Справа   № 22-ц- 24161 /2010р.                                                                 Головуючий І-ої інстанції: Чередник В.Є.

Категорія: стягнення боргу                                               Доповідач:  Коростійова В.І.

                                                          РІШЕННЯ

                                                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        23 листопада 2010 року  судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого                   - Кругової С.С.,

суддів:                             - Коростійової В.І., Бездітка В.М.,

за участю секретаря       - Остапович Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 5 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу, -

в с т а н о в и л а:

          В лютому 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом.

         В обґрунтування позову зазначав, що 15 грудня 2006 року передав у борг своєму сину – відповідачу ОСОБА_5 225 000 грн. на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідач зобов’язався повернути борг до 1 січня 2009 року.

         Зазначене підтверджується письмовою розпискою, яку йому видав відповідач.

         Посилаючись на те, що до 1 січня 2009 року ОСОБА_5 не повернув борг та на ст. ст. 16, 22, 1046, 1049 ЦК України, просив стягнути з нього 225 000 грн. та судові витрати.

         Відповідач проти позову не заперечував.

         Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 5 березня 2009 року, ухваленим судом у попередньому судовому засіданні, позов задоволено.

         Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 225 000 грн. та витрати по сплаті судового збору і з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у сумі 51 і 30 грн. – відповідно.

         На рішення подала апеляційну скаргу особа, яка не брала участі у справі – ОСОБА_3, яка вважає, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про її права і обов’язки, не залучивши її до участі у справі. Просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.

         З ОСОБА_5 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1 липня 2006 року по 13 липня 2010 року. Суд стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 225 000 грн., які нібито ОСОБА_5 взяв в борг у свого батька – ОСОБА_4 для придбання квартири, спір щодо якої вирішується у Московському районному суді м. Харкова. Розписка, на яку суд послався як на доказ укладення договору позики, на її ОСОБА_3 думку є фіктивною, складена без її відома з метою запобігання поділу спільного майна подружжя.

         ОСОБА_5 рішення суду не оскаржив, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважав її безпідставною, а рішення суду – законним і обґрунтованим.

         Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні, з підстав, передбачених п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

         Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

         Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

         Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

         За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

         Судом встановлено і підтверджено письмовою розпискою, виданою ОСОБА_5, що 15 грудня 2006 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_4 у борг 225 000 грн., які ОСОБА_5 зобов’язався повернути до 1 січня 2009 року, проте цього не зробив.

         З огляду на це, суд підставно стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 225 000 грн.

         Посилання в апеляційній скарзі на фіктивність договору позики – безпідставні.

         Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

         Згідно роз’яснень, що містяться у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу усіх сторін правочину.

         Таких доказів ОСОБА_3 суду апеляційної інстанції не надала.

         До того ж, оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі не були одержані від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України має право лише позичальник.

         Останній договір позики не оскаржив.

         Проте, судова колегія вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини рішення посилання на встановлення судом факту отримання ОСОБА_5 позики у сумі 225 000 грн. для придбання квартири.

         Ці обставини не є предметом даного позову.

         Судом апеляційної інстанції встановлено і підтверджено наданими сторонами доказами, що між колишнім подружжям Мороз виник спір щодо поділу майна подружжя (в тому числі і квартири АДРЕСА_1).

         Позов розглядається Московським районним судом м. Харкова на підставі наданих сторонами доказів та відповідно до гл. 7, 8 Сімейного Кодексу України цей суд і повинен вирішити спір, щодо спірної квартири та коштів, за які вона була придбана.

         Судом першої інстанції неправильно вирішено питання щодо сплати судового збору.

         За подання позовної заяви позивач сплатив 51 грн. судового збору, які рішенням стягнуто на його користь з відповідача.

         Відповідно до п. п. «а» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21 січня 1993 року «Про державне мито» розмір судового збору за даним позовом становить 1 700 грн.

         Недоплачений судовий збір у сумі 1 649 грн. відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

         Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 2, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

         Рішення Київського районного суду м. Харкова від 5 березня 2009 року змінити.

         Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на встановлення судом факту отримання ОСОБА_5 позики для придбання квартири.

         Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 1 649 (одну тисячу шістсот сорок дев’ять) гривень.

         В іншій частині це ж рішення залишити без змін.

         Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

         Головуючий –

        Судді: