Справа № 22-ц- 19526 /2010 р. Головуючий І-ої інстанції: Іващенко С.О.
Категорія: право власності Доповідач: Івах А.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Пшенічної Л.В.,
суддів – Івах А.П., Борової С.А.,
при секретарі – Варюшичевій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 1 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, -
в с т а н о в и л а:
У вересня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею та відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визначення частки в праві спільної часткової власності за кожним із них по 1/2 частці спірної квартири.
В обґрунтування позову зазначала, що у 1978 році її батько, ОСОБА_3, перебуваючи у шлюбі з матір’ю ОСОБА_4 був прийнятий у члени ЖБК «Сфера-9». Згідно ордеру № 04006, виданого виконавчим комітетом Московської районної у м. Харкові ради, 26.12.1978 р. їм було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. У період з 1978 року по 1991 рік було повністю внесено грошові кошти за вказану квартиру.
18 березня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шлюб розірвано, але фактично її батьки припинили проживання та ведення сумісного господарства з 1991 року, тобто ОСОБА_3 залишив спірну квартиру та почав проживати окремо.
Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів членів кооперативу «Сфера-9» 1 червня 1999 року, за постійну несплату коштів за експлуатацію будинку ОСОБА_3 було виключено із складу його членів, а протоколом № 11 від 20.12.2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 прийнято до членів зазначеного кооперативу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
На час її смерті у зазначеній квартирі були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1, її неповнолітній син ОСОБА_5 та ОСОБА_2
Оскільки вони мешкали разом, то позивачка разом з відповідачем ОСОБА_2 прийняли спадщину.
У ході судового розгляду справи, позивачка, уточнивши свої позовні вимоги просила суд визнати за нею, її братом ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3, право власності на зазначену квартиру у рівних частинах – по 1/3 за кожним.
ОСОБА_3 в особі свого представника, звернувшись до суду із зустрічним позовом, просив визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 1 червня 2010 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено та визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 1 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити; визнати право власності по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 за нею, її братом ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання за нею та відповідачем ОСОБА_2 права часткової власності на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, та визнаючи за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, суд виходив з того, що ордер на кооперативну квартиру 26 грудня 1978 року був виданий на ім’я ОСОБА_3, перший пайовий внесок був внесений у 1977 році, повна вартість кооперативної квартири була сплачена у 1991 році.
З посиланням на вимоги ст. 15 Закону України «Про власність» та ст. 384 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3, як член кооперативу (ЖБК), який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набув право власності на неї.
Щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та визначення часток у праві власності, то судова колегія з висновком суду першої інстанції погоджується.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 належним чином не обґрунтувала доводи своїх позовних вимог, в якості відповідача до справи залучила лише ОСОБА_2, при цьому не довела ті обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог, не визначилася з майном, яке є спадковим та з часткою, на яку вона претендує.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції вимоги вказаного закону не виконав належним чином.
Так, останній, звертаючись до суду з позовом про визнання за ним права власності на всю квартиру, за яку повністю внесено пайовий внесок з 1977 по 1991 рік – в період шлюбу з ОСОБА_4 (а. с. 7, 6), суду не довів належним чином ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд в свою чергу не врахував конкретних обставин за яких повністю внесено пайовий внесок за квартиру, яка надавалася сім'ї ОСОБА_3 із 3-х чоловік, не дав належної оцінки тим обставинам, що після смерті колишньої дружини ОСОБА_3 в квартирі продовжують проживати його діти та онук (а. с. 5), не встановив, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 залучений до участі у розгляді справи лише в якості позивача за зустрічним позовом, тому визначитися чи були порушені, не визнані або оспорені права ОСОБА_1, за захистом яких вона звернулась до суду, судова колегія позбавлена процесуальної можливості. Вирішити питання щодо залучення в якості особи, яка має відповідати за позовом ОСОБА_1 колегія в межах апеляційного розгляду справи не має правових підстав.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції допущено неповне з’ясування конкретних обставин, які мають значення для справи; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та які суд вважав встановленими, належним чином не доведено позивачем за зустрічним позовом; висновки суду не відповідають обставинам справи.
Сукупність приведених обставин є безумовною підставою для скасування рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення, яким ОСОБА_3 в задоволенні позову слід відмовити.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 1 червня 2010 року змінити, скасувати його в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий -
Судді: