Справа 22-ц- 18381 /2010р. Головуючий 1 інстанції: Срокіна І.І.
Категорія: право власності Доповідач: Пилипчук Н.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2010 року судова колегія судової палати по цивільним справам апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Пилипчук Н.П.,
суддів: Трішкової І.Ю., Маміної О.В.,
при секретарі Гребенщиковій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, 5 Харківська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Жовтневої районної у м. Харкові ради про визнання договорів дарування квартири недійсним, визнання права користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування квартири дійсними, -
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в обґрунтування пред*явлених вимог зазначила, що у листопаді 2000 року на сумісні кошти її батьків та бабусі ОСОБА_2, було придбано чотирьохкімнатну квартиру на ім'я ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1. З цього часу вона, її чоловік ОСОБА_5, бабуся ОСОБА_2, а після народження ІНФОРМАЦІЯ_1 і її донька ОСОБА_6 стали проживати у вказаній квартирі однією сім*єю. За її кошти, а також кошти її батьків, у спірній квартирі було зроблено ремонт. 10 грудня 2001 року ОСОБА_2 підписала договір, за яким вона подарувала спірну квартири ОСОБА_3 З 2002 року позивач не може потрапити до спірної квартири, оскільки ОСОБА_3 змінив замки і вона вимушена мешкати разом із дитиною у своїх батьків, особисті речі та речі дитини залишилися у вказаній квартирі. Після ухвалення рішення Жовтневим районним судом м. Харкова від 05 грудня 2006 року про визнання вказаного договору недійсним, ОСОБА_2 вдруге подарувала спірну квартиру ОСОБА_3 договором дарування від 13 грудня 2007 року. Ухвалене у справі зазначене рішення було залишено без змін судом апеляційної інстанції, однак скасовано ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2008 року, при цьому справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 не визнала, у липні 2008 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, після уточнення позовних вимог остаточно просила визнати договори дарування спірної квартири на користь ОСОБА_3 дійсними. Вказувала, що квартира належала їй особисто на праві власності, що придбала її вона на гроші від продажу іншої належної їй квартири, ніяких доплат позивачка та її батьки не робили. Наполягає, що скористалась своїм правом і розпорядилась належним їй майном на власний розсуд подарувавши квартиру ОСОБА_3, який допомагав їй, навідував у лікарні, в той час, як із своєю онукою ОСОБА_1 вона має неприязні стосунки. Зазначає, що ОСОБА_1 та її донька весь час були зареєстровані і проживали у квартирі АДРЕСА_2.
Відповідач ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, позов ОСОБА_2 вважав таким, що підлягає задоволенню. Вказав, що ОСОБА_2 без будь-якого тиску подарувала йому квартиру, відтоді він є власником, зареєстрований і мешкає у спірній квартирі разом із ОСОБА_2 Зазначав, що до ухвалення рішення у цій справі Верховним Судом ОСОБА_2 знову підтвердила свої наміри, щодо спірної квартири і подарувала її йому ще раз у 2007 році.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позов ОСОБА_2 про визнання договорів дійсними задоволений.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року, та ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити, у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на неповне з*ясування судом обставин справи, на порушення судом норм процесуального права. Зазначає, що договір дарування від 10.12.2001 р. має бути визнаним недійсним як такий, що порушує права неповнолітньої дитини, оскільки на здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Наполягає, що відсутність у ОСОБА_1 та її доньки реєстрації за адресою спірної квартири є несуттєвою обставиною, оскільки Конституція України гарантує свободу пересування та вільний вибір місця проживання, тому наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї власника приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, не заперечується сторонами, що спірною є квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_2 була власницею вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопаді 2000 року.
У 2000 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли неприязні стосунки, з приводу неправомірних, як на думку ОСОБА_2 дій родини ОСОБА_1. З цього приводу ОСОБА_2 неодноразово зверталася до органів внутрішніх справ.
На підставі договору дарування від 10 грудня 2001 року ОСОБА_2 подарувала належну їй спірну квартиру ОСОБА_7
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 грудня 2006 року по цій справі зазначений договір дарування був визнаний недійсним.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2008 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 грудня 2006 року та ухвала судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2007 року були скасовані, справа направлена на новий розгляд.
13 грудня 2007 року, ОСОБА_2 вдруге підписала договір дарування спірної квартири на користь ОСОБА_3
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів того, що в момент вчинення оспорюваних правочинів не були додержані вимоги діючого на час укладення цих угод законодавства.
Оскільки право власності або право користування спірною квартирою ОСОБА_1 та її доньки нічим не підтверджено, то доводи ОСОБА_1 про необхідність попередньої згоди органів опіки та піклування на укладення оспорюваних договорів не ґрунтуються на Законі.
Той факт, що ОСОБА_1 із своєю родиною декілька місяців спільно з ОСОБА_2 проживали у спірній квартирі не свідчить про те, що у них виникло право користування цим житлом. Не доведено, що вони мешкали однією сім*єю та вели спільне господарство у спірній квартирі тривалий час, що ОСОБА_2 визнавала за ними таке право.
Не доведеним залишилось також і твердження ОСОБА_1 про те, що спірна квартира придбана в тому числі і за її кошти. Факт отримання ОСОБА_1 грошей у борг сам по собі не свідчить про те, що вказана квартира була придбана саме за ці кошти.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, і залишається без змін.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про визнання дійсними договорів, суд першої інстанції виходив лише з того, що необґрунтованим є позов ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.
Договори дарування, які є предметом спору були вчинені у встановленій законом формі тому визнання їх дійсними у судовому порядку є зайвим. За таких обставин, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_2, рішення суду в цій частині необхідно скасувати, у задоволенні цих вимог відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування дійсними скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування дійсними відмовити.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року залишити без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України з дня набрання законної сили.
Головуючий –
Судді –