апеляційній скарзі підстав.
Представник позивача Башук М.П. апеляційну скаргу заперечує з посиланням на ст.826 ЦК України і п.7.7 договору оренди, які передбачають виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач надав відповідачу в оренду жиле приміщення, строк договору закінчився, а тому відповідач підлягає виселенню на підставі ст.ст.810-813, 821, 826 ЦК України.
Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 19 лютого 2003 року укладений договір оренди жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_1 (а.с.4, 5). Додатковими угодами строк оренди жилого приміщення продовжено до ЗО червня 2005 року (а.с.6-9).
Власником жилого приміщення, яке є предметом договору оренди, є позивач на підставі свідоцтва про право власності на гуртожиток АДРЕСА_1 від 28 лютого 2001 року (а.с.З).
З пояснень сторін вбачається, що відповідач не перебувала і не перебуває в трудових відносинах з позивачем.
Отже, між сторонами виникли договірні зобов'язання, які регулюються главою 59 ЦК України - найм (оренда) житла.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 лютого 2005 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Промбуд-6» про спонукання до укладення договору оренди житла відмовлено.
Відповідно до ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Згідно ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм) не застосовуються положення ст.822 ЦК України, а саме про переважні права наймача житла: переважне право на укладення договору найму житла на новий строк; про попередження наймодавцем наймача про відмову від укладення договору; про переведення прав наймача та відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк, у разі якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою; про переважне право на придбання житла у разі його продажу.
З договору оренди від 19 лютого 2003 року вбачається, що він укладений на три місяці. Договором передбачено, що для продовження договору оренди орендар зобов'язаний за 5 днів до закінчення строку оренди подати заяву на продовження оренди, відсутність такої заяви у вказаний термін вважається відмовою від продовження договору оренди (а.сГ4). Відповідачем подавалися заяви про продовження оренди і між сторонами укладалися додаткові угоди до договору на продовження оренди до 30 червня 2005 року (а.с.6-9).
Пунктом 7.7 договору передбачено, що в разі закінчення строку його дії орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди із сплатою орендної плати до моменту фактичного відселення.
Оскільки договір оренди укладений на строк до 1 року, то позивач згідно ч.2 ст.821, ч.І ст.822 ЦК України не зобов'язаний був попереджати відповідача про відмову від укладення договору на новий строк. Однак, як ствердила відповідач, вона була попереджена позивачем про відмову від укладення договору на новий строк.
з
Згідно ст.826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Отже, відповідно до ст.8 ч.7 ЦПК України слід застосувати до даних відносин аналогію закону, тобто закон, що регулює подібні за змістом відносини - ст.826 ЦК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування положень ст.ст.810-813, 821, 826 ЦК України. Порушень норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судців
ухвалила:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 червня 2006 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.