Справа  №  2  –  2200,  2010 р.

                                                            РІШЕННЯ

                                                    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                        23 грудня 2010 року. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі : головуючого – судді Чернюк В.Д.,

                             при секретарі Рубан Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди ,-                                                                                                                  

                                                      в с т а н о в и в :

В листопаді 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з цим позовом до відповідача ОСОБА_2, посилаючись на порушення його прав, зазначивши, що таке порушення відбулося через заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки в наслідок дрожньо – транспортної пригоди.

Під час розгляду даної справи по суті позивач, заявлений позов підтримав, просив задовольнити його та стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди 17167 гривень 50 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 гривень та судові витрати по оплаті судового збору  і на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи .

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3, що діяла на підставі відповідної довіреності / а.с. 22 /, заявлений позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні повністю.

По суті позову ОСОБА_1 пояснив, що 10 жовтня 2010 року, в вечірній час, відповідач ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, порушив правила дорожнього руху, проїхавши перехрестя на заборонений сигнал світлофора, та допустив зіткнення керованого автомобіля з автомобілем, що належав позивачу, внаслідок чого автомобіль був механічно пошкоджений. З пояснень позивача слідувало, що через раптовість подій до моменту зіткнення автомобілів, він не встиг загальмувати, хоча і рухався на дозволений сигнал світлофора з помірною швидкістю. До цього часу свій автомобіль він не відремонтував через відсутність коштів. Як стверджував позивач, неправочинними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у посяганні на його власність і пошкодженні її, та у обмеженнях користуватися свою власністю. Вважав, що розмір завданої йому майнової шкоди підтверджується наданою калькуляцією, яка реально ним не оплачена.

Сторона відповідача суду пояснила, що в дорожньо – транспортній пригоді, яка сталася, мається вина і позивача, який до моменту зіткнення транспортних засобів рухався з перевищенням швидкості та не застосував гальмування. Вимоги позивача про відшкодування шкоди є явно завищеними та не доведеними. Від пропозиції сторони відповідача відремонтувати його автомобіль за власні кошти позивач відмовився, зажадавши сплати йому тих грошових сум, які зазначені у позовній заяві. З пояснень відповідача і його представника слідує, що надана позивачем калькуляція є не об’єктивною, через безпідставність проведення окремих ремонтних робіт та заміну окремих деталей, які взагалі не пошкоджені. Така калькуляція зроблена без урахування року випуску автомобіля, його амортизаційного зносу, амортизаційного зносу пошкоджених деталей, а відтак не відображає дійсної вартості ремонтно – відновлювальних робіт.

Заслухавши пояснення сторони позивача і відповідача, показання свідків, вивчивши в судовому засіданні матеріали архівної адміністративної справи  № 3 – 1322/10 Миргородського міськрайонного суду Полтавської області про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності по ст. ст. 124, 130 ч. 1 КУпАП України, оглянувши оригінали окремих документів, дослідивши письмові докази по справі, надані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з наступних обгрунтувань.

Судом встановлено, і це підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення, що 10.10.2010 року, приблизно, в 22 години 30 хвилин відповідач ОСОБА_2, керуючи  по довіреності автомобілем „ВАЗ – 21061”, державний номерний знак НОМЕР_1 по вул. Незалежності в м. Миргороді Полтавської області з порушенням пунктів 2.9 (а), 8.1, 8.7.3 Правил дорожнього руху України, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, виїхав на перехрестя вулиць Гоголя – Незалежності на заборонений червоний сигнал світлофора, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем „ВАЗ – 21099”, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням та належний позивачу ОСОБА_1, в результаті чого обидва транспортні засоби були механічно пошкоджені. Ця постанова набрала законної сили / а.с. 5 /.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, позивач ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля “ВАЗ 21099 ЗНГ“, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 / а.с. 12 /.

В момент дорожньо – транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 керував автомобілем „ВАЗ – 21061”, державний номерний знак НОМЕР_1 України, на підставі відповідної довіреності / а.с. 36 /.

За матеріалами архівної адміністративної справи № 3–1322/10, вивченими судом, та зокрема зі змісту протоколу огляду місця дорожньої пригоди і додатків до цього протоколу, а також за змістом протоколів огляду і перевірки технічного стану транспортних засобів вбачається, що зіткнення автомобілів під керуванням відповідача та позивача мало місце на перехресті вулиць Гоголя – Незалежності в    м. Миргороді Полтавської області, внаслідок чого автомобіль ОСОБА_1 отримав механічні ушкодження передньої частини у вигляді деформацій капоту, передніх крил, переднього бамперу, пошкодження фар та лобового скла.

Факт наявності механічних пошкоджень на автомобілі позивача, їх характер та локалізація після дорожньо – транспортної пригоди підтверджуються фототаблицями, наданими позивачем / а.с. 9 – 10 /.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 суду повідомив, що 10.10.2010 року він та інший працівник міліції ОСОБА_6 намагалися зупинити відповідача під час керування ним автомобілем по тротуару поблизу магазину „Сільпо” в м. Миргороді, проте той проігнорував їх вимогу, виїхав на вул. Незалежності і продовжив рух на перехресті  вулиць на червоний заборонений сигнал світлофора, в наслідок чого сталося зіткнення з автомобілем під керуванням позивача.

З урахуванням викладених обставин, на основі проаналізованих доказів суд приходить до переконання про те, що вина відповідача у порушенні пунктів 2.9 (а), 8.1, 8.7.3 Правил дорожнього руху України знайшла своє підтвердження і саме порушення цих вимог знаходиться у причинному зв’язку з наслідками дорожньої пригоди.

Надані стороною відповідача докази не підтверджують наявності винних дій позивача у дорожній пригоді з її наслідками та не спростовують вини відповідача.

Згідно з частиною 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 27 березня 1992 року “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав ( договору оренди, довіреності, тощо ).

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення судової практики, власниками автомобілів – джерел підвищеної небезпеки  на момент ДТП, на підставі відповідного свідоцтва та довіреності були позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2.

Згідно до пункту 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, завдану шкоду має відшкодовувати відповідач ОСОБА_2, який таку шкоду завдав джерелом підвищеної небезпеки внаслідок винних дій.

При вирішенні питання про відшкодування майнової шкоди позивачу ОСОБА_1, пов’язаної з пошкодженням його автомобіля, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 27 ч. 2 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться – до початку розгляду справи по суті.

 В супереч цих вимог закону та вимог ст. 60 ЦПК України стороною позивача суду не надано обґрунтованих доказів відносно розміру заподіяної йому майнової шкоди.

З урахуванням того, що автомобіль, який належить позивачу, випущений у 1992 році, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу / а.с. 12 / і на час дорожньо – транспортної пригоди йому виповнилося 18 років, за переконанням суду, вартість його ремонтно – відновлювальних робіт, а також вартість пошкоджених вузлів та агрегатів мала б встановлюватися з урахуванням ступеня амортизаційного зносу автомобіля.

Надана позивачем калькуляція вартості послуг та матеріалів № 105014 від 13.10.2010 року / а.с. 6 /, не містить положень і розрахунків відносно амортизаційного зносу автомобіля позивача.

Більш того, допитаний в якості свідка приватний підприємець ОСОБА_7 суду повідомив, що він особисто автомобіль ОСОБА_1 13 жовтня 2010 року не оглядав, висновків щодо переліку ремонтних робіт і можливого використання витратних матеріалів для ремонту цього автомобіля не робив. Підпис у цій калькуляції йому не належить, а належить майстру, який у нього працює та якому він довіряє свою печатку приватного підприємця. Чи має цей майстер автотехнічну освіту або кваліфікацію відповідного спеціаліста по встановленню вартості ремонту транспортних засобів, свідку не відомо.

З урахуванням викладених обставин, суд не може прийняти до уваги надану копію калькуляції, як доказ дійсної вартості ремонтно – відновлювальних робіт автомобіля позивача з урахуванням ступеня амортизаційного зносу цього транспортного засобу.

Протягом всього розгляду справи відповідно до положень ст. 10 ч. 4 ЦПК України суд неодноразово, з посиланням на Закон України „Про судову експертизу” роз’яснював позивачу право клопотати про призначення по справі автотехнічної – товарознавчої експертизи його автомобіля з метою встановлення дійсної вартості ремонтно – відновлювальних робіт і вартості пошкоджених вузлів та агрегатів з урахуванням ступеня амортизаційного зносу транспортного засобу.

Проте від призначення та проведення такої експертизи у належній експертній установі відповідним експертом, що має належне свідоцтво на проведення конкретних експертних досліджень, позивач відмовився.

 За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 щодо розміру відшкодування йому майнової шкоди не доведені належними і допустимими доказами.

Виходячи з того, що винними діями відповідача, порушено права позивача, як власника через пошкодження його майна, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди згідно до положень ст. ст. 23 ч. 2 пункту 3, 1167 ЦК України, за якими моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу враховується суть заявлених ним позовних вимог, характер його моральних  страждань з приводу посягання на його власність та пошкодження майна, тривалість порушення його права власності через пошкодження майна, характер порушення його звичного способу життя через невикористання автомобіля, після його пошкодження, а також сімейно – майновий стан відповідача ОСОБА_2, який не має постійного місця роботи і заробітку. Одночасно з цим при вирішенні цієї частини заявлених позовних вимог, суд виходить також із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому вважає, що розмір такого відшкодування має становити чотири офіційно встановлених мінімальних заробітних плат на час розгляду справи судом ( 922 х 4 = 3688 гривень ).

Судові витрати, по оплаті судових витрат та інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи в загальній сумі 300 гривень 18 копійок, які документально підтверджені позивачем / а.с. 1, 2, 3 /, підлягають до часткового відшкодування за рахунок відповідача на користь позивача відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.   Оскільки  доведений позов підлягає до задоволення на 15,26 % ( 3688 х 100% : 24167,50 ), то пропорційно цьому до задоволення підлягають позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування понесених ним судових витрат. При цьому сума таких втрат становитиме 45 гривень 80 копійок ( 300,18 х 15,26 % : 100%).

 Керуючись ст. ст. 10, 11, 14, 27 ч. 3, 60, 61, 62, 64, 79, 88, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 15, 23, 386 ч. 3, 1167, 1188 ч. 1 п. 1 ЦК України, суд ,-                                              

                                           в и р і ш и в :

  Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

                    Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, 3688 (три тисячі шістсот вісімдесят вісім) гривень ; в рахунок відшкодування судових витрат по оплаті судового збору та інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи 45 ( сорок п’ять ) гривень 80 копійок. Всього стягнути з відповідача на користь позивача   3733 гривні 80 копійок.

                      В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити за їх недоведеністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня його проголошення.

                   Суддя Миргородського

                     міськрайонного суду                                                   Чернюк В.Д.